АВСЕНЬ — див. Овсень. АГАТІРС — значення неясне, можливо, ім'я перекручене Геродотом;
за скіфською легендою - син Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра, родоначальник одного із скіф¬ських племен. Варіант імені - Ага¬фірс.
АНАХАРСІС — грецька вимо¬ва імені скіфського мудреця, філософа, який отримав освіту в Греції та в інших країнах, де подорожував. Він мав свої філософські праці та листи, які грецькі мудреці цитували ще довгий час після його смерті. Анахарсій був забитий з лука самим царем (його братом) за те, що, повернувшись додому, хотів завести в Скіфії іноземні звичаї й обряди.
АРЕЙ, АРЕС — ім'я скіфського Бога Воїнської доб¬лесті, якому скіфи будували величні дерев'яні храми з си¬мволом цього Бога - старим залізним мечем. Існує припу¬щення, що кожна волость скіфської землі приносила в свя¬тилище свої мечі для освячення. Геродот описав це святи¬лище досить примітивно, археологічні дослідження нині да¬ють значно величнішу картину цього культу. Міфологема чарівного меча, який поборює всіх ворогів, існувала на Сло¬в'янщині кілька тисячоліть, а відгомін її й досі живий в народних казках, легендах та билинах. Сюжет пошуку не¬переможного меча використав Іван Білик у своєму романі «Меч Арея». Щодо походження імені цього Бога, то мово¬знавці його просто зігнорували: у словниках української мови нема ніяких згадок цього слова. Однак, в народній Зодії (яка, вірогідно, має свої витоки з язичницьких «Звіз¬дочотів») збереглась назва сузір'я Арес (за часом близьке до Овна), в якому Сонце перебуває 18 квітня - 14 травня. Ареєм також в народі називається планета Марс, день якої - вівторок. Виходячи з цього, можемо припустити, що в ос¬нові імені Арей - корінь Ар-, Яр- або Ор-, що цілком узго¬джується зі слов'янською мовною і міфологічною систе¬мою. У скіфській мові до нього близьке слово аріма - один.
АРІАНТ — ім'я скіфського царя; щоб порахувати кількість скіфського населення, Аріант наказав кожному принести по наконечнику стріли. Наконечників виявились так багато, що ніхто не міг порахувати їх кількість. Тоді цар наказав переплавити їх і виготовити величний пам'ят¬ник - ритуальний казан для святилища в місцевості Ек¬сампей. За словами Геродота, цей казан в шість разів пере¬вершує бачений ним у Греції ритуальний посуд. Казан умі¬щав шістсот амфор священного напою. Вважають, що ця місцевість розташована на сучасній Миколаївщині, побли¬зу річки Мертвовод (шлях, яким відправляли скіфських царів до місць вічного спочинку).
АРІАПЕЙТ — ім'я скіфського царя, батька Скіла. Ва¬ріант імені - Аріапіф.
АРПОКСАЙ — син Таргітая, родоначальника скіфів (легенду про них див. Таргітай).
АХІЛ — брат Змієногої Богині слов'ян; «О, Ахілес, владика землі Скіфської!» - так писав грецький поет кінця VІІ - початку VI ст. до н.е. В Північному Причорномор'ї існує чимало графіто з подібними написами. На думку до¬слідників, усі імена, що мали корінь Ах-, пов'язані з потой¬бічним царством; на о. Левкас (нині о. Зміїний у Чорному морі поблизу гирла Дунаю) було святилище Ахіла, куди, за повір'ями, відправлялися душі покійних. Пізніше місцем культу Ахіла став о. Березань (поблизу сучасного м. Оча¬кова), а також - Кінбурнська коса. Ахілу присвячене дере¬во - срібляста тополя. Дотичність до символіки зміїності вказує на його близькість до слов'янського культу Велеса. Пор. Ахілес - Велес. Саме з цим культом пов'язані уяв¬лення про острів Вирій. Див. також: Змієнога Богиня, Ірій.

БАВА — 1) від укр. «бави¬ти» - гратися, забавлятися; 2) від московського «повільний».
БАЙКО — той, що знає бай¬ки (від «баяти» - співати або заколисувати казками).
БАЄСЛАВ — від «баяти славу», тобто той, хто співає про славу.
БАЖАН — бажаний.
БАКУНЯ — говіркий, красномовний.
БАЛОМИР — значення неясне; західнослов'янське.
БАЛУЙ — 1) дитяче ім'я від «балувати» - пестити;
розбещений, вередливий; 2) в московських діалектах - гриб.
БАННИК — дух-господар лазні (див. ще Лазьник); після миття в лазні йому залишають теплу воду, віник, ру¬шник, іноді їжу. Це вірування, вірогідно, пов'язане із дав¬нім слов'янським звичаєм поминати Предків на день Чи¬стого Четверга (Навського Великодня) в лазні; перед ку¬панням просять у Банника дозволу (як благословення), а після миття дякують; не дозволяється митися вночі, або після третього пару. Християнство перекрутило й затем¬нило образ Банника, змалювавши його страшним, однак йо¬го зв'язок з духом Предка - незаперечний. Одна з народ¬них легенд розповідає, як Банник захистив чоловіка від чужого духа, який хотів того задавити: він наказав чолові¬кові скинути з себе хрест і бити злу силу, чоловік зробив так, як радив Банник, після чого все зникло (М. Власова). Звернімо увагу на те, що чужу силу можна здолати, скину¬вши чужий символ. Такі легенди, де значення хреста пода¬ється ще за язичницькою традицією, непоодинокі (див. Крестний).
БАРВИН — кольоровий, барвистий, барвінковий.
БАРМА — 1) глина з домішкою залізної руди, що дає червоний колір (форма слова барва, фарба); 2) з московсь¬кої дослівно «той, що бубонить»; ім'я одного з будівників Московського храму Василя Блаженного, осліпленого хри¬стиянськими попами, щоб більше не міг збудувати подібно¬го храму, ім'я другого будівничого, що з ним вчинено те саме, - див. Постник.
БАРНИМ— 1) слов'янського бурий, барнавий - коричневий; 2) повільний; той, що «бариться».
БАСЕНОК — казковий; той, що розповідає «басні».
БАСКО — 1) дитяче ім'я: від басувати - ставати диб¬ки, скакати, пустувати; 2) красень (з давньоіндійського bhasah - світло, блиск; діал. «баса» - краса).
БАСТАР — 1) вірогідно, з дуже давнього пелазгійсь¬кого дієслова bastare - «бути достатнім»; 2) ім'я руського княжича згадується у ВК, дощ. 17-А.
БАТАК — 1) дослівно: той, що хитає ногами (від «ба¬тати»); 2) або: батавний - задерикуватий, упертий; 3) українське діалектне батати, батувати - збивати, розривати, розпанахувати.
БАТУРА — 1) впертий; той, що б'є, рве (від слов'янського бат - битва); 2) великий батіг (за Словником Б. Грінченка).
БАТЮТА — дитинний (вірогідно, за аналогією до «ма¬мин синок» - «батьків синок»).
БАЯН — оповідач, ворожбит; див. ще Боян.
БЕЗНОС — безносий; переносно: з маленьким носом.
БЕЗОБРАЗ — некрасивий (ім'я - оберіг).
БЕЗПРЕМ — незмінний, неодмінний (від безпременно - неодмінно).
БЕЗРУК — невмійко, від переносного «безрукий».
БЕЗСОН — той, хто не спить ночами.
БЕНЬ — 1) той, що гудить, бубонить; 2) можливо від бенчати - гудіти, дзижчати (про комах).
БЕРЕЗА — 1) березове дерево; 2) провідник колядни¬цького гурту, що первісно називався Пережа; мотиви нази¬вання цим ім'ям - народження в пору святкувань, пов'яза¬них з вшануванням берізки (коляда, веснянки, русалії, во¬діння Куста тощо); загалом береза - жіночий символ.
БЕРИСЛАВ — від наказового дієслова й іменника: «Бери славу».
БЕРКУТ — порода орла (вірогідно, саме слово тюрк¬ського походження).
БЕРМЯТА — важкий (від брем'я - тягар).
БЕСКО — 1) від бес, біс- чаклун, чарівник; пор. назви отруйних рослин: бесиво, бесіжник, бісина, які використо¬вувались у лікуванні й чарах; 2) від бесіда - розмова вірую¬чих зі священиком, волхвом; від санскритського кореня bhasha - розмова і обрядова братчина (обід) одночасно.
БЕСТУЖ — безсоромний (від стоуж - сором; без стиду).
БЄЖАН — від старослов'янського ізбєжать - уник¬нути (небезпеки).
БИВОЙ — той, що «б'є воїв» - боєць.
БИК — 1) бик (у значенні здоровий, міцний); 2) наро¬джений під знаком бика (у травні).
БИСЛАВ — скорочення від Збислав (дуже славний -від ізбиток - надмірна слава).
БІДА — бідовий, бравий.
БІДОСЛАВ — дослівно «бідою славний».
БІЛАН — білий, світлий, святий; західнослов'янське.
БІЛИЙ ВОВК — втілення духу воїна; «вовки» - на¬зва військової касти русів.
БІЛИЙ ПОЛЯНИН — 1) належний до вищої (війсь¬кової) касти племені полян; 2) ім'я казкового лицаря, який, за билиною, навчає царевича військовій справі.
БІЛИК — 1) світловолосий; 2) самець білки.
БІЛОБОГ — Бог Білого (світлого) дня, добра, щастя; неодноразово згадується у ВК; від старослов'янського ко¬реня біл-, індоєвропейського bhol, bha - сяяти, блищати, що асоціативно завжди пов'язувалось із вищим, божест¬венним світлом. Тотожний Світовидові. Виступає перева¬жно в парі з Чорнобогом, як два протилежні начала. На думку багатьох дослідників, Білобог - тотожний грецькому Аполону. Геродот записав у V ст. до н. е., що Аполон при¬йшов з краю Гіперборейського на о. Делос, тобто із Скіфії в Грецію. Кілька італійських писемних згадок також вказу¬ють на тотожність Аполона з Білуном, Білобогом: Apollini Beleno, Belts, Belenus, Belinus. Див. ще Білун.
БІЛОВОЛОД — дослівно «володар святості» (білий колір - символ святості).
БІЛОГОР — біла (священна) гора.
БІЛОГОСТЬ — священний гість.
БІЛОГУБ — 1) блідогубий; 2) може означати надто білий, пор. Тригуб (3).
БІЛОЗІР — 1) красень, епітет Місяця; 2) білий сокіл; 3) світлоокий; 4) назва рослини: гадай-зілля.
БІЛОКУР — білий півень (символ світанку).
БІЛОСЛАВ — славний святістю.
БІЛОТА — священний, білий.
БІЛОТУР — білий тур (тотемна тварина; можливо народжений під знаком Тура - Тільця).
БІЛОУС — той, що має білі вуса.
БІЛОЯР — священна сила, мужність, звитяга; ім'я кня¬зя, будівника міста Сурожа, згадується у ВК, дощ. 4-В, 9-Б.
БІЛУН — тотожний Білобогу; слов'яни уявляли його сивим дідом, з довгою бородою, в білому вбранні й з білою палицею в руці. Він виводить з лісу тих, хто заблукав, допо¬магає тим, хто працює в полі; у білорусів Білун - покровитель хліборобства: він підходить до бідняка, тримаючи торбу на носі й просить втерти йому носа, якщо чоловік не злякаєть¬ся й утре, Білун висипає йому всі гроші з торби й зникає.
БІЛЯЙ — скорочення від імен на Біл-.
БІЛЯН — скорочення від імен на Біл-.
БІС — від індоєвропейського бгаса - блиск, світло.
БЛАГИНЯ — добрий, похідне від благо - добро.
БЛАГОВИД — гарний на вигляд: благовидний.
БЛАГОЛЮБ — той, хто любить благо (добро).
БЛАГОМИЛ — благий, милий; ім'я-новотвір.
БЛАГОМИР — 1) благий (добрий) і мирний; 2) благо для людей (миру); ім'я згадується у ВК, дощ. 22, за якою Благомир одержав від Сварги повчання, що подарований Квасурі священний напій, слід назвати суринією.
БЛАГОРОД — добре народжений, благородний.
БЛАГОСЛАВ — славний добром, або той, що славить благо (добро); Благовісник; ім'я-новотвір.
БЛАГОТВОР — той, що творить добро; ім'я-новотвір.
БЛАГОЯР — добре родючий, потужний.
БЛАЖКО — скорочення від імен на Благо-.
БЛУД — 1) дух, який примушує людину блукати в лісі, в дорозі та ін., бо цей дух «водить»; причиною блукан¬ня може бути: галас чи інші негативні дії людини у лісі, входження в ліс без «дозволу» Лісовика, або коли людина потрапила на «слід Лісовика», на його дорогу та ін.; ряту¬ватися від Блуда можна, вивернувши одяг навиворіт, або помінявши черевики (лівий на праву ногу й навпаки); 2) блудливий; ім'я воєводи, який зрадив князя Ярополка і допоміг князю Володимиру вбити свого брата; подія описа¬на в літописі під 980 p.
БОБРЕЦЬ — бобер; ім'я воєводи, згадане у ВК, дощ. 18-А: по смерті отримав Чин Перунь (за перекладом Я. Оріона - це чин Хороброго Гординства).
БОБРОК — бобер (ім'я воєводи учасника Куликівсь¬кої битви).
БОГ — від старослов'янського Богь, південнослов'ян¬ського Bogъ, давньоіндійського Bhagah - наділяючий, пода¬тель, пан, господь, владика; основа Бог- стала надзвичайно словотворчою для особових імен людей і Богів. Див. ще Богиня, Божич. Многопроявність Божественної сутності отримала у слов'ян велику кількість імен Бога, і відповід¬но, множину слова Боги. Серед імен слов'янських Богів є багато найменувань одного і того ж Божества (імена-синоніми), які часто можуть виявитися давніми епітетами, що пізніше стали сприйматися як імена власні: Вишень - Всевишній, Світовид - Світлий, Миродержець - Миробог, Мо¬коша - Мокра та ін. З приходом інтернаціональних світових релігій відбулося спрощення релігійного світогляду, примі¬тивізація розуміння Божественного. Християнська церква жорстоко боролася з етнічними іменами Богів, називаючи їх «лжеіменнії Боги», однак і вона, не змігши викорінити народ¬не розуміння багатопроявності Бога, вимушена була замінити давніх Богів на своїх «святих»: Власа замість Велеса, Іллю замість Перуна, Богородицю замість Рожаниці та ін.
БОГДАВЛАД — 1) дослівно: «Бог дав лад» (порядок, згоду); 2) або «Бог дав владу» (володіння).
БОГДАЖДЬ — одна з форм імені Дажбога: «Яко же видіти не дав Богдаждь будучини смертним, тож восславимо премудрість його. А старе спом'янемо і, що відаємо, ре¬чемо» (ВК, дощ. 8-А).
БОГДАН — 1) даний Богом; 2) присвячений Богам.
БОГОВІД — ім'я-новотвір: знаючий (той, хто «відає») Богів.
БОГОДІЙ — дослівно «Богу діючий» - той, хто діє на догоду Богам, або Богослужитель.
БОГОЙ — божий, набожний; сербське.
БОГОЛІП — від Бог і дід (красивий, ліпший) - гарний, богоподібний, або Богові приємний красою.
БОГОЛЮБ — 1) люблячий Богів; 2) любимий Бога¬ми; 3) набожний.
БОГОМИЛ — дослівно «Богові милий»; (історична особа - жрець Богомил Соловей, відомий як захисник Рідної Віри в Новгороді у 990 p.).
БОГОМОЛ — той, хто молиться Богам.
БОГОНОС — дослівно, той, хто «несе знання про Бо¬га»; завжди з Богом.
БОГОРИС — форма імені Борис (історична особа - бо¬лгарський цар).
БОГОРОД — 1) дослівно «Богом народжений» - на¬роджений після прохання до Богів; 2) нащадок Божествен¬ного роду.
БОГОСЛОВ — священник; знаючий слово Боже.
БОГУМИЛ — милий Богу.
БОГУМИР — той, що живе в мирі з Богами (один з прабатьків слов'ян за ВК, дощ. 9-А, 10, 22).
БОГУН — скорочене від імен на Бог-.
БОГУСЛАВ — той, що славить Богів.
БОГУСЬ — скорочене від Богуслав.
БОГУХВАЛ — той, хто хвалить Богів.
БОГША — скорочене від імен на Бог-.
БОДАН — колючий (історична особа - сербський князь ХІ ст.).
БОДАЛО — спис.
БОЙ — воїн, боєць.
БОЙДАН — войовничий (дослівно: «даний в бою», або - для бою).
БОЙМИР — боєць за мир.
БОЙСЛАВ — славний боєць.
БОЖ — від Бог; князь русів згадується у ВК, дощ. 32. Див. також Бус.
БОЖЕН — скорочення від імен на Бож-.
БОЖЕДОМ — Божий дім (можливо, той, хто служить при храмі - Божому домі).
БОЖЕСЛАВ — славлячий Богів.
БОЖЕТІХ — Божа втіха.
БОЖИДАР — Божий подарунок.
БОЖИМИР — Божий мир (люди).
БОЖИЧ — Божий син; в Рідній Вірі Божества мисляться як родина: Батько-Небо, Матінка-Земля, син-людина; або сім'я небесних світил: Бог-Сонце (батько), Богиня-Луна (Місяць, мати). Зірки (діти). В праукраїнській релігії Бо¬жич - Різдвяне світло Дажбога (народжується 21, 22 груд¬ня, зимове сонцестояння), має ще ім'я Коляда.
БОЖКО — скорочене від імен на Бож-.
БОЖОК — скорочене від імен на Бож-.
БОЖУШКО — зменшено-пестливе від імен на Бог-, Бож-.
БОЛЕСЛАВ — славніший (дослівно: більше славний; історичне ім'я польського князя Болеслава Хороброго).
БОЛОРЕВ — неясне; ім'я воїна чи воєводи, згадане ВК, дощ. 8, 27.
БОЛОТЯНИК — дух болота, який намагається затягнути неуважну людину в трясовину; він близький до Водяника.
БОРАЙ — 1) Божий Рай (Вирій, Ірій - місце перебування Богів); 2) скорочення від імен на Бор- (корінь від боротись); 3) від слова бір, пор. Боровий, Боровик; 4) див також Борей.
БОРЕВЕН — переможець в боротьбі; ім'я князя, який переміг еланів на морському узбережжі; згадується у ВК, дощ. 18-Д.
БОРЕВЛАН — оборонець земель; ім'я правнука князя Боревена; згадується у ВК, дощ. 18-Б.
БОРЕЙ — назва вітру: швидкий, сильний (пор. борше - швидше); тотожний Стрибогу - Богу Вітрів; згадка \ ВК, дощ. 5-Б.
БОРЕЙКО — зменшено-пестливе від Борей.
БОРЗОМИСЛ — швидкомислячий.
БОРЗЯТА — швидкий (можливо, скорочення від Борзомисл).
БОРИВОЙ — переможець воїнів.
БОРИМ — скорочене від Боримир.
БОРИМИР — борець за мир або той, що бореться мирними засобами.
БОРИПОЛК — переможець полків.
БОРИС — скорочене від Борислав.
БОРИСЛАВ — уславлений в боротьбі.
БОРИЧ — боровий, лісовий (живе в лісі).
БОРОВИК — дух бору; уявляється у вигляді малень¬кого дідка, який завідує грибами, живе під грибами й хар¬чується ними; «молодший» лісовий дух, підлеглий голов¬ному, старшому Лісовику.
БОРОВИН — боровий, лісовий (або походить від на¬зви ягоди боровина - брусниця, чорниця); згадується у ВК як ім'я проповідника, який намовив венедів відійти на захід: «Боровин бо мовить, яко сильний, а люд той віру має до тих слів» (дощ. 36-А). Автор дощечки стверджує, що ми не повинні уподібнюватися венедам, які хибну віру взяли, а тепер «перед ворогами землю упорядковують», бо «ми не дурні, не безумці». В цій дощечці звучить оптимістичний заклик: «Відродити маємо Рускень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл. Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля...».
БОРОДАЙ — 1) бородатий, колючий, гострий; 2) по¬ходить від назви трави «чортова борода».
БОРОНЛЮБ — старослов'янське «заступник за ін¬ших», той, хто любить боронити когось.
БОРОНМИР — оборонець миру.
БОРУ СЛАВ — те саме що й Борислав (ім'я князя згадується у ВК, дощ. 25).
БОРУТА — лісовий чаклун (той, що в бору, в лісі).
БОЯН — 1) оповідач, співець, казкар, ворожбит, поет. Віщий Боян згадується в «Слові о полку Ігоревім», де він називається Велесовим онуком; він наділений здатністю пе¬рекладати мову птахів і звірів на мову людей і укладати їх у пісні, вміє чути пророцтва птиці Гамаюн, Алконоста і Сирина; 2) також документальне ім'я болгарського царевича.
БРАВЛИН — бравий, хоробрий, зухвалий; історичні імена князів згадуються у літописах та ВК (дощ. 28): Бравелен, Боровлень.
БРАЗД — походить від старослов'янського бразна -борозна.
БРАН — 1) дослівно взятий (у значенні: прийнятий на світ); пор. баба-бранка - повитуха; 2) народжений для борні (брані - битви); західнослов'янське.
БРАНИБОР — той, хто бореться на полі бою (брані).
БРАНИМ — скорочення від імен на Бран-.
БРАНИМИР — той, що боронить мир (людей).
БРАНКО — скорочення від імен на Бран-.
БРАНИПОЛК — від брань - боротьба, битва і полк -військовий похід, військо (можливо: полководець або вза¬галі хоробрий воїн).
БРАНИСЛАВ — воїн, що прославився в боях.
БРАТАН — 1) племінник (син брата); 2) побратим («побратаний»); походить від давньоіндійського кореня ber, bra - родити, приймати пологи.
БРАТИВОЙ — воїн-побратим.
БРАТИЛО — скорочення від імен на Брат-.
БРАТИМИР — той, хто бере (бореться) за мир (лю¬дей), або дослівно «братній мир»; так могли називати синів, щоб між братами був мир (магія, що прикликає сказане).
БРАТИНА — 1) побратим, або скорочення від імен на Брат-; 2) назва кругової ритуальної чари.
БРАТИНКО — скорочення від імен на Брат-.
БРАТИСЛАВ — первісне значення: родова слава, бра¬тня слава.
БРАТКО — зменшено-пестливе від імен на Брат-.
БРАТОМИЛ — милий брат.
БРАТУНЬ — зменшене від імен на Брат-.
БРАТША — зменшене від імен на Брат-.
БРЕНКО — від брень - бриніти (відоме як ім'я бояри¬на Дмитра Донського).
БРЕСЛАВ — скорочення від Бретислав.
БРЕТИСЛАВ — той, хто надбав славу (від слов'янського обрести- знайти, придбати); документальне ім'я чеського князя ХІ ст.
БРОНЕБОР — від старослов'янського всепоборюючий.
БРОНЕТВОР — «оборонець творчості»; ім'я-новотвір.
БРОНИСЛАВ — той, хто боронить славу.
БРОНЬКО — скорочення від Бронислав.
БРОНЯ — скорочення від Бронислав.
БРЯЧИСЛАВ — той, хто дзвенить (бряжчить) сла¬вою; документальне ім'я князя 1104 p.
БУВАЛ — бувалий, бувалець.
БУДАЙ — 1) той, хто будить, пробуджує; 2) будівник; скорочення від імен на Буд-.
БУДАНКО — зменшено-пестливе від імен на Буд-
БУДИВИД (Т) — пробуджуючий воїнів, витязів; пор. Світовит.
БУД ИВОЙ — пробуджуючий воїнів.
БУДИВОЛНА — піднімаючий хвилі; хвилюючий.
БУДИЛО — скорочення від імен на Буд-.
БУДИМИР — півень; той, хто пробуджує мир (людей).
БУДИСЛАВ — пробуджуючий славу.
БУДКО — скорочення від імен на Буд-.
БУДУТА — скорочення від імен на Буд-.
БУЙ — 1) тотожне Яру - буйний, нестримний, плодю¬чий, збуджуючий; (пор. Буй-Тур і Яр-Тур); 2) документаль¬не ім'я білоруського князя.
БУЙ-ТУР — дикий бик з великими рогами; буйний тур (прізвисько князя Всеволода).
БУЄСЛАВ — буйний славою (уславлений буйством, молодецтвом).
БУКА, БУКАН — дух, яким лякають неслухняних дітей; можливо від бук - палиця; уявлення про нього різ¬номанітні, волохатий, темний, страшний; етимологи пов'я¬зують його значення із звуконаслідуванням бу! - ревіти, плакати, кричати тощо.
БУЛЬБА — товстун, бульбашка (можливо круглий, кулястий; пор. картопля - бульба).
БУНКО — від польського та словацького bunkos -пастуша палиця; ім'я слуги московського князя Василя ІІ.
БУРЕВІЙ — див. Буривой.
БУРИВОЙ — 1) воїн бурі; 2) від бурий- рудий, черво¬нуватий; ім'я новгородського князя кінця ІХ ст.- батька князя Гостомисла; український варіант імені Буревій.
БУС — 1) туман; народжений в негоду; сірий; 2) від українського бусол - лелека; історичне ім'я князя антів ІV ст. (варіанти імені: Бож, Бос). Згадується у ВК, дощ. 32.
БУСЛАЙ — син лелеки (бусла); лелека - тотемний птах слов'ян ще з VI-ІІІ тис. до н.е.
БУТКО — 1) східнослов'янське: бувалець, досвідчений; 2) молода зелена цибуля; 3) польське but - чобіт, взуття.
БУЧКО — від бук - дерев'яна (букова) палиця.
БУШУЙ — бушуючий, шумливий.
БУЯК — буйний, нестримний.
БУЯН — буйний, нестримний, розбишака.


ВАДИМ — скорочення від Вадимир; історична особа Вадим Хо¬робрий підняв повстання в Новгороді проти Рюрика і його дружини, але повстання потерпіло невдачу, ватажок був страчений (ПВЛ, 864 рік).
ВАДИМИР — той, що веде мир (людей), провідник громади.
ВАДКО — скорочення від Вадимир. ВАЖИН — поважний.
ВАЦЛАВ — чеське; те саме, що й давньоруське Вяче¬слав.
ВЕЛЕС — Бог таємничих знань, покровитель музики й поезії; опікун домашніх тварин; зв'язковий світів Яви і Нави. Походження імені: від південнослов'янського *vels-/ *vols-, що пов'язане з *volstb - власть, влада, *voldeti - володі¬ти; існує також припущення, що в основі слова - веле - вели¬кий, а також воля- повелитель. Велесу присвячувались окре¬мі храми, де на жертовнику підтримувався вічний вогонь. Культ Велеса - один з найрозвинутіших культів у Східній Слов'янщині, пов'язаний насамперед з господарською дія¬льністю наших Предків.
ВЕЛЕСИК — син Велеса; нині існує прізвище Велесик (Рівенщина).
ВЕЛЕСИЧ — син Велеса.
ВЕЛИКОСАН — 1) можливо, від косан - великий ко¬сак (козак), така форма існує й нині; 2) довговолосий; ім'я давньослов'янського князя; 3) етимологія «великий сан» (як подає В. Казаков) - не відповідає часу побутування імені.
ВЕЛИН — можливо від веліти, або від вельми- дуже; західнослов'янське.
ВЕЛИМИР — 1) дуже мирний; 2) той, що повеліває миром (людьми).
ВЕЛИСАР —ймовірно, великий цар; західнослов'ян¬ське.
ВЕЛИСЛАВ — 1) «вельми славний»; 2) той, хто по¬веліває славою.
ВЕЛИМУДР — людина великої мудрості.
ВЕЛИЧКО — від великий, величний, величавий; син великого.
ВЕНДЕСЛАВ — дослівно «уславлений венед»; у ВК, дощ. 32: князь, який розбив готів і помстився за те, що вони розіп'яли князя Буса і сімдесят руських старійшин.
ВЕНЦЕСЛАВ — польський варіант від Вячеслав; бо¬лгарське - уславлений вінцем (короною).
ВЕРГУНЕЦЬ — синонім Перуна; згадується у ВК, дощ. ЗО: «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець», «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки»; тотожний індійському громовержцю Індрі.
ВЕРЕН — значення неясне; Верен був родом з Вели¬кограддя і княжив у Києві після Києвого сина Славера двадцять літ (ВК, дощ. 36-Б).
ВЕРНИГОРА — від «вернути гори»; казковий бога¬тир, що може звернути гору.
ВЕРНИДУБ — від «вивертати дуба»; казковий бога¬тир, що може вивернути дуба.
ВЕРШИГОРА — буквально «вершина гори» -високий, великий, здоровий; або те, що й Вернигора.
ВЕСЕЛИК — журавель (породжене часовою заборо¬ною вживати слово журавель); коли вперше прилітають журавлі, їх називають веселики, щоб позбутися журби й бути веселими).
ВЕСЕЛИН — веселий.
ВЕСЕЛУН — веселий; той, хто розвеселяє.
ВИБОР — 1) вибраний; 2) виборений; це ім'я новго¬родського князя ІХ ст. - сина Гостомисла, на честь якого батько заснував місто на березі моря.
ВИТ, ВИД — Бог західних слов'ян (напр., у чехів), тотожний Святовиту; його день в дохристиянські часи святкувався 15 червня і супроводжувався принесенням в жер¬тву чорного півня; відомі звичаї «показувати» Сонечку весь красивий одяг, рушники, що є в скрині - виносити на подві¬р'я, щоб Вид «видів» і давав примноження добра.
ВИЛКО — вірогідно, пов'язане з Вилами (русалка¬ми): дослівно «син Вили»; можливо так називали наро¬джених в час Русалій. Русальний тиждень за календарем наших Предків нині припадає на середину травня.
ВИТОМИР — те саме, що Вітомир.
ВИТОСЛАВ —те саме, що Вітослав.
ВИХОР — одне з імен Бога Посвистача (ця форма імені названа в «Хронографі» Л. Боболинського в ХVІІ ст.).
ВИШАН — високий; той, хто живе на горі (у виши¬ні); західнослов'янське.
ВИШАТА — скорочення від Вишеслав; ім'я воєводи згадується в літописі під 1043 p.).
ВИШЕЗОР — народжений під високими зорями.
ВИШЕНЬ — язичницьке ім'я Бога Всевишнього (зга¬дується у ВК, дощ. 15-Б).
ВИШЕСЛАВ — 1) дослівно «вищий славою»; 2) той, хто славить Всевишнього; документальне ім'я одного з си¬нів князя Володимира-христителя.
ВИШНЯК — 1) скорочення від Вишень - син Вишня; 2) вишневий сад.
ВІДОГОНЬ — душа; духовний вогонь, який живе в тілесній людській оболонці (віра у Відогонь існує в Чорно¬горії та в сербів).
ВІРОСЛАВ — ім'я-новотвір: 1) віруючий у Богиню Славу; 2) віру славлячий.
ВІРКО — південнослов'янське від жіночого Віра.
ВІТЕР — від загального іменника вітер.
ВІТОМИР — привітний з людьми (миром).
ВІТОСЛАВ — дослівно «славний своєю привітністю», привітний; ім'я-новотвір.
ВІЩЕСЛАВ — 1) той, кому «віщують славу»; 2) або сам славний віщун.
ВЛАДИСЛАВ — той, хто володіє славою.
ВЛАД — скорочення від імен на Влад-, Волод.
ВЛАДИЛО — від влада.
ВЛАДКО — скорочення від Владислав.
ВЛАДУЛ — від влада; західнослов'янське.
ВОВА — міфічна істота, якою лякають дітей; подіб¬ний до Буки; пор. українське Вовка - вовк.
ВОВК — належний до касти воїнів; ім'я-оберіг;
документальне ім'я воєводи князя Святослава Ігоровича.
ВОВЧОК —вовченя; ім'я з новгородської берестяної грамоти.
ВОГНЕБОГ — синонім Симаргла: «Цьому Богу Вогни¬ку Семурглі речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа. Наречемо його ім'ям Вогнебога і йдемо трудитися, всяк день молитви творячи» (ВК, дощ. 3-А). Вог¬небог посередник між Богами і жертводавцем, богомольцем.
ВОГНЕВІД — ім'я-новотвір: той, хто відає (знає і заві¬дує) священним вогнем - священнослужитель.
ВОГНЕДАР — ім'я-новотвір: той, хто дарує вогонь; дослівно «запалюючий».
ВОГНЕМИР — ім'я-новотвір; вогонь для миру (лю¬дей); вогонь, який горить на громадському жертовнику під час язичницької Богослужби.
ВОГНЕСЛАВ — той, хто славить вогонь.
ВОГНИК — зменшено-пестливе від імен на Вогне-.
ВОДЯНИК — чоловічий дух води; уявлявся у вигля¬ді Царя Річного в короні й з тризубом, як грецький Посей¬дон, римський Нептун. Йому приносять жертви рибалки (першу пійману рибину), пасічники (перший мед), мірош¬ники (перше борошно з нового врожаю) та ін., щоб був до¬брий промисел.
ВОЇН — боєць; давньоруське.
ВОЙБОР — старослов'янське войовничий.
ВОЙКО — зменшене від імен на Вой-.
ВОЙНІГ — войовничий і ніжний.
ВОЙНЯТА — син воїна.
ВОЙСВІТ — світлий воїн.
ВОЙСЛАВ — уславлений воїн.
ВОЙТЕХ — міський голова; згадується в 997 році.
ВОЙТИША — зменшене від Войтех.
ВОЙЦА(-Я) — войовничий; ім'я з берестяної грамоти.
ВОЙЦЕХ — те саме, що й Войтех (чеське).
ВОЛЕГ — від воля; див. також Олег.
ВОЛЕЛЮБ — ім'я-новотвір: люблячий волю.
ВОЛЕМИР — ім'я-новотвір: 1) вільний і мирний; 2) воля для людей (миру); 3) прагнучий до миру. ВОЛЕСЛАВ — той, хто славить волю.
ВОЛЕТВОР — ім'я-новотвір: той, хто є творцем (здо¬бувачем) волі.
ВОЛОБУЙ — той, хто воює за волю; від воля і боєць.
ВОЛОДАР — 1) власник; 2) той, кому подарована вла¬да; ім'я ватажка, який в 1000 p. боровся проти впровадже¬ного силоміць християнства.
ВОЛОДИМИР — 1) той, хто володіє людьми (миром, громадою); 2) на думку сучасних мовознавців - запозичення з готського Вольдемар - знаменитий правлінням (владою), що видається непереконливим. Володимир - слов'янське ім'я (форми імені: Владимир, Ладимир - від «влада над миром» або «ладувати мир»). Ім'я Волхва Рідної Віри - Володимира Шаяна, який написав багато праць про українську духовність; нині ці праці зібрані в книзі «Віра Предків Наших» (1-й том).
ВОЛОДИСЛАВ — див. Владислав.
ВОЛОС — див. Велес.
ВОЛОТ — велетень, богатир; є легенда про перших людей велетів, які населяли слов'янську землю, і що вони поховані в курганах, які називаються волотками; синонім вол ота - магит, могут, могута; пор. також чоловіче ім'я Могута, жіноче ім'я Волотка.
ВОЛУ Й — крикун (від волати).
ВОЛХВ — 1) з санскритського volva - світлий, блис¬кучий; литовське volho - палаючий; наділений чарівною силою (волхв); жрець; провісник; 2) старослов'янське влъхвъ - маг, ворожбит, лікар, знахар; 3) язичницький свя¬щеник. Див. також жіноче Волхва.
ВОЛХОВЕЦЬ — молодий волхв або син волхва.
ВОЛЯ — скорочення від імен на Воле-.
ВОЛЬГА — 1) скорочення від Вольгост; 2) одна з вер¬сій - тотожне з Олегом (пор. Ольгост, Волег); 3) похідне від ольха, вільха (див. також Олех, Олешко).
ВОЛЬГОСТ — дослівно «благоволящий до гостей».
ВОРОБЕЙ — горобець; ім'я новгородського посадни¬ка, який намовляв людей охриститися.
ВОРОНІГ(Ж) — чорний, чорнявий; від ворон.
ВОРОНКО — скорочення від Вороніг.
ВОРОПАЙ — 1) від давньоруського вороп - напад; епітет молодого у весільному обряді (парубок, який, за дав¬нім язичницьким обрядом викрадає дівчину); 2) весіль¬ний коровай.
ВОРОТИСЛАВ — той, хто повернув славу; ім'я згаду¬ється в 945 p.
ВОЯТА — скорочення від імен на Вой-.
ВПАРУНА — можливо, те саме, що Перун (ВК, дощ. З1): «Слава Впаруні, Богу нашому, який нас охороняє і здо¬ров'я дає!».
ВСЕВИД — всевидючий, передбачливий.
ВСЕВІД — всевідаючий, всезнаючий, передбачливий.
ВСЕВОЛОД — 1) володар села (від давньоруського весь - село); 2) власник всього (володар).
ВСЕМИЛ — всім милий.
ВСЕМИР — 1) той, хто всіх мирить; 2) той, хто живе для всіх людей (миру).
ВСЕСЛАВ — 1) той, хто прославив село (ста¬рослов'янське весь - село); 2) всім славний; ім'я князя Все¬слава Полоцького, якого в народі називали віщим, бо він був народжений матір'ю від волхвування.
ВСЕТВОР — дослівно «все вміє творити»; слов'янське здалий, умілець.
ВТОРАК — другий син в сім'ї.
ВЯТКО — скорочення від Вячеслав; легендарне ім'я прабатька племені в'ятичів (предків московитів).
ВЯЧЕСЛАВ — 1) славніший (від вяче- більше); 2) стар¬ший у славі (від вятше - старіше); 3) варіант імені - Вящеслав, словацьке і чеське - Вацлав; пор. також Венцеслав.
В'ЯЧЕСЛАВ — український новотвір від чеського Вя¬чеслав.
ВЯЧКО — скорочення від Вячеслав.


ГАЛАН — 1) українське півень (символ сонця); 2) південнос¬лов'янське гад - чорний; або від старослов'ян. гад - кулястий.
ГАЛАЙКО — крикун, галас¬ливий.
ГАЛАТА — 1) грубий, лихо¬слов, непристойний (ім'я-оберіг); 2) можливо, від гал-- круглий, ку¬лястий.
ГАЛАШ — (неясне); можливо від галас - крик, шум.
ГАЛКО — похідне від галка - назва птаха в значенні чорний.
ГАЛЮТА — 1) те саме, що й Галко; 2) можливо, похі¬дне від гал -круглий, кулястий.
ГАМАЮН — 1) балакучий; 2) ім'я казкового птаха-віщуна (пор. українське гомін - тихий звук; гомоніти - ве¬сти тиху розмову).
ГАРАЗД — здібний, ладний, кмітливий.
ГАТИЛО — 1) той, що робить загату, греблю; 2) той, хто воює, добре б'ється, пор. українське гатить (гамселить, б'є).
ГЕЛОН — відтопонімне ім'я: мешканець Гелону, скіф, один із синів слов'янського Геракла і Змієногої Богині, доч¬ки Борисфена-Дніпра. У ВК: «відродити маємо Рускень на¬шу з Голуном і трьомастами городів і сіл» (дощ. 36-А). Ге¬лон згадує Геродот як дерев'яне місто слов'янського племені будинів, розташоване на північному сході від гирла Дунаю.
ГЕННІЛЬ — Бог-покровитель пастухів у балтійських слов'ян: від гнати - погонщик череди, отари. Його симво¬лом був кий з навершям у вигляді руки, що тримає кільце. Його носив з хати в хату пастух, який промовляв: «Бди, Генніль, бди!», тобто пильнуй, доглядай. Після цього почи¬нався загальний бенкет, усі були переконані, що їхня худо¬ба перебуває під охороною Бога-захисника тварин і пасту¬хів. Його свято у слов'ян відбувалось у середині травня, супроводжувалось спеціальними пастушими піснями. Див. ще Гонидло, Гонигліс.
ГЕРАКЛ — ім'я скіфського культурного героя, родо¬начальника скіфських племен, якого греки включили в свій пантеон; на деяких грецьких кам'яних пам'ятниках він називається «Гереклес Склавенс» (Геракл Слов'янський). Дослідники припускають, що Геракл тотожний Таргітаю. Докладніше легенду про нього див. в жіночих іменах: Змі¬єнога Богиня.
ГЕРОВИТ — див. Яровит.
ГЛАДИШ — яйце; в значенні круглий, гладкий.
ГЛАДУН — те саме, що й Гладиш.
ГЛАЗКО — негативне значення: той, що може зуро¬чити (зглазити); в позитивному значенні вживали слово око.
ГЛАС ОРІЇВ — згадується у ВК як ще одна форма імені Отця Ора: «І наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм поділитися на три роди і йти на південь і на захід сонця. А то були Кий, Щек і Хорив» (дощ. 31).
ГЛІБ — 1) слов'янське неясне: можлива слов'янська етимологія від хліб; пор. ще глина, гливкий; 2) також пор. слов'янське Голібо, що походить від індоєвропейського вигука Гу! (гукати, кликати) й Бо - Бог: дослівно «кликати Бога»; 3) сучасні лінгвісти вважають ім'я Гліб раннім за¬позиченням зі скандинавського Готліб, що видається не досить переконливим (у скандинавів гот - Бог, лефр - на¬щадок, дослівно «нащадок Бога»).
ГЛОБА — 1) клин, зігнуте дерево; 2) глобити - гнути, ламати, завдавати болю.
ГЛУЗД — розум, свідомість.
ГЛУШАТА — 1) глухий, тихий; 2) той, що заглушує своїм голосом, перекрикує.
ГЛУШКО — зменшене від Глушата.
ГЛЯД — скорочення від Глядота.
ГЛЯДІЙ — скорочення від Глядота.
ГЛАДКО — скорочення від Глядота.
ГЛЯДОТА — 1) від глядіти - дивитися; 2) від глядило - дзеркало; 3) від глядіти - доглядати.
ГНІВАШ — гнівливий (венедське ім'я); запальний, пор. гніт, огниво.
ГНІЗДИЛО — багатодітний (пор. Всеволод Велике Гніздо).
ГНУР — неясне; ім'я скіфа, батька Анахарсиса.
ГОВСЕНЬ — див. Овсень.
ГОДИМИР — 1) народжений в мирну годину: година - загалом означає «добрий час»; 2) або «угодний» людям.
ГОДИСЛАВ — 1) народжений у славну годину; 2) той, що угодив Богині Славі.
ГОДОВИК — народжений на Новоліття (Новий рік).
ГОДОСЛАВ — те саме, що й Годислав; історичне ім'я-князя бодричів (початок ІХ ст.).
ГОДОТА — повільний.
ГОДУН — 1) годувальник; 2) горщик для їжі.
ГОЄМИСЛ — дослівно: «зцілюючий думками» (від гоїти - лікувати, зцілювати).
ГОЖИЙ — гарний, красивий, приємний.
ГОЖІЙ — те саме, що Гожий.
ГОЙТОСІР, ОЙТОСІР — значення неясне; скіфський Бог, подібний грецькому Аполону; він поєднує воєдино Небо, Землю і Підземний світ, тобто, за слов'янським світоглядом, є зв'язківцем світів Прави, Яви і Нави. Малодослідженість скіфського пантеону, як і еволюція самого грецького Аполо¬на, не дає можливостей провести точні аналогії зі слов'янсь¬ким культом. Має деякі риси Велеса, Симаргла, Ярила та ін.
ГОЛЕЦЬ — 1) гладенький, добре поголений; 2) бідний.
ГОЛИК — те саме, що й Голець.
ГОЛІБО — див. Гліб.
ГОЛОВАНЬ — головатий, головний, розумний.
ГОЛУБ — назва птаха.
ГОЛУБЕЦЬ — зменшене від Голуб.
ГОЛУБКО — пестливе від Голуб.
ГОЛЯШ — зменшене від Голець.
ГОНИГЛІС — у литвинів (українців-сіверян і білору¬сів-поліщуків) Бог-покровитель пастухів; див. ще Генніль.
ГОНИДЛО — у поляків і в лужицьких сербів Бог-покровитель пастухів; див. Генніль. Українська форма іме¬ні - Гонило.
ГОПКО — танцюрист; той, що гопає, скакає, танцює.
ГОРА — високий, як гора.
ГОРАН — горішній; той, хто живе на горі; південно¬слов'янське.
ГОРДАН — гордий; південнослов'янське.
ГОРДИНЯ — гордий; ім'я боярина з ВК, дощ. 6-Д.
ГОРД ОСЛАВ — ім'я-новотвір: гордиться славою.
ГОРДУН — гордий.
ГОРДЯТА — гордий.
ГОРЕСЛАВ — призвідця загального горя; ім'я сина Ярослава Мудрого - Олег Ізгой Гореслав.
ГОРИМИСЛ — 1) той, що має високі думки; 2) той, що горить думками (запальний).
ГОРИНИЧ — 1) той, хто живе на горі, в горі (в пече¬рі); 2) той, хто приносить горе; міфологічний персонаж -Змій Горинич.
ГОРИНЯ — казковий гірський велетень.
ГОРИСЛАВ — той, що горить (сяє) славою; ім'я згадується у ВК.
ГОРЛАЧ — крикун (горластий).
ГОРОБЕЦЬ — назва птаха; пізнє (первісне Воробець, Воробей - сталася заміна першого звука В на Г).
ГОРОВАТО — ототожнюється з Хоривом; означає вер¬хній, буквально «горувати» - підвищувати, керувати; істо¬рична особа (згадується у ВК, дощ. 4-Г як один з трьох братів: Кий, Пащек, Горовато).
ГОРОГЛЯД — 1) той, що дивиться вгору; 2) той, що доглядає (глядить) гору (можливо, святилище на горі).
ГОРОХ — ім'я міфічного Царя Гороха: «це було за царя Гороха, коли людей було троха»; слово горох, поль¬ське groch, сербське грах (грашах) одного походження зі словами: грім, гриміти, грохати; Цар Горох у східних сло¬в'ян - символ Бога грому Перуна; щоб позначити події незапам'ятної старовини, вживають вираз «Згадати Царя Гороха».
ГОРОШКО — від горох (пор. українське Котигорош¬ко; московський казковий лицар Горошко).
ГОРУН — 1) високий; 2) горець (той, хто живе на горі); можливо скорочення від Горовато.
ГОРЯЙ — 1) той, що живе на горі; 2) горючий, палкий; документальне ім'я улицького князя (1462-1492).
ГОРЯСІР — неясне; можливо «гарячкуватий і сердитий» (варіант: Горясер); ім'я воєводи князя Святополк Ярополковича, який убив Гліба.
ГОСТЕНІГ — дослівно: той, що ніжить (надто піклується) про гостей (купців).
ГОСТИВИТ — той, що вітає гостей (купців).
ГОСТИЛО — гість; ім'я з новгородської берестяної грамоти.
ГОСТИМ — скорочення від Гостимир.
ГОСТИМИР — мирний з гостями (купцями).
ГОСТОМИСЛ — той, хто думає (мислить, дбає) про гостей; документальне ім'я новгородського князя (дід Рюрика)
ГОСТЯТА — скорочення від імен на Гост-; ім'я з берестяної грамоти.
ГРАДИМИР — той, хто огороджує (зберігає, будує) мир
ГРАДИСЛАВ — той, хто охороняє славу (загороджує)
ГРАНИСЛАВ — 1) від грань - розжарене вугілля (палаюча слава); пор. чеське граніце- багаття; 2) від границ - межа (загороджена, захищена) слава; пор. ще звичай: в кордонах запалювали охоронні вогнища.
ГРЕМИСЛАВ — 1) гримлячий славою; 2) громова слава (від грім).
ГРІМ — грім; ім'я боярина, посла, якого князь Іго послав до греків.
ГРІМКО— 1) народжений під час грому; 2) зменшене від імен на Грім-, Грем-.
ГРОДАН — містобудівник.
ГРОЗА — народжений під час Грози; є також жіноча пара імені.
ГРОМАШКО — див. Грімко.
ГРОМИКА — той, хто громить, або скорочення від імен на Грім.
ГРОМКО — те саме, що й Грімко.
ГРОМОБОЙ — народжений під час гром о бою.
ГРУДЕНЬ — народжений у грудні.
ГРУНЬ — пагорб, вершина гори.
ГУ БАР — губатий.
ГУБАЧ — те саме, що й Губар.
ГУДИМА — 1) музикант (від гудіти - грати на гус¬лях, дудках та ін.); 2) від литовського Гедимін - відважний, хоробрий; 3) від гебрайської самоназви єгудим - жид.
ГУДИМИР — той, хто «гуде для миру» (людей), тобто грає на гуслях; пор. «гудіння» птахів символізує сватання (голуб гуде до голубки), тому й молодий наречений гуде на гуслях для своєї милої; пісні з цим мотивом виконуються на весіллях. Гудимир - епітет молодого, що сватається.
ГУДИСЛАВ — грає (співає) про Славу (співець).
ГУКАЛО — той, хто гукає.
ГУЛЯЙВІТЕР — народжений у вітряну погоду.
ГУЛЯЙПОЛЕ — народжений у полі.
ГУНЯ — той, хто носить гуню (тип одягу).
ГУРЯТА — твірна основа імені: слов'янське юрь -відкрите підвищене місце; ярь - крута гора, обривистий бе¬рег; яр - пристрасть, збудження; польське jumy- пристра¬сний. Початкове Г з'явилось в деяких діалектах (як наприклад, очі - гочі) ; 2) ім'я поширене в Київській Русі:
Гурята Рогович здійснив третю редакцію ПВЛ та інформу¬вав літописця про події у північних землях Русі; в Київсь¬кому посольстві Ростислава Мстиславовича був посол Гу¬рята Семкович.
ГУСЛЯ — гусляр, співець, ворожбит.


ДАБОГ — болгарська форма імені Дажбога.
ДАВИЛО — від давити - тис¬нути, переносно - силач.
ДАГУС — неясне; венедське ім'я згадує Саксон Граматик.
ДАЖБОГ — Слов'янський Бог літнього сонця, син Сварога, Праба¬тько русичів-українців: «Дажбожі внуки ми - улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших», «Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди» (ВК, дощ. 3-А, 31). За В. Шаянам, Дажбог - це живо¬творче горіння в душі нації, Дажбог - Батько людського щас¬тя, добра, блага, любові, Добростану і саме в цьому розумінні -багатства. Дажбог - творець земного буття: «Се бо Дажбог створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбог Землю нашу, аби тая удержана була. Так се Душі Пращурів суть, і ті світять нам од Іру» (ВК, дощ. 1).
ДАЖБОЖИЧ — нащадок Дажбога; ім'я зафіксоване в словниках староукраїнської мови XIV - ХVІІ ст. уже як прізвище.
ДАЙБОГОВИЧ, ДАЙБОЖИЧ — варіанти імені Да¬жбожич.
ДАЛЕБОР — 1) далекий воїн (здалека); 2) той, що поборює далеко.
ДАЛЕВИД — ім'я-новотвір: передбачливий.
ДАЛЕМИР — 1) далекий від людей (миру); 2) дослі¬вно той, хто «дає мир», чи «даний миру».
ДАЛЕСЛАВ — ім'я-новотвір: прославлений далеко.
ДАЛИМИЛ — 1) милий вдалині; 2) дослівно «даю¬чий милість».
ДАЛКО — зменшене від імен на Дал-.
ДАЛЯТА — скорочення від Далимир.
ДАН — тотожне жіночому Дана; чеське.
ДАНКО — зменшене від Даньслав; південнослов'ян¬ське.
ДАНЬСЛАВ — той, хто приносить данину Славі.
ДАНЫША — зменшене від Даньслав.
ДБАЙЛО — ім'я-новотвір: дбайливий.
ДВИНЕЦЬ — вірогідно, похідне від назви річки Дві¬на; ім'я з берестяної грамоти.
ДЕВ'ЯСИЛ — дуже сильний (дев'ять сил); назва ці¬лющого зілля.
ДЕДЯТА — схожий на свого діда.
ДЕРЖИКРАЙ — володар країни; історичне ім'я га¬лицького князя 1223 p.
ДЕРЖИСЛАВ — володар слави.
ДЕРКАЧ — назва птаха; походить від звуконасліду¬вального слова дер, що імітує звук птаха (пор. деркати).
ДЕРМЕЛА — вірогідно, від дерти і молоти : пор. «дер¬ти крупи» - перетворювати зерно в крупу з допомогою жорен (у Б. Грінченка).
ДИВ — слов'янський Бог Ясного Неба, денного світ¬ла. Слова диво - чудо і дивний - незвичайний були близьки¬ми до божественний. У «Слові о полку Ігоревім» вислів «уже вержеся Див на землю» мабуть, означає «настав день», тобто світло. В ранніх «Поученіях» проти язичництва згадується «Диєва служеніє і кладення треб», що означали вранішню Богослужбу. Пізніше християнство перетворило Дия на Ди¬явола, якого оголосило антиподом свого бога (Ісуса-Ягве). За Г. Дяченком, Див, Дій - тотожний римському Юпітеру.
ДИВОЗОР — небесний; народжений на світанку (диво - вранішнє світло, світанкова зоря);
ДИЙ — те саме, що Див.
ДИТЯТА — дитинний.
ДІД — північнослов'янське уявлення про Бога, як про діда, який підтримує сонячний вогонь; по його велінню по¬чинається день і настає ніч. В Україні Дід тотожний біло¬руському Білуну, який наділяє людей багатством.
ДІДИЛЕЦЬ — зменшення від Дідослав.
ДІД-ЛАДО — чоловіча пара Лади; Предок; інші варі¬анти імені: Див-Ладо, Диво-Ладо; у західних слов'ян Didis Lado.
ДІДОСЛАВ — славний Предками (дідами).
ДІДУХ — дослівно «дідів дух»; мотиви називання - схо¬жість із дідом, час народження на Різдво Божича, коли сніп жита вносять у хату як священний символ єднання з духами Пращурів. Про ритуальне призначення Дідуха оповідає ВК: «Це Велес навчив праотців наших орати землю і засівати ціли¬ни, і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити снопа при вогнищі у хаті, і шанувати його, як Отця Божого».
ДІЕС — можливо, похідне від Дій, Див; у ВК це ім'я отця Діеса, який був замучений обрами (дощ. 32). ДІЙ — те саме, що Див, Дий.
ДІЙКО — зменшене від Дій, Дий; західнослов'янське.
ДІР — можливо від дірка; є гіпотези й про варязьке, кельтське, грецьке походження імені (у ВК: «Дірос Еллін¬ський», дощ. 6-Е, 29).
ДІЯН — діяльний; можливо від Дій, Див.
ДОБРИК — скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИЛО — скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИНЯ — скорочення від імен на Добр-:
ДОБРИША — скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИЯН — 1) можливо, поєднання язичницького добрий і християнського Ян (Іван); 2) той, хто добре себе хвалить (від янь - самохвал, версія В.Казакова).
ДОБРО — добро; західнослов'янське.
ДОБРОБОЙ — добрий боєць.
ДОБРОВИТ — 1) добрий витязь; 2) дослівно «добре перебуваючий» (від витати - перебувати, виталище - місце перебування душі).
ДОБРОГНІВ — запальний; пор. добре огниво (гніт).
ДОБРОГОСТ — добрий купець; добрий до гостей (ку¬пців); гостинний.
ДОБРОДІЙ — той, хто діє добро.
ДОБРОЖИР — багатий добром; ім'я з берестяної
ДОБРОЛЮБ — добро люблячий.
ДОБРОМИЛ — добрий і милий.
ДОБРОМИР — добрий до миру (людей).
ДОБРОМИСЛ — добро мислить, добре мислячий.
ДОБРОСЛАВ — славлячий добро; той, хто має добру славу.
ДОБРОТВОР — ім'я-новотвір: той, хто творить добро.
ДОБРОХОД — той, хто добре ходить, або ходить з добром.
ДОБРЯН — добрий, добряк.
ДОВБУШ — 1) дятел; 2) той, хто б'є в літаври (коза¬цьке).
ДОВГАЛЬ — 1) назва ковальського молотка; 2) висо¬кий, довгий.
ДОВГАНЬ — 1) назва однієї з порід змії; 2) високий, довгий.
ДОВГУШ — високий, довгий.
ДОГОДА — те саме, що Погода; давньослов'янський Бог, тотожний з грецьким Зефіром.
ДОГОДЬКО — той, хто догоджає.
ДОЛЯ — 1) той, кому покровительствує Богиня Доля; 2)частина.
ДОМАЖАР — домочадець, від дім і жар - дослівно «домашнє вогнище».
ДОМАЖИР — домовитий, багатий домом (домашнім достатком); ім'я боярина Галицького, посла Романа Мстис¬лавовича до Контантинополя.
ДОМАЙ — скорочення від імен на Дом-.
ДОМАК — скорочення від імен на Дом-.
ДОМЕЦЬ — скорочення від імен на Дом-.
ДОМКО — скорочення від імен на Дом-.
ДОМОРАД —1) домашня радість; 2) той, хто прино¬сить радість додому.
ДОМОСЛАВ — славлячий дім.
ДОННИК — дух дна моря, тотожний Водянику.
ДОПОМОГА — помічник.
ДОРОГА — народжений в дорозі.
ДОРОГОКУП — дорого куплений. Відомий спеціаль¬ний обряд «викупу» немовляти, який застосовували у випадку частого вмирання дітей в родині: «продавали» дити¬ну через вікно прийомним батькам з метою запобігання смерті; див. ще подібний обряд: Продан.
ДОРОГОМИЛ — дорогий і милий; писемна згадка іме¬ні 1299 p.
ДОРОГОСИЛ — той, хто дорожить силою.
ДОРОЖ — народжений в дорозі; писемна згадка іме¬ні 1238 p.
ДРАҐАН — південнослов'янське - від дорогий.
ДРАГОЛЮБ — дорогий, любий; південнослов'янське.
ДРАГОМИЛ — форма імені Дорогомил; південносло¬в'янське.
ДРАГОСЛАВ — дорога слава.
ДРАГОТА — західнослов'янське від дорогий.
ДРАГОШ — західнослов'янське - від дорогий.
ДРАЖКО — вірогідно, скорочення від імен на Драг- і Дорог-; документальне ім'я князя бодричів, що згадується у 808 p.
ДРЕВАН — нащадок священного дерева (можливо, древлянин).
ДРЕВОСЛАВ — славлячий священні дерева.
ДРОЗД — птах.
ДРУЖЕЛЮБ — дружній, люблячий; болгарське.
ДРУЖИНА — друг, дружинник.
ДУБИКА — похідне від дуб.
ДУБКО — похідне від дуб.
ДУБОВИК — присвячений дубу (або Перуну, бо дуб -Перунове дерево); міцний, як дуб.
ДУБОК — молодий дуб, міцний хлопчик; дуб в фоль¬клорі символ чоловіка (пор. Береза - жіночий символ).
ДУБУН — син дуба.
ДУДАР — гравець на дудці.
ДУДИКА — гравець на дудці; переносно - балакун.
ДУДКО — гравець на дудці.
ДУЖЕСЛАВ — ім'я-новотвір: дуже славний; слав¬ний силою (дужий).
ДУКА — багач, від дукат -червінець; образ билинного богатиря відомий у галицьких українців. Дука їде з Галича до Києва, де вихваляється своїм багатством і красою, якої в Києві не бачили. Навіть Чурило Пленкович не зможе зрів¬нятися з ним. Тоді князь наказує обом богатирям міняти щодня вбрання іншої барви й оздоби та брати іншого коня протягом трьох з половиною років. Виграє Дука, ім'я якого стало символом багатства й розкоші. Див. ще ім'я Дюк; пор. також дукач - золота монета і жіноча прикраса.
ДУЛЕБ — представник племені дулебів (дулібів); ім'я згадується в VI ст.
ДУНАЙ — 1) за В. Шаяном, Дану - жіноча персоніфі¬кація води, Дунай - чоловіча; основа міфів, що означає «по¬тужний, переможець, завойовник» (пор. Дунаєць - менший від Дунаю); 2) ім'я воєводи волинського князя Володимира Васильковича ХІІІ ст.; 3) драматичний образ билинного ге¬роя Дуная, який на догоду царю змагається зі своєю любою жінкою Поляницею (польською королівною) у стрільбі з лу¬ка, де гинуть обоє, їхня кров тече в дві ріки - Дунай і Дніпро.
ДУХЕН — належний духам (чеське).
ДУШАН — душевний, добрий, лагідний.
ДЮДЬКО — народжений в холоднечу (від дитячого дюдя - холод).
ДЮК — багач; див. Дука.
ДЯТЕЛ — птах; історичне ім'я Волхва-віщуна.
ДЯТИНА — жертвопринесення третього дня Великод¬нього тижня (вірогідно, так називали народженого в цей день).


ЄВНИК — див. Овинник.
ЄЛАН — ім'я відетнонімного походження - представник племені єланів, аланів (яке згадується у ВК); походження: 1) від слов'янського єлаиь - рівнина, луг, степ, неозора до¬лина, яка ще називається алань (за Г.Дяченком); 2) єлеиь - олень; в Україні кілька сіл мають назву з цим коренем: Ялан, Єлан, Яланець, Єланець та ін.
ЄРЕЙ — варіант імені отця Орія (ВК, дощ.35-А).
ЄРЕМИС — ім'я покровителя мандрівників, торгівлі мистецтва, який вважався посланцем Богів. Про нього па¬м'ятають старі люди в Україні, як про назву планети Мер. курій. В українському народному зодіаку йому присвяче¬ний день середа. Близький до грецького Гермеса, який при¬йшов до них від пелазгів (найдавніших відомих племен Європи, яке поширилось з Подніпров'я). Єремис - Бог таєм¬них знань (герметичних - закритих).


ЖАВР — вірогідно, від жайвір, жайворонок, писемна згадка іме¬ні 1266 р. в джерелах з литовської історії.
ЖАДАН — очікувана дитина жаданий.
ЖАДИМИР — той, хто жадає (прагне) миру.
ЖАДИСЛАВ — той, хто жадає(прагне)слави.
ЖАДОК — жадібний.
ЖАДЬКО — жадібний.
ЖАНЬ — неясне (сербське); можливо те саме, що західнослов'янське Ян (християнське Іван), отже, це слов'янізована форма чужоземного імені.
ЖАР — жаркий, гарячий; народжений в спеку.
ЖАРКО — жаркий, південнослов'янське.
ЖАРОК — те саме, що й Жар; з берестяної грамоти
ЖДАМИР — очікуваний миром (людьми).
ЖДАН — те саме, що й Жадан.
ЖДИГОД — той, хто чекає на добру годину.
ЖДИМИР — той, кого чекає мир (люди).
ЖДИСЛАВ — той, хто чекає славу; на кого чекає славі
ЖЕЛАН — бажаний.
ЖЕЛЄЗАН — залізний; болгарське.
ЖЕЛИСЛАВ — дослівно «жалощами славний»; пор. жіноче Желя; ім'я Володимир-Волинського воєводи.
ЖЕНЧИК — 1) від слов'янського жнива, жати, жнець; українське пестливе - женчик; 2) від давньоруського жень - драбинка для вилізання на дерево при добуванні дикого меду; 3) від індоєвропейського ген, жен - «носій спадково¬сті», рід; мотиви називання - народження під час жнив.
ЖИВАН — чоловіче ім'я-пара до жіночого Жива; пів¬деннослов'янське.
ЖИВ'Є — польський Бог Життя; пор. жін. Жива.
ЖИВКО — скорочення від імен на Жив-; західносло¬в'янське.
ЖИВОДАН — данина життю (присвячений Богині Живі).
ЖИВОДАР — подарований Богинею Живою.
ЖИВОРОД — народжений для життя, нащадок жи¬вучого роду.
ЖИВОТОК — 1) джерело Живої води; 2) течія жит¬тя; писемна згадка імені ХІ ст.
ЖИДИСЛАВ — дослівно «славлячий жидів»; доку¬ментальне ім'я батька московського воєводи Бориса Жидиславича, який грабував Київ 8 березня 1171р. за вказів¬кою Андрія Боголюбського.
ЖИДОБОЙ — дослівно «побиваючий жидів» (за В. Казаковим).
ЖИДОБОР — дослівно «поборюючий жидів» (за В. Казаковим). На нашу думку, імена Жидобой і Жидобор є прізвиськами-новотворами.
ЖИДЯТА — скорочення від Жидослав;
документальне: писемна згадка - ім'я християнського єпи¬скопа 1036 p.
ЖИЖ — дух вогню; пор. дитяче жижа - гаряче; так застерігають дітей від опіків; білоруси кажуть: «Жиж унадзівся» - коли засуха.
ЖИЗНОМИР — мирно живучий; ім'я з берестяної грамоти.
ЖИЛА — жилистий.
ЖИЛЕЦЬ — зменшене від Жилко; живучий.
ЖИЛКО — живучий, народжений для життя.
ЖИЛЯТА — форма імен на Жил-.
ЖИРОВИТ — живучий в достатку, багатстві.
ЖИРОМИР — від жир - багатство; «достаток і мир».
ЖИРОСЛАВ — славний багатством і достатком; ім'я поширене серед боярської верстви, відомо кілька воєвод з цим іменем, посадників Київських, Володимир-Волинських та ін.
ЖИРЯТА — 1) скорочення від імен на Жир-; 2) жер¬тво давепь.
ЖИТКО — скорочення від імен на Жит-.
ЖИТО — 1) хліб, зерно; 2) від слов'янського жити, життя-, історичне ім'я чеського Волхва.
ЖИТОВАБ — приваблюючий життя, достаток.
ЖИТОМИЛ — життя миле.
ЖИТОМИР — 1) від жито - хліб, багатство і люди, або мир; 2) життя для миру (людей).
ЖОЛУДЬ — плід дуба; первісно означало чоловічу плідність (пор. символіку дуба - Перунового дерева, захи¬сника воїнів); давньоіндійське gulah - жолудь, пеніс, фа¬лос. Мотиви називання - народження на Перунові святки (20 - 27 липня).
ЖУК — жук (вірогідно в значенні «чорний»).
ЖУЛЯВА — 1) українське діалектне жулявка - щуч¬ка; 2) від польського zul - намул, болотиста місцевість; у Києві є місцевість Шулявка, що знаходиться на берегах пра¬давньої річки Либеді; тут же був Шулярський млин та Ше¬лвовий бір. Припускають, що назва місцевості походить від імені якогось невідомого першопоселенця. Перехід шул- у шел-, а також зміна початкового ш - ж дають змогу припу¬скати і кореневе Жел- (пор. жін. Желя - журба).
ЖУРОК — похідне від жур - обрядова страва (вівся¬ний кисіль); ім'я з берестяної грамоти.
ЖУРАВ — журавель.
ЖУРИЛО — див. Чурило, Ярило; на нашу думку, ім'я Журило не слід пов'язувати з журбою.


ЗАВИД — заздрісний; той, ко¬му заздрять; документальне ім'я князя 1125 -1132р.
ЗАДОРА — 1) бадьорий, ене¬ргійний; 2) задерикуватий.
ЗАЄЦЬ — похідне від індоєв¬ропейського зай - той, що скакає, стрибає; ім'я зафіксоване в багатьох джерелах, починаючи з берестяних грамот.
ЗАЖИНОК — народжений перед початком жнив.
ЗАЙДА — захожа людина, мандрівник.
ЗАЙДИСВІТ — мандрівник, бродяга.
ЗАПІЧНИК — Домовик, що живе за піччю.
ЗАРЕБОГ — Бог Зорі згадується у ВК, дощ. 26.
ЗБИҐНІВ — надмірно занальний (гнівливий); 2) ско¬рочення від Ізбиґнів - ізбиток (надмір) гніву (вогню); ім'я польського князя Збіґнєв (ХІІ ст.).
ЗБИСЛАВ — 1) дуже славний (від ізбиток); 2) або «збираючий славу».
ЗБРАСЛАВ — той, хто обрав славу. -
ЗВАН — покликаний.
ЗВАРОГ — те саме, що Сварог; Ю.Миролюбов записав на Українському Подніпров'ї назву свята Зворожини (Ді¬ди осінні), і вважав, що первісна назва - Сварожини; слово¬форму Зварог подав також О. Фамінцин.
ЗВІЗДАН — від звізда.
ЗВІЗДОЧОТ — 1) знаючий (читаючий) зоряне небо; той, хто шанує зорі (від чтити - шанувати, поважати); 2) корінь зв-, дзв- первісно означав яскравий, дзвінкий (силь¬не світло і сильний звук виражалися однаково); пор. дзве¬ніти, звук, свист (перехід з - с).
ЗВІРОПОЛК — можливо, мисливець (в основі понят¬тя «війна на звірів»).
ЗВОНИМИР — оголошувач вісті про мир.
ЗВЯГА — дзвінкий, голосний.
ЗДЕБОР — здобуваючий у боротьбі.
ЗДЕНЕК — скорочення від Здебор.
ЗДЕРАД — здобуваючий радість.
ЗДИСЛАВ — те саме, що Збислав; ім'я боярина Київ¬ського Здислава Жирославовича.
ЗДОРОВЕГА — велетень, здоровило.
ЗДРАВОМИР — здоровий і мирний.
ЗДРАВОСЛАВ — ім'я-новотвір: прославляючий здо¬ровий спосіб життя.
ЗДРАВОТВОР — ім'я-новотвір: лікар (дослівно «тво¬рець здоров'я»).
ЗЕЛЕНЯ — молодий.
ЗЕМЕБОГ — 1) ім'я Бога Землі згадується у ВК, дощ. 36-А: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем'я своє, а Хорев хорватів своїх. І Земебог радіє з того, які то ми внуки Божі»; 2) від старослов'янського зємя - низький, первісно як відповідник чоловічого роду (пор. сучасне: чорнозем, глинозем).
ЗЕМЕННИК — Бог Землі - чоловіча пара Богині Земіни (у литви і жмуді). Стрийковський у своїй «Хроніці» описує осінні жертвопринесення Земеннику, які відбували¬ся наприкінці жовтня. Мешканці кількох поселень сходи¬лися в громадський будинок (вірогідно, первісно святили¬ще), накривали спільний стіл з хлібом, пивом. На подвір'ї різали бичка і телицю, барана і вівцю, козла і козу, кабана і свиню, півня і курку, гусака і гуску - всіх по парі, тут же готували його. Записана також молитва віщуна: «Тобі, Земенник, Боже наш, приносимо ми жертву і дякуємо тобі за те, що ти зберіг нас у минулому році в доброму здоров'ї, дарував нам в достатку всяких благ, хліба і добра і уберіг нас від вогню, заліза, мору і всяких ворогів наших». Далі кидали на землю, під стіл, в кутки хати шматочки жертов¬ного м'яса і закликали Земенника скуштувати, щоб вберіг громаду й далі, в наступному році.
ЗЕМИСЛАВ — дослівно «славлячий Землю»; ім'я польського князя.
ЗЕМЛЕДУХ — дух землі; мотивація наречення та¬ким іменем, вірогідно «народжений на землі, на ріллі» то що; в Україні також існує назва рослини земледух - лікар¬ська назва «медведка звичайна».
ЗЕМОВИТ — 1) дослівно «на землі витаючий», тобто той, хто живе на землі; документальне ім'я князя Польсь¬кого, князя Черського і Мазовецького (Земовит - Сомовит); Земовит князь Добжинський.
ЗЕМОМИСЛ — мислячий про землю; документальне ім'я - батько польського князя Мечислава І, який охристив Польщу.
ЗЕРНЬКО — зерно; ім'я воїна князя Данила Романо¬вича. Див. також жіноче Зерня.
ЗИМА — народжений взимку; холодний.
ЗИМОРОД — народжений взимку (пор. також сучас¬ну назву птаха зимородок).
ЗЛАТАН — золотий; українське золотий походить від старослов'янського жолтий.
ЗЛАТОВЛАС — золотоволосий.
ЗЛАТОДАР — золотий дарунок; даруючий золото.
ЗЛАТОСЛАВ — золотом славний; той, хто має золо¬ту (осяйну) славу.
ЗЛАТОЯР — епітет Бога Вогню (дослівно «золотий і ярий»).
ЗЛИДЕНЬ — уособлення бідності; уявлявся у вигля¬ді худого, обірваного чоловічка, який поселяється за піччю і «поїдає» всі запаси сім'ї; позбутися злиднів можна, пій¬мавши їх в якусь посудину чи коробку й винести подалі від дому; є спеціальний обряд вигнання злиднів з допомогою хлібного колобка.
ЗМАГОЛЮБ — дослівно: той, хто любить змагання, боротьбу; ім'я-новотвір.
ЗМІЙ — від старослов'янського змія, південнос¬лов'янського земея, що означає земля і пов'язане з давньою забороною (табу) називати імена священних тварин, тобто «земна істота». Змії за трипільської доби були символом земноводної стихії, оберегами родючості. Як ім'я людини, первісно несло позитивну інформацію. Символіка вогняно¬го змія - жар кохання (пор. Перелесник, що уявлявся в
образі літаючого змія). Змій - первісно Божество, пізніше - символ язичництва (згадаймо постійне «змієборство» хрис¬тиян). Змію-Дракону поклонялися новгородські словени на Ільмень-озері, ще в VI ст. вони носили бронзові застібки з його зображенням. У білорусів є повір'я: коли Зміїний Цар веде своїх зміїв у Вирій, можна вимолити в нього щастя, якщо поклонитись йому до землі й розстелити білу скатер¬тину з хлібом-сіллю, тоді Зміїний Цар на знак подяки скине зі своєї голови один золотий ріжок із золотої корони. Хто матиме цей ріжок, буде мудрим ясновидцем, знатиме чужі думки, виходитиме з будь-якої скрути і не боятиметься от¬рути. Див. також жіночі імена: Змія, Змієнога Богиня.
ЗНАМЕН — знаменитий; знаменний; болгарське від знамено.
ЗОЗУЛЕЦЬ — самець зозулі (пор. ще народне зозуль), мотивація називання - народження на свята Живи (або Со¬лов'їний Великдень - 2 травня).
ЗОРЕМИЛ — 1) милий для зору; 2) зорям милий; 3) той, хто милується зорями. Слово зоря походить від індо¬європейського жер - сяяти, споріднене з литовське zarija - жаринка.
ЗОРЕСЛАВ — 1) дослівно «озорений славою»; 2) або дослівно: «зором славний» (той, хто має променисті очі); 3) той, хто славить зорі; 4) народжений на зорі (на світанку).
ЗОРІЯНКО — лагідне, зменшено-пестливе від імен Зо¬реслав, Зорян.
ЗОРЯН —скорочення від Зореслав.
ЗОРЬ — від зорі; ім'я легендарного праслов'янського Волхва, якого Перун забрав до Лук Сварожих.
ЗУБКО — дослівно зубатий (народжений з зубами); 2) або переносно: той, хто вміє добре говорити.
ЗУХ — з польської zuch - молодець; (скорочення від українського зухвалий).
ЗЮЗЯ — дитяче холод-, народжений в мороз. За на¬родними переказами, нібито існувало таке Божество як Дюдя (почуте в Києві); у білорусів Зюзя (Дюдя) - те спме, що Дід Мороз: «Зюзя на дворе - кутья на столе».


ІВА — верба; по-батькові Івачевич: документально відоме ім'я гали¬цького боярина Ізбигніва Івачевича.
ІВЕРЕНЬ — від івер - «заруб¬ка на дереві»; осколок Сонця чи Мі¬сяця (золота і срібла).
ІВОР — тріска; див. Іверень; ві¬домі імена: Івор Мирославович - боя¬рин суздальський, Івор Молибогович - боярин галицький та ін.
ІГОР — загальноприйняте в мовознавстві пояснення: раннє запозичення зі скандинавського імені Бога Ingvi та іменника varr- заступник; дослівно «охоронець Бога Доста¬тку»; однак, можливе і походження від слов'янського гра¬вець (пор. ігрець - той, хто грає на музичних інструментах).
ІДАНТІРС — значення неясне через грецьку транск¬рипцію; ім'я скіфського царя, сина Савлія. Він відомий своєю військовою хитрістю і перемогою над перським вій¬ськом Дарія. Ідантірс застерігав царя Дарія: «Я досі ніко¬го не лякався, і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе... Але спробуй тільки зруйнувати отчі могили, тоді взнаєш, чи будемо ми з тобою воювати, чи ні!»
ІЗБИҐНІВ — див. Збиґнів; відоме ім'я боярина гали¬цького Ізбиґнів Івачевич.
ІЗБОР — вибраний; ім'я сина князя Славена.
ІЗОК — назва місяця червня; народжений у червні.
ІЗЯСЛАВ, ІЗ'ЯСЛАВ — від старослов'янського діє¬слова із'ять - вилучити, відібрати, тобто той, хто відібрав славу; ім'я кількох князів у Русі. Один з них - онук Воло¬димира-христителя, старший син Ярослава Мудрого, який виступив проти Києва з найманим польським військом і безславно загинув у братовбивчій війні.
ІНГО — неясне; ім'я хорутанського князя, можливо близьке до Ігор (Інгвар).
ІНДРА, ІНТРА — арійський Бог-громовержець, іден¬тичний слов'янському Перуну; кілька разів згадується у ВК (дощ. 7-В та ін.).
ІНДРИК — син Індри-громовержця, Бог підземних вод, джерел; у слов'янській міфології відомий як Індрик-звір, що прочищає «ключі істочниє», тобто джерела.
ІРІЙ — варіант імені отця Оря (див. ВК, дощ. 38-А); пор. українське діалектне жіночого роду ириця - «дуже стара жінка, відьма», що вірогідно, походить від давнішого вириця (пов'язане з вирій); знахар, чаклун, ворожбит; той, хто спілкується зі світом Вирію (Раю). Слов'янський Рай уявлявся місцем, де перебувають душі померлих Пращурів і звідки посилаються душі новонароджених дітей. З Раю прилітають віщі птиці, щоб віщувати долю народження, шлюбу і смерті. В цю теплу священну країну за морем-окіаном відлітають на зиму птиці, там же знаходиться і терем Сонця, і його чудесний сад, де б'ють джерела Живої води і достигають молодильні яблука.
ІРОГОСТЬ — гість з Ірію (Вирію); Райський гість.
ІСТИСЛАВ — шукаючий славу (від іскати- шукати).
ІСТОМА — втомлюючий.
ІСТР — від назви річки (сучасний Дунай); ім'я посла в 945 р. до Царгороду.


КАДМ — значення неясне; мо¬жливо від давньослов'янського кади¬ти; син Скіфа, про якого згадує Геро¬дот. Відзначався високою порядністю й почуттям обов'язку, виконав дору¬чення Гелона під час війни з греками.
КАДЮК — від давньоруського кадити - курити, диміти пахучими ро¬слинами при язичницьких Богослу¬жбах; кадило - назва ефіроносної ро¬слини, квітки якої розкриваються вночі і сильно приємно пахнуть (лат. назва Melittis L).
КАЗИМИР — від «казати про мир», тобто передбача¬ти, провіщати мир; ім'я польського короля Казімєжа (нар. 1458 p.), який прославився надзвичайною християнською набожністю.
КАЗКА — оповідач, казкар.
КАЛИНА — назва рослини; чоловіче і жіноче імена, які надавалися переважно знавцям трав, знахарям.
КАЛИНКА — від калина; ім'я знахаря, закатованого християнами в Москві 1677 року за «чародєйство».
КАПИЦЯ — вірогідно, від капище - слов'янський храм, місце поклоніння Богам; пор. український південний діа¬лект кабиця - плита, невеличка пічка, що будується на по¬двір'ї для приготування їжі в теплу пору року.
КАРИСЛАВ — прославлений карою.
КАРН — можливо від кара; ім'я згадується в літопи¬сах - посол Олега Віщого до греків. Див. жіноче Карна.
КВАСУРА — дослівно: той, що «квасить суру» (готує священний напій); ім'я з ВК, дощ. 22: Бог Ладо відкрив Квасурі секрет приготування священної сури.
КВІТАН — народжений у квітні.
КИЙ — кий, палиця з навершям - атрибут князівсь¬кої влади; історичне ім'я князя, засновника м. Києва; не¬одноразово згадується у ВК (дощ. 7-Б, 15 -Б, ЗІ, 38-А та ін.).
КІСЕК, КИСЬКО — 1) киса - мішок, гаманець для грошей; 2) похідне від кіска - коса (пор. варіант назви ко¬сак - козак); 3) похідне від кицька; ім'я зафіксоване у ВК: один з прабатьків слов'ян, названий «сином Дажбога»: Кишек Великий, внук Бастарна, правив у Голині (Голуні) -столиці Руськолані, який руси залишили через прихід гу¬нів і осіли в Києві (дощ. 17-а, 17-В, 19, 25, 35-А та ін.); варі¬анти імені: Кісте, Киська, Кишек.
КЛЯ — закляття; ім'я з берестяної грамоти.
КОБЯ — поширена думка, що це ім'я тюркського похо¬дження за аналогією імені половецького хана Кобяка; однак, є припущення - від слов'янського кобник - ворожбит; той, хто ворожить за польотом птахів; цікаво також порівняти зі сло¬вацьким коблииа - податок священикові, що сплачується мір¬кою зерна (міра сипучих речовин взагалі); кобь - ворожба.
КОВАЛЬ — коваль.
КОЗА — коза (можливо, народжений на Коляду, коли водять «козу», або під сузір'ям Козоріг; астрономічно для нашого часу: 19 січня -16 лютого).
КОЛ — кілок; ім'я згадується у ПВЛ - боярин, посол від князя Ігоря до греків.
КОЛА, КОЛО — можливо, від коло - сонце, а також небо (подібне до грецького polos - вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов'янське Сварга, коловорот); один з прабатьків слов'янорусів (пор. з ім'ям Колоксая - сина першого скіфа Таргітая).
КОЛИВАН — ім'я казкового велетня, під яким «ко¬ливається земля».
КОЛОБУД — пробуджуючий сонце.
КОЛОВЕРША — дух, що допомагає відунам накопи¬чувати багатство; уявляється у вигляді зайця, або чорної кішки, що живе під полом, або під піччю, має спеціальний мішок для припасів, які приносить господарю (господині). Інша форма імені - Коловергиш; значення імені - швидкий, вертлявий.
КОЛОВРАТ — коловорот (знак Сварги, Сварога); документальне ім'я хороброго русича, що відзначився в би¬твах з полками Батия.
КОЛОКСАЙ — можливо, «Сонце-цар»; ім'я скіфсь¬кого царя, наймолодшого сина першочоловіка Таргітая, який успадкував батьківський трон і став родоначальником пле¬мені паралатів. Див. легенду про це: Таргітай. Грецький поет VІІ ст. до н.е. Алкман писав: «швидконогі Колоксаєві коні», де коні є метафорою Сонця. Колоксай - не тільки культурний герой скіфів, але й астральне Божество, пов'я¬зане зі святом весняного воскресіння Сонця.
КОЛОТ — можливо, скорочення від сколот (представник племені сколотів).
КОЛОТИЛО — 1) від колотити (розмішувати, збивати масло тощо); 2) колотити - бити.
КОЛЯДА — 1) у Густинському літописі так називає¬ться Бог зимового Сонця (це досі єдине писемне джерело, що вказує на Бога Коляду, бо решта належать до усної народної міфології); 2) слово коляда - багатозначне: Свя¬тий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагоро¬да за колядування, різдвяний подарунок; значення слова сучасне мовознавство пов'язує з нижньолужицьким коло¬да., праслов'янським коленда, колокол, латинським calendae та ін.; 3) мотиви надання імені людині - народження на свято Коляди (21, 22 грудня). Нині існує прізвище Коляда. Див. ще жіноче Коляда.
КОМОНЕБРАНИЧ — кінний воїн; ім'я князя згаду¬ється у ВК, дощ. 25.
КОРІНЬ — корінь; символіка кореня глибока - зв'я¬зок з родом, міцність, джерело росту: «Де є коріння, там виросте й гілля».
КОРОЧУН — є припущення, що Корочун (Карачун) -одне з імен давньослов'янського Бога зимового Сонця, од¬нак писемних відомостей про нього не маємо; дослівно «ко¬роткий день»; назва різдвяного пряника у вигляді вісімки, яким пригощають колядників; найбільш доведеним є йо¬го значення як періоду часу від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння; мотиви називання дітей - народжен¬ня в цей час. Див. також Кречун, Куцень.
КОСНЯТА — скорочення від Коснятин.
КОСНЯТИН — 1) українське запізнілий- від діалек¬тного косніти - зволікати, затримуватися; ім'я зафіксоване в 1018 p. 2) нерішучий, небалакучий (пор. також московське «косноязичний»).
КОСНЯЧКО — те саме, що й Коснятин.
КОСТИРЯ — 1) від костер - купа дров, складена для вогнища; 2) від костриця - назва рослини стоколос житній (кукіль); вірогідно, ім'я хранителя святині Огнебога; варі¬ант перекладу ВК, дощ. 6-Е: «Аскольд і пізніше Дир усілися на землях наших, як непрошені князі, і почали князюва¬ти. Над ними досі ж були отці. По сьому Костиря, хра¬нитель дому Огнебога [вірогідно, жрець], відвернувся від них, бо були вони охрищені у греків».
КОСТРУБ — вірогідно, близький до Ярила - втілення чоловічої пристрасті; після Купальських свят його соло¬м'яне опудало «хоронили» із спеціальними жартівливими обрядами. Це символізує спад продукуючої сили природи.
КОТИГОРОШКО — похідне від «котиться горошина»; міфологема народження дитини чарівним способом, коли мати з'їла горошинку і народила сина-богатиря; ім'я казкового велетня; див. також Котишко.
КОТИШКО — 1) можливо, скорочення від Котигоро¬шко; 2) похідне від котитися - народжувати потомство.
КОТЯН — похідне від кіт, або від котитися.
КОТЬКО — похідне від кіт, котитися.
КОЦЕЛ — неясне, можливо тотожне іменам на Кот-; документальне ім'я моравського князя 874р.
КОЦЬ — килим, ковдра.
КОЧЕНЬ — дослівно «головатий»; можливо, круглий (пор. качан капусти).
КОЩЕЙ — 1) худий, виснажений чоловік; від слов'янського кость - кістка, або кощ, кощей - раб, прислу¬жник; як вказує Г. Дяченко, «поруч з сідлальниками, ко¬нюхами, що сідлали коней, в Київському літописі згадую¬ться і кощеї, які очевидно, служили при рухомих обозах»; 2) ім'я казкового персонажа, що уособлює потойбічне цар¬ство, ніч, зиму, холод; 3) можливе припущення, що це ім'я походить від старослов'янського кощюна - язичницька ду¬ма, пісня; пізніше християнізоване переосмислення слова кощунствовати (виконувати кощуни) - «оскверняти» хри¬стиянську церкву.
КРАСНОМИР — красивий людям (миру).
КРАСНОСЛАВ — красою славний.
КРАСУН — красивий.
КРЕС — народжений у місяці вогню (червень, сонцек¬рес); пор. кресати, кресало, викрешувати вогонь тертям де¬рева (живий вогонь); за Г. Дяченком, свято Купайла нази¬вається кресини.
КРЕСЕНЬ — те саме, що Крес.
КРЕСТНИЙ — в деяких районах Росії (Смоленщина, Середній Урал) збереглось уявлення про Крестного як не¬чистого духа, що живе на перехресті доріг, або невдоволеного покійника, що загинув не своєю смертю; значення імені пов'язують не тільки з формою хреста (перехрестя, дере¬в'яні хрести, що ставились на роздоріжжях), але й з понят¬тям «хрещений батько», що може носити на собі відбиток давнього негативу по відношенню до чужої релігії, в яку навертали насильно. Існує вислів «Крестной попутал», який пізніше перероблений християнами на «Чорт попутав». Див. ще Хресний.
КРЕЧУН — див. Корочун.
КРИВОРІГ — кривий ріг; ріг - символ добробуту, ри¬туальний посуд; історичне ім'я князя з роду Білоярів, який розбив греків в м. Сурож (згадується у ВК, дощ. 4-В).
КРИВОСЛАВ — викривлена слава.
КРИЛАЧ — крилатий.
КРИКУН — крикливий.
КРИЦЯ — сталевий, залізний, загартований (у зна¬ченні міцний).
КРИШЕНЬ — один з Богів Кола Сварожого, згадуєть¬ся у ВК, дощ. 11-Б; ім'я надавалося народженим у місяці Кришні (вірогідно, зимовий період, найближче виведення слова від крига, крижень; або від криж - Сварґа, символ Сварога).
КРІПЧУН —міцний, «кріпкий».
КРУГЛЕЦЬ — кулястий, повний, товстий.
КРУТ — крутий, грізний; історичне ім'я князя бод¬ричів ХІ ст.
КУДЕНЯ — кудесник.
КУДЕЯР — див. Кудіяр; документальне ім'я боярсь¬кого сина, який закликав кримських татар спустошити Мо¬скву в 1571 p.
КУДІЯР — язичницьке: кудесник Ярила;
КУДЛАЙ — кудлатий, патлатий.
КУЙБІДА — дослівно той, що «скував біду».
КУПАВОН — збуджений, пристрасний.
КУПАЛБОГ — те саме, що Купайло; за ВК, дощ. 38-А, Купалбог «до Митнищ правитиме всяким омовінням».
КУПАЙЛО — Бог літнього сонцевороту (сонцестоян¬ня), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; похо¬дить від купа - поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищен¬ня (пор. також купатися). На думку археологів, у лісосте¬повій зоні України Купайло (Собутка) святкувалося вже три тисячі років тому. На честь цього свята у поляків на¬звана священна гора Собутка (Слєнжа). Цікаво, що у росі¬ян нема пісень з іменем Купайло і багатьох обрядів, які збереглися в інших слов'ян (за І. Сахаровим). На півночі Росії є тільки християнізована Аграфена Купальниця.
КУПЛЕНИК — куплений; той, над яким здійснили обряд «продажу»; див. опис обряду чоловіче ім'я Продан, жіноче - Кума та ін.
КУРИЛО — народжений під час бурі (куряви), силь¬ного вітру.
КУЧКО — від куча; ім'я боярина, який мав хутір Куч¬кове на місці сучасної Москви і був забитий Ю. Довгоруким.
КУЧМА — висока кошлата шапка; дослівно: кудла¬тий, патлатий.
КУЦЕНЬ — 1) куций, малий; найкоротший день; 2) народжений в період Куценя (від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння), який ще має народну назву Корочун.
КУЦЬ — 1) те саме, що й Куцень; 2) чортик.
КУШПЕТ — від кушпела, кушпетити - здіймати пил, куряву.


ЛАДИМИР — 1) від лад і мир, 2) скорочення від Володимир.
ЛАДИСЛАВ — 1) від ладі сла¬ва; 2) скорочення від Владислав.
ЛАДО — Бог порядку (ладу), Дід-Ладо - пращур слов'ян; див. ще Ладобог та жіноче Лада.
ЛАДОБОГ — Бог порядку, спо¬кою, миру згадується у ВК, дощ. 38-А, де розповідається, яким Богам тре¬ба співати Славу: «І тому Ладобогу, який править лади ро¬динні і благості всякі».
ЛАДОЛЮБ — люблячий лад, Бога Лада.
ЛАДОМИР —ладуючий мир (людей).
ЛАДОСЛАВ — славлячий Лада, див. ще Ладислав.
ЛАЗЬНИК — у білоруській міфології - дух лазні (ба¬ні); йому залишають віник і воду, вважаючи, що він парить¬ся після півночі, тому не любить, якщо хтось затримується в лазні до ночі. Саме слово лазня походить від лазити - вилі¬зати по драбинці на полицю, де парились. Див. ще Банник.
ЛАПА — лапа; ім'я новгородського воєводи 1364 p.
ЛЕБЕДЯН — син Лебедя; ім'я згадується у ВК, дощ. 34, 36-Б: «Лебедян, його ж називали ще Славер», і він княжив після Кия 20 років. Варіант імені - Лебедень.
ЛЕВКО — зменшене від лев (лев - символізує силу і владу); мотиви називання могли бути пов'язані також із Зодією (у сузір'ї Лева за астрономічним язичницьким календарем Сонце перебуває 11 серпня - 17 вересня).
ЛЕПКО — гарний, красивий (діалектне українське лепський, ліпший). Див. також жіноче Ліпа.
ЛЕСЛАВ — улесливий (від давньоруського лесть); уславлений лестощами.
ЛЕЛЬ — Бог весняного оживлення природи; він же покровитель бджолярства та проростання хлібів; крім зе¬млеробського значення, він ще й опікун закоханих, допома¬гає обирати шлюбні пари; білоруси вважають, що Лель за¬колисує дітей, наводить на них сон. За польським істори¬ком Длугошем, Лель і Полель - Божественні брати-близнюки, як у римській міфології Кастор і Полукс, що є помічниками людини, особливо воїнів, вершників, моряків; вони - втілення ідеї періодичної зміни життя і смерті, сві¬тла і темряви.
ЛЕСЬ, ЛЕСЬКО — діалектне десь - є, єсть; утворене з частки ле і вказівного займенника се, що зазнав редукції, як наприклад, у слові ось; скорочення від Леслав (а не від Олександр, як це вважають нині).
ЛЕХ — родоначальник поляків (легенда про трьох братів: Леха, Чеха, Руса); можливо близьке до російського Леший, Лешко, Лешак, що тотожне українському Лісовику;
дослівно «мешканець лісу». Пор. також зменшено пестли¬ві форми цього імені: Лешек, Лешко, враховуючи польське походження племен радимичів і в'ятичів, які мігрували на територію Московії.
ЛЕЩЕК — зменшене від Лех.
ЛЕГОКО — зменшене від Лех; ім'я короля Малої По¬льщі Лешка Краківського.
ЛИХАЧ — лихий, злий; писемна згадка - ім'я попа Лихача 1161 p.
ЛИХОВИД — 1) лихий на вид (вигляд); 2) той, хто бачив лихо.
ЛИХОЛАТ — 1) той, хто має погані (лихі) лати (вій¬ськовий обладунок); 2) пор. також московське переосмис¬лення українського лихий (злий, поганий) - ліхой (бравий, зухвалий).
ЛИХОТА — скорочення від імен на Лихо-.
ЛІК — значення неясне; ім'я скіфа, сина царя Спаргапейта. В ті часи корінь Лік- був досить словотворчим (для власних імен) як у Греції, так і в Скіфії.
ЛІПОКСАЙ — сучасна народна етимологія: «красивий цар»; ім'я скіфського царя, одного з синів Таргітая, родона¬чальника скіфського племені авхатів. Див. легенду: Таргітай.
ЛІСКО — від ліс, можливо, народжений в лісі.
ЛІСОВИК — лісовий дух, господар лісу; він ніби зли¬вається з деревами, ховається в гіллях чи в покручених ко¬ренях дерев, борода його переплетена лісовими зелами, він оброслий зеленим мохом; шум дерев - це його голос; іноді він з'являється людині в образі зайця, дикого козла чи соба¬ки, теляти, кішки, чи навіть поросяти; про нього є безліч по¬вір'їв і переказів. Іноді Лісовиків уявляють як цілу родину з жінками й дітьми, які живуть в лісових хащах, господарю¬ють і харчуються, як люди. Кожен ліс має свого Лісовика, і, якщо забреде чужий, трапляється сварка й бійка. Існує та¬кож уявлення про нього як про «царя Лісового», високого поважного в білому одязі й з довгою сивою бородою, справе¬дливого й мудрого повелителя звірів; він ніколи без причи¬ни не зашкодить людині. Лісовик охороняє ліс від надмірно¬го полювання чи вирубування, але допомагає тим, хто дотри¬мується правил поведінки в лісі. За звичаєм, у Лісовика про¬сять дозволу на вхід у ліс, полювання, збирання ягід та гри¬бів, ночівлю в лісових хатинках (куренях). Його задобрюють їжею, яку кладуть на галявині (жертвопринесення): хлібом, сиром, великодніми крашанками та ін.
ЛІСУН — див. Лісовик.
ЛІТАВЕЦЬ — див. Перелесник.
ЛІТО — народжений влітку, або на Новоліття, тобто на першому весняному Молодику (первісно літо - рік).
ЛОБ — головатий; переносно здоровий, міцний, гру¬бий (пор. українське лобур, лобуряка).
ЛОБАН — головатий.
ЛОЗКА — 1) від лоза - назва рослини; 2) лоза - весня¬на хороводна гра, в якій увесь хоровод проходить у «воро¬та» з піднятих рук двох учасниць, співаючи обрядові пісні.
ЛОСЬ — 1) назва тварини; 2) давня назва сузір'я Ве¬ликої Ведмедиці.
ЛУГОВИК — дух лугу; луговий, польовий дух; живе в норах на лугу, виходить в полудень і при заході сонця; в цей час його вважають небезпечним для людини: може наслати лихоманку, іншу хворобу. Вірування в луговика характерні для північнослов'янських регіонів.
ЛУДСЛАВ — 1) можливо дуд - видозмінене люд і слава - славний людяністю; 2) від лудити, полуда (одяг, сорочка, покриття, пелюшка) і слава; можливе дослівне значення: «відомий (славний) народженням в сорочці».
ЛУЗАН — назва горішка, який, дозрівши, сам вилу¬щується.
ЛУНЬ — сивий, сірий, білесий; лунь - хижий птах попелясто-сірого кольору.
ЛУЧ — промінь.
ЛУЧЕЗАР — від луч - промінь і зоря, народжений в променях зорі; болгарське.
ЛЮБ — від любити, любов; ім'я духа-охоронця шлю¬бного ложа. Уявляється в образі пухнастого золотошерсно¬го кота, який тримає в роті стебло рослини, що називається стрілолист. Вважається, що Люб відганяє від спальні Нелю¬ба - такого ж кота, тільки чорного. Любу приносять пожер¬тви у вигляді спеціально випеченого хліба (жіночого і чоло¬вічого символів), які ставлять у потаємних місцях спальні.
ЛЮБАС — коханець.
ЛЮБИК — любий; скорочення від імен на Люб-.
ЛЮБИМ — любимий син.
ЛЮБИСЛАВ — люблячий славу (Богиню Славу).
ЛЮБМЕЛЬ — у білорусів Бог шлюбу; на весіллях йо¬го зображає гарний хлопчик років десяти - дванадцяти, вдя¬гнутий у білу сорочку, червоні чобітки, червоний пояс і вінок з червоних квітів; він сидить біля молодих, кладе молодій у черевик гроші, бажаючи цим багатства молодому подруж¬жю; йому співають пісню як весільному Божеству.
ЛЮБОДАР — дарунок любові.
ЛЮБОЗОР — 1) люблячий зорі; 2) любий, приємний на вигляд (для зору).
ЛЮБОМИЛ — любий і милий.
ЛЮБОМИР — любий для миру (людей).
ЛЮБОМИСЛ — люблячий мислити.
ЛЮБОМУДР — люблячий мудрість.
ЛЮБОНІГ — люблячий ніжність (від давньоруського
ніга, ніжність).
ЛЮБОР — скорочене «люблячий боротьбу».
ЛЮБОЧАД — люблячий дітей (від слов'янського ча¬до - дитина).
ЛЮБОШ — скорочення від імен на Люб-.
ЛЮБОЯР — дослівно: «люблячий пристрасно» - від любов і яр - пристрасть, нестримність.
ЛЮБША — скорочення від імен на Люб-.
ЛЮДМИЛ — людям милий.
ЛЮДОМИЛ — людям милий.
ЛЮДОМИР — мирний з людьми; ладуючий людей.
ЛЮДОСЛАВ — славлений людьми; славлячий людей.
ЛЮДОТА — можливо, скорочення від імен на Люд-;
документальне ім'я київського коваля-зброяра Х ст. (напис на мечі: «Коваль Людота»).
ЛЮТ — лютий, злий, суворий; народжений в лютому;
Лют Свенельдич - ім'я сина воєводи Свенельда.
ЛЮТИЧ — лютичі- назва слов'янського племені; ім'я відетнонімного походження: чоловік з племені лютичів.
ЛЮТКО — те саме, що й Лют.
ЛЮТОБОР — лютий в боротьбі.
ЛЮТОБРАН — лютий в боротьбі (на полі брані -борні).
ЛЮТОМИСЛ — мислячий суворо, люто.
ЛЯДА — за польським істориком Длугошем, Ляда -язичницький Бог західних слов'ян, тотожний римському Марсу, який первісно вважався Богом весняного цвітіння, пробудження природи, а пізніше - войовничості.
ЛЯШКО — зменшене від Лех, Лешко (українська форма лях - давня назва поляків).

МАВОК — дитина Мавки; див. жіноче Мавка.
МАДІЙ — значення неясне; ім'я скіфського царя, сина Прототія, який прославився своїми великими завоюваннями по всій Азії, і утри¬мував владу 28 років, беручи дани¬ну з підкорених ним народів. Далі він пішов завойовувати Єгипет, та цар Псаметіх приніс скіфам великі дари й умовив їх не йти далі.
МАК —1) квітка; 2) ім'я означає гарного і розумного; макове зерно - символ розуму; пор., що каже українська приказка про нерозумного: «їж, дурню, бо це з маком»; «Аби цвіт - а маку ніт» (про гарного, але нерозумного); 3) макова голівка - символ Прародительки, голови Роду в часи матрі¬архату. Припускають, що ім'я Мокоші (Макоші) пов'язане з маком, її зображення на рушниках також нагадують сти¬глу маківку - символ надзвичайної плодючості. Пор. ма¬ківка - купол церкви, святилища; Маїсовій - предковічне язичницьке свято Врожаю. Християнська церква до цього свята (1 серпня) притягла «за вуха» старозаповітну легенду про юдеїв Маккавеїв, які не мають ніякого відношення до християнства, хоча б тому, що це сімейство рабинів було страчене царем Іродом ще в 37 році до н.е. (тобто до народження Христоса). Батько, мати, семеро синів та інші родичі жорстоко знищували язичництво, впроваджуючи вогнем і мечем свою релігію - юдаїзм. Ірод знищив їх як узурпаторів духовної і світської влади в Іудеї.
МАЛ — малий; ім'я древлянського князя, за легендою, страченого княгинею Ольгою. Певний час в історичній літе¬ратурі побутувала думка, що Малуша (мати князя Володи¬мира-христителя) - дочка князя Мала (комусь було вигідно виводити його «чисто» князівське походження). Але існує й легенда про Малушу як дочку рабина (див. Малуша), що заперечує її походження з цього князівського роду. Відомо, що нащадки Мала, як і все плем'я древлян довго трималися язичництва, і були в опозиції до християнки Ольги. Істори¬ки й літописці плутають князя Мала з мешканцем міста Любеча (на Чернігівщині) - Малком Любечанином.
МАЛКО — зменшене від Мал; ряд дослідників (М. Брайчевський, Б. Рибаков, Д. Ліхачов) стверджують, що ба¬тьком Малуші був саме Малко Любечанин. На неслов'янсь¬ке походження Малуші, її брата Добрині і сина Володимира вказують деякі побічні ментальні риси, що проступають із скупих літописних і народних джерел: зв'язок із новгород¬ським купецтвом, опіка дядька Добрині над малолітнім «пре¬тендентом на Київський стіл», слухняність Добрині щодо порад його матері, яка (в народному епосі) владно керує всім «сценарієм» захоплення влади, і нарешті - найняте на купе¬цько-лихварські гроші військо, яке й садовить Володимира на Київський стіл. Наявність у Києві та в інших містах Русі синагог вказує на те, що в той час вже було чимало юдеїв серед населення Русі. Пор. також етнічну належність суча¬сних носіїв прізвища Малкович (нащадок Малка).
МАЛОГОСТЬ — малий купець.
МАЛЮТА — форма імені Мал; Малюта Скуратов -був катом при московському цареві Івані Грізному.
МАМАЙ — 1) кам'яна статуя в степу (культова ску¬льптура, те саме, що й бовван); пор. українське мамай - ма¬йоріти, бовван - бовваніти - виднітися вдалині; 2) за В. Ірк¬лієвським, старе народне - головнокомандуючий, воєвода, король, князь; тюркське - відважний, відчайдушний; ла¬тинське - юний, малий; 3) походження українського куль¬турного героя козака Мамая досить давнє: існують фанта¬стичні легенди про нестаріючого козака, який живе сотні років, з'являється в найскладніші моменти бою і допомагає козакам перемагати ворога. Мамай - образ незнищенного козацького духу. В Московщині Мамаєм лякали дітей: «Баю-бай, баю-бай, к нам приехал Мамай, просит - дитятко отдай...», що могло стосуватися козаків як войовничих по відношенню до них народів.
МАРИБОР — той, хто бореться з Марою (втіленням мороку, смерті).
МАРУН — народжений взимку.
МЕДОСЛАВ — пасічник.
МЕЖАМИР — дослівно «мирний кордон» (межа); іс¬торичне ім'я князя антів, який боровся з готами і був під¬ступно вбитий аварами (обрами) - вбивство посла вже в давні часи вважалося порушенням міжнародного права. Ця подія датується між 558 і 565 роками.
МЕЗЕНМИР — те саме, що Межамир; ім'я Мезенмира згадується у ВК, дощ. 24-А, 24-Б.
МЕЗИСЛАВ — перебуваючий між славою; ім'я одно¬го зі слов'янських князів згадується у ВК, дощ. 25. МЕНЬШАК — найменший в родині.
МЕНЬШИК — те саме, що Меньшак.
МЕСТИВОЙ — воїн помсти; ім'я князя бодричів. Див. Ще імена на Мсти-.
МЕСТЯТА — 1) місцевий; 2) мстивий.
МЕЧИСЛАВ — лицар, прославлений мечем; ім'я поль¬ського короля.
МЕША, МЕШКО — найменший; від мешкати, замешкатись - запізнитись.
МИЛ — милий.
МИЛАН — скорочення від імен на Мил-.
МИЛІЙ — скорочення від імен на Мил-.
МИЛКО — скорочення від імен на Мил-.
МИЛОВАН — помилуваний; миловании (той, яким милувалися).
МИЛОД'АР — милий дарунок.
МИЛОГОСТЬ — милий гість.
МИЛОМИР — милий для миру (людей).
МИЛОНІГ — милий і ніжний (від ніга - ніжність).
МИЛОРАД — милий і радісний.
МИЛОСЛАВ — милий і славний; милий Богині Славі.
МИЛОТИН — від милий; західнослов'янське.
МИЛОШ — скорочення від імен на Мил-.
МИЛЮТА — скорочення від імен на Мил-.
МИЛЯТИН — поширене скорочення від імен на Мил-; писемна згадка імені 1216 p.
МИРОБОГ — Бог миру й безпеки (існує народна молитва-оберіг: «Миробоже, виходжу я в путь, а ти поруч будь...»); ім'я жерця Бушівського святилища, викарбоване на кам'яній плиті (нині Вінниччина).
МИРОГОСТЬ — мирний гість (купець).
МИРОДЕРЖЕЦЬ — Бог Права - правитель Всесвіту, який «держить» увесь світ (мир); давній язичницький епі¬тет (чи синонім Бога Всевишнього); християни надають це ім'я своєму Дияволу, якого ще називають «мирской князь», що вказує на його язичницьке походження, яке було нена¬висне християнським попам. Див. ще Див, Дий.
МИРОЛЮБ — люблячий мир; улюбленець народу.
МИРОНІГ — мирний і ніжний (від ніга).
МИРОСЛАВ — славлячий мир (людей), або уславле¬ний миром; ім'я старшого Проповідника Української Рід¬ної Віри в Канаді, який створив першу язичницьку громаду послідовників вчення Володимира Шаяна.
МИСТИША — скорочення від Мстислав.
МИТУСЬ — 1) дослівно «лежати головами в різні бо¬ки»; «один проти одного»; «навхрест»; 2) старослов'янське митусь - взаємно: від месть - помста, подяка; ім'я славноз¬вісного давньоруського співця.
МИШАТА — маленьке ведмежа; ім'я згадується в берестяній грамоті.
МІНЯЙЛО — 1) дослівно «виміняний» або «підміне¬ний»; (пор.: невдала дитина - народне обміва, одміна, відмінча); 2) той, хто міняє різні речі, товари тощо: за ЕСУМ, ганчірник - сучасне макулатурний.
МІСЯЦЬ — 1) народжений при Місяці; присвячений Місяцю; 2) від індоєвропейського *mens, *mes, пов'язаних з *me - міряти (міряти час за Місяцем); слово місяць виникло як заміна первісного Луна, що було мовним табу (забороною називати ім'я нічної Богині).
МІХ, МІХА — мішок, шкіра, бурдюк; ковальський міх (піддувало); див. легенду про Міха Потока - чоловіче Потік.
МЛАДЕК — молодець (чеське); народжений на мо¬лодику (новому місяці).
МЛАДЕН — південнослов'янське від молодець, мо¬лодий.
МОВЕСЛАВ — ім'я-новотвір: мовою славний.
МОВЧАН — німий, безмовний, мовчазний.
МОГУТА — могутній; ім'я борця проти насильниць¬кого впровадження християнства (згадується в Никонівському літописі 1008р.).
МОЛИБОГ — 1) вимолений, випрошений у Богів; 2) народна назва жайворонка; ім'я батька боярина Івора Молибоговича.
МОЛНЕЗАР — зароджений блискавкою (Молнією, Молонією); народжений під час грози.
МОРГУН — той, що моргає.
МОРОЗ, МОРОЗКО — народжений в мороз; дух хо¬лоду, відомий Дід Мороз, свято якого 6 грудня за астроно¬мічним язичницьким календарем; повелитель Зими і зи¬мових Святок; близький до Велеса.
МСТИБОГ — від старослов'янського мзда - плата:
вдячність Богам. В давнину це слово означало «так само», «взаємно»: як людина Богові - так Бог людині. Первісно слово мстити не мало того негативного значення, яке виробилося під впливом християнства, адже християни відки¬нули правило кровної помсти «зуб за зуб, око за око», бо за зло, на їхню думку, треба платити любов'ю: «Любіть воро¬гів своїх...». Однак, самі християнські пастори ніколи не дотримувались проголошуваних ними принципів, впровад¬жуючи свою віру вогнем і мечем, знищуючи святині заво¬йованих народів, убиваючи служителів їхніх культів. От¬же, й поняття «мстивий бог» - набуло біблійного відтінку, де старозаповітний Яхве (бог юдейської релігії) неоднора¬зово проголошує: «Я бог мстивий і страшний».
МСТИСЛАВ — від старослов'янського мстити - пла¬тити взаємністю; дослівно «подяка Славі»; ім'я князя Тмутороканського (сина Володимира).
МСТИША — скорочення від імен на Мсти-.
МУДРОСЛАВ — ім'я-новотвір: уславлений мудрістю.
МУРАШ — мурашка (в значенні «малий»).


НАВА — за слов'янською вірою - один з трьох часових вимірів, що позначає духовний світ Предків;
коріння Роду; духи покійних; див. ще Права, Ява.
НАВОЛОД — дослівно той, хто «наволодівся»; надмірна влада.
НАГИБА — високий зростом, який змушений нагинатися.
НАГНИБІДА — дослівно: «той, що змушує Біду нагинатися»; або «той, хто зігнувся від біди».
НАДЕЖА — надія, надійний.
НАДІЙ — надійний; пара до жін. Надія.
НАЖИР — народжений для добробуту (жир - багат¬ство); ім'я Нажир Переяславич є в літопису 1162 p.
НАЙДА — знайдений; див. також жіноче Найда.
НАЙДЕН — те саме, що Найда.
НЕБО — те саме, що й Бог, Сварог; у слов'ян були окремі молитви Небу.
НЕВЕР — 1) вірогідно, «представник племені неврів», відомого з часів Геродота V ст. до н. е. як одного зі скіфсь¬ких племен; 2) можливо від невір (існує назва села Невірівка: так християни назвали поселення людей за те, що вони не визнали чужої віри - християнства).
НЕВГОДА — неугодний.
НЕВЗОР — непримітний, неблаговидний (такі імена надавалися з метою оберегу від злих сил). НЕГОДА — народжений в непогоду.
НЕГОЙТА — неясне; південнослов'янське ім'я, що, можливо, означало те саме, що й Негода.
НЕГОРАД, НІГОРАД — радий ніжитися (ім'я з нов¬городської берестяної грамоти): від ніга - ніжність і радість.
НЕГОСЛАВ, НІГОСЛАВ — славлячий ніжність (дігу).
НЕДАН — неданий, ім'я з берестяної грамоти.
НЕДІЛКО — від неділя (день в який не можна працювати - дослівно «не робити діла»).
НЕЖДАН — нежданий.
НЕЗАМИСЛ — простак, незамислений.
НЕЗВАН — незваний.
НЕЗДАН, НЕЗДИЛО — нездатний.
НЕКЛАН — гордий, не здатний кланятися.
НЕКЛЮД — незграбний (від московського неуклю¬жий, нелюдимий).
НЕКРАС — некрасивий; історична особа - Некрас Рукавов був спалений християнською інквізицією в Новгоро¬ді у 1504 p.
НЕЛЮБ — нелюбимий, небажаний.
НЕМИР — нелюдяний, або неспокійний, шумливий.
НЕНАШ — чужинець.
НЕПОГОДА — 1) уособлення вітряної холодної го¬дини; як протилежність Погоді - добрій і теплій годині; 2) У поляків те саме, що Посвистач, Похвіст, Стрибог, тобто, Цілком окреслене теїстичне поняття - Бог, який завідує по¬годою взагалі (як доброю, так і недоброю). Наприклад, По¬свистача (Бога Вітрів) молили, щоб добру погоду дав і моря не турбував. Очевидно, Погода і Непогода є лише подвійними проявами одного Божества (Посвистача, Стрибога та ін.). Ім'я надавалося народженим у вітряну чи холодну погоду.
НЕРАДЕЦЬ — ледар; дослівно «не радетель», тобто той, хто не турбується ні про що; ім'я згадується в літопи¬сах 1086 p.
НЕСМІЯН — невеселий; той, хто не сміється. Див. ще жіноче Несміяна.
НЕСОЛЕН — несолений (в значенні невиразний).
НЕЧАЙ — нежданий (від старослов'янського чаяти -сподіватися, нечаяний - несподіваний).
НЕЧУЙ — від назви рослини нечуй-вітер, пов'язаної з вірою в її магічну силу зупиняти вітер на воді, рятувати човни й кораблі від потоплення, допомагати ловити рибу без невода. Збирають цю рослину зимою на берегах річок і озер опівночі 1-2 січня (Водокрес Богині Дани). Мотиви називання, вірогідно, народження в цей час, або якийсь ін¬ший зв'язок з цією рослиною.
НИСКИНЯ — неясне; ім'я древлянського князя.
НІГОСЛАВ — ніжністю славний.
НІЖАТА — скорочення від Нігослав; ім'я ладозько¬го посадника.
НОВАК, НОВИК — народжений на Молодику.
НОВОЖИЛ — новий жилець.
НОВОМИР — нова людина в миру.
НОВОСЛАВ — ім'я-новотвір: славлячий нове.
НОВОТВОР — нове: творець нового.
НОВОЯР — 1) присвячений новому весняному сонцю; 2) народжений на свято Ярила; історичне ім'я князя, який воював з греками й варягами, згадується у ВК, дощ. 23.
НЯНЬКО — опікун; нянька; так називали старших дітей, які доглядали молодших.


ОБИДЕН — 1) повсякденний; 2) ображений.
ОБІЛУХА — від обіліє -достаток; дух врожаю.
ОБРЕТИН — від обрести - здо¬бути; західнослов'янське.
ОВИННИК— вогняний дух, який має спільні риси з Домовиком, але його місце - овин (стодола); одяг Овинника чорний, мабуть від сажі (на відміну від Домовика, який має білий одяг), очі горять як жаринки; ночами він підмітає стодолу, віє зерно, надає йому «спорню», а у знаючого господаря навіть молотить вранці. Йому приносять у жертву перший сніп, кидаючи його у вогонь, а також після обмолоту залишають сніп.
ОВСЕНЬ — походить з пеласгійського Ausel, етрусь¬кого Usil; назву Овсень отримав під впливом назви Жит¬нього Духа; у білорусів близький йому Жицень - вівсяний дух. В народів, де головним посівним зерном є овес, ним засівають на Різдво, при цьому закликаючи Овсеня. Свято Овсеня згадується у ВК, дощ. 37-А: «Овсяна велика і ма¬ла»; а також дощ. 6-Б: «обирали князів із отців, і ті були од Овсеня до Овсеня» (тобто річне коло). У латишів зафік¬соване весняне свято Овсеня, що збігається з нашим Яри¬лом - 23 квітня (Усинь). Дяченко вважає Овсеня Богом осіннього сонця і подає назву «овсешнія песні» - пісні, які виконують на свято Овсеня. На думку О. Фамінцина, він тотожний з образом Кози, яку водять на Різдво і є симво¬лом родючості. Див. також Авсень, Усень, Говсень, Таусень.
ОВСЯНИК — народжений на свято Овсяної (Овсеня).
ОВЧИНА — народжений на овечій шкурі (викорис¬товувалась ритуально як символ багатства); писемна згад¬ка імені 1530р.
ОГЛЕНДЯ — той, хто оглядається або оглядає (спо¬стережливий) передбачливий; ім'я боярина, який закликав до єдності слов'янські племена: руськолань, венедів і бору¬сів; згадується у ВК, дощ. 8, 8(2).
ОГНЕБОГ, ВОГНЕБОГ — Бог священного Вогню зга¬дується у ВК, дощ. 38-Б; можливо ідентичний з Симарглом, про що читаємо у ВК, дощ. 3-А: «Цьому Богу Вогнику Семарглю речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа, наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися». Див. ще Симаргл, Симир, Симарса.
ОГНЕВІД — див. Вогневід.
ОГНЯН — вогненний.
ОДИНЕЦЬ — єдина дитина в сім'ї.
ОДНОРУКИЙ — ім'я Бога-воїна (Тура, Яровита, Ареса або римського Марса); у скандинавів збереглась легенда про боротьбу Тура зі страховиськом Фенріром, в пащу якому він всунув свою руку, перемігши Фенріра, - так він позбувся руки, за що отримав таке ім'я. Ці легенди були відомі бал¬тійським слов'янам, є молитви до Однорукого, а також знайде¬но кілька маленьких статуеток із його зображеннями.
ОДОАКР, ОДОНАЦЕР — можливо, перекручене грека¬ми чи римлянами Одинець; історичне ім'я слов'янського во¬ждя й полководця (близько 431 - 493 років), який протягом 13 років володів Північною Італією, а в 476 p. захопив Рим; згадується у ВК (дощ. 28-Д) та в універсалі Богдана Хмель¬ницького 1648 p. Одоакер був запрошений на бенкет до Теодоріка, який, обіймаючи його, підступно вбив ножем, після чо¬го сам став імператором Риму. У Зальцбурзькому музеї (Ав¬стрія) є кам'яна плита з написом «Одоакер - король русів».
ОДОБАША — неясне; західнослов'янське.
ОДЯКА — вдячність.
ОЗАР — озорений.
ОЗИМ — народжений на початку зими (дослівно: пе¬редзимний).
ОКТОМАСАД — грецька вимова імені скіфського ца¬ря V ст. до н. е.; брат царя Скіла. Коли скіфи побачили, що Скіл справляє Вакхічну містерію за грецьким звичаєм, тоді вони підняли повстання проти нього, Скіл втік до Фракії. Октамасада обрали царем і він виміняв одного фракійсь¬кого полоненого на свого брата Скіла, якого одразу обезгла¬вив. Так скіфи карали зрадників рідних звичаїв.
ОЛДОРЕХ — значення і походження неясне; згадує¬ться у ВК, дощ. 18-Б з негативною характеристикою (ім'я двидше готське, ніж місцеве).
ОЛЕГ — тотожне слов'янським іменам: Волег, Вольга, а також Олех, Олехно, Олешко. Див. також жіноче Ольга.
ОЛЕЛЬ, ОЛЕЛЬКО — народжений на свято Леля, Ле¬ді («о Лелі») - 22 квітня; любимий, леліяний; можливо фор¬ма від Полель - Бог Вогняного першопочатку Всесвіту.
ОЛЕСЬ — див. Лесь.
ОЛЕХ, ОЛЕХНО — дослівно; вільховий, народжений дід вільхою.
ОЛЕШКО — зменшено-пестливе від Олех, Олег.
ОЛИМЕР — можливо, викривлене Волимер, Волимир; в іноземних хроніках цим іменем названий цар русів, який керував флотом під час нападу на Данію.
ОЛЬГОСТ — те саме, що Вольгост.
ОЛЬМА — вірогідно «біда»; ім'я християнина, який збудував церкву св. Ніколая на честь забитого князя Аско¬льда. В історичній літературі, щоправда, існують припущен¬ня, що Ольма - лише перекручене Ольга. Однак, вони непе¬реконливі; вірогідно, що тут йдеться про мадярського пра¬вителя Олмоша, який жив в селищі Угорському під Киє¬вом: в ПВЛ згадується «Ольмин двор» на горі.
ОЛЬСТИН — льстивий, улесливий; ім'я боярина зга¬дується в 1185 p.
ОЛЯТА — скорочення від Ольстин.
ОНДЕРЕ — Бог дощу, який ще називався Вергунець;
згадується у ВК, дощ. 30: «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець» (можливо, син Перуна); «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить вина і злаки».
ОНОГОСТЬ — гість з іншого краю.
ОПРИША — вірогідно, від давнього опришок - повс¬танець, борець за справедливість.
ОР, ОРІЙ — орієць, землероб (орач); ім'я Прабатька слов'ян-русів; згадується у ВК як батько засновників Киє¬ва: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем'я своє, а Хорев хорватів своїх» (дощ. 36-А). Варіант імені Ірій (дощ. 38-А). Можливе встановлення ети¬мології через давніші мовні форми, що існували на землях Слов'янщини, наприклад, скіфське слово Опор - чоловік. За ВК (дощ. 6-В), отець Орій жив за сто років перед Геродо¬том (від Отця Оря до Діра пройшло тисяча п'ятсот років), отже це ім'я існувало за скіфської доби.
ОРЕЛ — орел.
ОРІК — син скіфського царя Аріопейта і скіф'янки Опойї, брат Скіла (лише по батькові, бо матір'ю Скіла була гречанка, від якої той і навчився грецької мови і звичаїв).
ОРІСЛАВ — ім'я-новотвір: «славний орієць», просла¬вляючий Отця-Оря та оріїв.
ОРІМИР — ім'я-новотвір: «мирний орієць».
ОРЛИГОРА — ім'я-новотвір: дослівно «орлина гора».
ОРЛИН — орлиний, син орла.
ОРОГОСТЬ — гість-орач; ім'я згадується в ПВЛ під 1100 роком.
ОСЕДЕНЬ — осілий, посидючий; ім'я огнищанина зга¬дується у ВК, дощ. 26.
ОСКОЛ — 1) осколок; 2) оскал зубів; 3) варіант імені Аскольд.
ОСЛАД — див. Услад.
ОСЛОВЕНЬ — належний до слов'ян; ім'я Волхва зга¬дується у ВК, дощ. 25.
ОСМАК — восьмий у сім'ї.
ОСМОЛ — «осмолений» - чорний, як смола.
ОСМОМИСЛ — мислитель, багатодум (восьмимисл);
ім'я галицького князя Ярослава Осмомисла.
ОСТРОМИР —вершина світу.
ОСТРОУС — той, що має гострі вуса.
ОСТРОУХ — той, що має гострі вуха.
ОСЬМАК — восьма дитина в сім'ї.
ОТАЙ — таємний; див. також жін. Отая.


ПАКОСЛАВ — можливо від західнослов'янського паковний - місткий, дослівно «вміщаючий славу»; імена синів краківського воєводи і малопольського рицаря згадуються в ПВЛ за 1211, 1226, 1228 pp.
ПАЛИВОДА — від «палити воду»; первісно мало позитивне значення як обрядодія на свято Ку¬пайла.
ПАЛИКОПА — язичницький Бог - вартовий святкових днів, який спостерігає, щоб люди шанували Богів належним чином; він близький до Чура -духа Предків, як дух межового вогню, пильнує майно і влас¬ність Роду. Чуром присягаються, застерігають свою власність: «Чур! Моє!» В санскриті слово чур означає ладити. Його день, 27 липня, завершує Перуновий тиждень. Тому і блискавку також пов'язують із Паликопою: якщо хтось не дотримуєть¬ся Звичаю Предків, Паликопа карає його своєю блискавицею. В цей день йому моляться, щоб уберіг копи від вогню.
ПАН — пан, предок; за хорватською легендою, Пан -батько Чеха, Леха і Руса; у греків Пан - Божество дикої природи, має деякі риси, подібні до слов'янського Велеса.
ПАПАЙ — батько; головний Бог скіфського пантеону, тотожний слов'янському Сварогу, грецькому Зевсу та ін.
ПАРКУН — ім'я згадується у ВК; вірогідно, одна з форм імені Перуна: «Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно» (дощ. 5-А).
ПАСКО — пастух; або від іменника «пасок» - пояс.
ПАСМУР — народжений в пасмурну (похмуру) погоду.
ПАЩЕК — форма імені Щек, один з трьох синів бать¬ка Ора (Кий, Пащек, Горовато - Кий, Щек, Хорив); згадуєть¬ся у ВК, дощ. 4-Г. Ім'я означає змій (пор. вірменську леген¬ду про заснування Києва, де це ім'я передано як Мелтей, що також означає змій).
ПЕК — незгасний вогонь, що палає на священному вівтарі; обожнювання вогню відображене й в імені Припікало та назві пекло, яке християни перетворили в ад, як місце перебування душ грішників. Проте, вислів «іти в пе¬кло» первісно означав лише ритуальне спалювання тіла покійного на Вогні. Язичницький обряд спалювання тіла має на меті звільнення душі і швидке перенесення її до Лук Сварожих, тобто Раю, Вирію.
ПЕЛАГ — можливо, похідне від етноніма пелазг - на¬зва племен, які залюднювали терени України за трипільсь¬кої доби; див. також жіночі імена: Пелага, Палажка.
ПЕЛЕЙ — можливо, світлий, білий - належний до пле¬мені пелазгів (пор. жіноче Пелага); ім'я батька Ахіла, скіфа за походженням. За часів Геродота пелазги мешкали в де¬яких областях Греції, Італії та Малої Азії, їх вважають вихі¬дцями зі східної Слов'янщини. На афінському Акрополі най¬давніша частина муру називалась пелазгійською, або пеларгійською (грецьке pelargos - лелека). Можливо імена Пелей і Пелага в давні часи становили пару, як Ладо і Лада.
ПЕНАТ — походить від penus, penetralia - внутрішня, потайна частина житла, храму; домове Божество у слов'ян; Пенати були привезені Енеєм із Трої в Рим, де їх помістили у внутрішній частині храму Вести. Імена Пенатів зберігали¬ся в таємниці від непосвячених, до них могли наближатися тільки жерці й весталки. Козьма Празький записав у ХІІ ст., що чеські поселяни ще в його часи поклонялися своїм родовим Божествам Пенатам, фігурки яких були принесені їхніми Предками - князем Чехом і його дружиною на їхні нові землі; Пенати - особисті Божества, які приносились до храмів у дні урочистих Богослужінь. Пенати шанувались також у балтійських слов'ян, знайдено багато їхніх малень¬ких статуеток, які мали спеціальні отвори чи вушка для прикріплення (можливо до стіни чи палички). Місце Пена¬тів - за піччю, або на горищі хати, подекуди для них будува¬лися спеціальні святилища біля жител. Ще в першій поло¬вині ХІХ ст. християнський пастор Карлблом жорстоко руй¬нував язичницькі Божниці Пенатів, що були в подвір'ях бі¬ля жител слов'ян і литовців у Прусії.
ПЕРВОЙ — перший син в сім'ї.
ПЕРВУШКО — перший син в сім'ї.
ПЕРЕДСЛАВ — дослівно «випереджаючий славу».
ПЕРЕЛЕСНИК — від старослов'янського прельщати - спокушати, облещувати; літаючий дух, який спокушає жі¬нок та дівчат. Уявляється в образі гарного парубка, який, подібно до літаючого Змія, зорею спадає в хату і кохається з жінкою, дарує їй коштовні прикраси, а вранці жінка почу¬ває себе змарнілою. В українському народі вважається не¬безпечним докоряти жінці за зв'язок із Перелесником (Змі¬єм), бо він може спалити хату.
ПЕРЕМИЛ — 1) дослівно «надто милий» - дуже ми¬лий; 2) або той, хто «перемінив милування» (пор. перелюб).
ПЕРЕМИСЛ — переосмислюючий.
ПЕРЕМИШЛЬ — те саме, що й Перемисл.
ПЕРЕМОЖЕЦЬ — сучасне рідновірське ім'я.
ПЕРЕНІГ — див. Переніжко.
ПЕРЕНІЖКО — дослівно «переніжений» - надто ні¬жний, лагідний;
ПЕРЕПЛУТ — Бог рослинних коренів, які він переплі¬тає під землею, живить, дає їм ріст і силу; зображався у вигля¬ді плетива на староруських мініатюрах, а також у вигляді наузів (плетених з ниток чи мотузок оберегів). На честь Переплута приносили жертви і пили священне причастя з рога.
ПЕРЕП'ЯТ, ПЕРЕПЕТ — вірогідно, від перепинати, пе¬репона (давньоруське препятствіє); легендарне ім'я скіф¬ського царя Перепета і його жінки Перепетихи, які похова¬ні в двох курганах, що розміщені біля витоку ріки Рут та безіменного струмка, що впадає в р. Унаву. Ця місцевість називається Перепетове поле (нині - Білоцерківський степ, між Білою Церквою, р. Стугною, м. Фастовом і Миронівкою Кагарлицького р-ну). Існує здогадка, що це ім'я скіф¬ського царя Прототія (Партатуа, Бартатуа), як воно записа¬не в іноземних джерелах.
ПЕРЕСВІТ — найвища якість прикметника світлий; документальне ім'я воїна-дружинника, який виступав у по¬єдинку з татарином Челубеєм перед початком Куликівсь¬кої битви в 1380 р.
ПЕРЕСЛАВ, ПРЕСЛАВ — найвища якість прикмет¬ника славний.
ПЕРЕСМАГА — обвітрений, засмаглий.
ПЕРЕЯР — найвища якість прикметника ярий або іменника ярь: потужний, мужній, збуджений, плодючий, весняний.
ПЕРЕЯСЛАВ — дослівно «перейнявший славу».
ПЕРКО — від давньоарійського пер - перо, стріла, стрілець.
ПЕРУН — ім'я Бога, що проявляється в громі та бли¬скавці, несе енергію очищення, дає рухливість і життєву по¬тужність всім істотам; загальнослов'янський культ Перуна бере свій початок ще в давньоарійській релігії, де його гро¬зові функції тісно переплелися з військовими. За ВК, Перун - Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави, захисник і покровитель чоловіка-воїна. Перун у своїй небесній кузні викував для русичів-українців гострий меч, яким вони зав¬жди перемагали ворогів. В зображеннях Перуна головна ува¬га приділялась волоссю (срібне) і вусам (золоті), як на Київ¬ській статуї; в народі особлива увага була звернена на боро¬ду Перуна (пор. «Велесова борода», а в московських християн «барада Ільї»). Атрибути Перуна: «Перунова палиця» (те саме, що осиковий кілок - засіб проти злих сил), стріли, каме¬ні, сокири, які мають лікувальні властивості, в християнсь¬ких текстах називаються «богомерзкіє вєщі». В українців і білорусів зберігся основний Перуновий міф (див. «Золотослов») про його боротьбу з Велесом (Зміуланом) за воду (Ді¬ву, Додолу, Мокошу), який в основному відтворює давню пра¬арійську основу, що дійшла до нас у писемних текстах Ріґве¬ди. Донині збереглося українське прізвище Перун (в селі Невірівка), і загальна назва блискавки - перун. В обрядових піснях літнього періоду (купальські і, так звані, петрівочні пісні) образ Перуна був замінений «святим Петром», а в серпневих спасівських обрядах - «святим Іллею». Це свід¬чить про те, що головними святами Перуна у наших Пред¬ків були: Купайло та Перуновий тиждень, що нині припадає на 21-22 червня та 20 -27 липня.
ПЕРЯТА — зменшене від імен, похідних від Перун; ім'я зафіксоване не берестяній грамоті.
ПЕСТИЛО — пестливий; ім'я воїна згадується у ПВЛ в ХІІ ст.
ПИРІГ — пиріг (можливо від пиро - пшениця, злаки).
ПИРОГОСТЬ — гостинний (від пир - бенкет для гос¬тей або для купців, бо гость ще має значення купець).
ПИРЯТА — скорочення від Пирогость або інша фор¬ма Перята; ім'я Київського боярина ХІ - ХІІ ст. Вважають, що від його імені походить і назва міста Пирятин.
ПІДІПРИГОРА — від «підпирати гору» - міцний, си¬льний; ім'я казкового богатиря.
ПІСКУН, ПИСКУН — 1) від пищати; 2) від діалект¬ного пискувати - зухвало розмовляти пор. «казати правду в лице» (писок - зневажливе від лице, морда).
ПЛЄНКО — від старослов'янського пленять - поло¬нити красою, чимось незвичайним; відоме ім'я билинного персонажа Чурила Плєнковича.
ПЛОСКИНЯ — можливо від плоский(пор. назву се¬ла Плоске) або плоскінь - чоловічі стебла конопель, можли¬во пов'язане з часом, коли тіпають плоскінь; ім'я воєводи бродників, які воювали проти Київського князя Мстислава на боці татаро-монголів у битві на р. Калка 1223 p.
ПОГОДА — народжений в добрий час, гарну годину; у поляків Погода - Бог ясного часу, доброї години.
ПОЗВІЗД — 1)див. Посвистач, Посвист, Похвіст, Ви¬хор; у Густинському літописі Позвізд - ім'я слов'янського Бога Повітря, яке святкують 15 липня (Вітер); за Г. Дяченком, під Києвом у давні часи стояв кумир (статуя) Позвізда; за С. Килимником, свято Вітру - 20 вересня; 2) ім'я десятого з синів князя Володимира-христителя (віро¬гідно, від жінки болгарки); Позвізд Володимирович був кня¬зем Волинським (згадується в ПВЛ під 988 роком).
ПОЛЕЛЬ — 1) наступний за Лелею (дослівно: «після Лелі»); брат-близнюк Лелі, син Богині Лади - божественне втілення Світла, небесного Вогню, чоловічої сутності як од¬ного з двох першооснов життя, що виступає в парі з Лелею - Божественним втіленням Води, земної Вологи, жіночої сут¬ності. Леля і Полель - аналоги пари: Купали (жіноче) і Ку¬пайла (чоловіче); 2) за іншою традицією, Лель і Полель - бра¬ти-близнюки, як римські Кастор і Полукс. Див. ще чол. Лель.
ПОЛКАН — в казках захисник дівчат - аналог кента¬вра, напівлюдина-напівкінь: можливо від полуконь.
ПОЛУДЕННИК — народжений в полудень; дух по¬лудня; ім'я зятя одного з прабатьків Русі - Богумира.
ПОЛЮД — можливо від «полюддя» - данина князю.
ПОЛЯН — народжений в полі; скорочене полянин.
ПОП — дослівно «статуя Бога» (за Крип'якевичем, дуже давня скіфська назва); пор. з грецьким попос - за¬гальна назва Богів і духів.
ПОПЕЛЬ — попіл - символ домашнього вогнища; ім'я польського князя VІІІ століття, який правив у Гнєзно. За віруваннями слов'ян, попіл - також символізує періодичне відродження природи навесні (пор. грецьку птицю Фенікс, що воскресає з попелу, аналог нашої Жар-птиці); попіл ши¬роко застосовується в народному знахарстві як стериль¬ний дезинфікатор.
ПОПУТЧИК — ім'я духа, який допомагає в дорозі.
ПОРЕВИТ — див. Поренут.
ПОРЕЙ — можливо, від пора - народжений «впору», своєчасно; ім'я Київського боярина згадується в ПВЛ за 1064 і 1078 p. як воєвода Всеволода Ярославовича.
ПОРЕНУТ — слов'янський Бог зимового сну, холоду; ім'я походить зі слов'янського поринути - зануритися в сон; статуя Поренута мала п'ять облич - символ п'яти зи¬мових місяців; його протилежність - див. Руєвит.
ПОСВИСТ — народжений у вітряну погоду; див. По¬свистач.
ПОСВИСТАЧ — ім'я Бога, що згадується в Густинсь¬кому літописі та в польського історика Длугоша; П. Кулішем також записана в ХІХ ст. українська дума, в якій згадується Посвистач - Бог Погоди, аналог Стрибога - Бога Вітрів. Волх¬ви викликали вітер з допомогою спеціальних замовлянь і посвисту - звідси Посвистач. Див. ще Позвізд, Похвіст, Вихор.
ПОСПЄЛ — достиглий, спілий; ім'я козака, який жив у кінці ХVІ ст.
ПОСТНИК — це ім'я - зразок християнсько-язичницької синкретизації: «народжений в піст» (в язич¬ницькій вірі календарні пости відсутні); язичницька тра¬диція називання за часом народження і християнська на¬зва календарного періоду посту, ім'я одного з будівників московського храму Василя Блаженного, якому попи вико¬лоли очі. Ім'я другого будівника - Барма.
ПОТІК, ПОТОК — 1) народжений біля потоку, джере¬ла; 2) пов'язується з іменем богатиря Міха Потока (пізніше перетвореного в Михайла), відомого з галицьких українсь¬ких билин. За билиною, Потік веде боротьбу з власною жін¬кою, яка має суперечливу вдачу: перетворюється то на лебі¬дь-білу, то на змію, то на чарівницю, яку він, нарешті убиває. Легенда про чоловіка, який поборює (знищує) жінку, вже по¬збавлена природнього язичницького змісту (за яким боро¬тьба між чоловіком і жінкою мала б закінчитися шлюбом і народженням дітей). Християнський світогляд, за яким, так зване «зло» слід поборювати, знищило й первісну природню семантику образу й імені. Змія ще з трипільської доби -оберіг жіночої плідності (згадаємо фігурки Богинь із зобра¬женням змій на животі та грудях), а також скіфська леген¬да про змієногу Богиню (дочку Борисфена-Дніпра). Христи¬янське ж «змієборство» перекрутило первісне слов'янське розуміння цього образу, перетворивши його в образ юдея Михаїла-архистратига, що поборює змія-язичництво, тобто ет¬нічні вірування підкорених християнським імперіалізмом народів. Див. ще ім'я Міх, Міха.
ПОТІХА — задоволення, втіха, веселість.
ПОЧИНОК — початковий, перший: починок куделі, прядива тощо.
ПОХВІСТ — див. Позвізд, Посвистач.
ПРАБОГ — верховний Бог (у лужицьких сербів); йо¬му служать нижчі рангом Боги (Прибоги); це ім'я є також в угорських русинів, але вже нині вживається з викривле¬ним християнським значенням - язичницькі Боги як «зла сила»: «Біс, іди ти до ста Прабогів» (записав О. Білецький)
ПРАВ, ПРАВА — Божественний закон гармонії Все¬світу, який керує зміною дня і ночі, пір року, рухами небес¬них світил та ін. Корінь прав- мають слова, пов'язані з Бо. жественним, праведнимжиттям; правда, правило, правий, православ'я. Вчення про Праву збереглося у ВК, дощ. І: «Права бо є невідомо уложена Дажбом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, коли одійде, смерть єсть. Яв текуща, а творена в Праві. Нав'є бо єсть по тій. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві є Яв. Повчимося старому і зануримо душі наші в нього, бо єсть то наше». Див. ще Яв, Нав.
ПРАВДОЛЮБ — ім'я-новотвір: що любить правду.
ПРАВОМИР — Божественний; той, хто «правує ми¬ром» (світом і людьми).
ПРАВОСЛАВ — ім'я новотвір, дослівно «славлячий світ Прави»; це ім'я вживалося вже в ХІХ ст.: Маркіян Шашкевич у передмові до «Русалки Дністрової» висловив подяку за допомогу у виданні книжки Православу Кавкову. Назва Православ 'я первісно стосувалась етнічної релі¬гії слов'ян, де Прав - світ Богів, славлення - назва язични¬цької Богослужби. Цей же корінь і в слові Прадіди, адже за вірою слов'ян, покійні родичі переходили зі світу Яви в Наву, а звідти - до Богів Права.
ПРАСТЕН — дослівно «праоснова»; пор. Станило; ім'я боярина, посла Ігоря Рюриковича до греків, згадується в ПВЛ під 945 р.
ПРЕБОР, ПРЕЙБОР — вища якість від слова бороть¬ба, ім'я волинського боярина згадується в ПВЛ під 1262 р.
ПРЕДИСЛАВ — 1) ім'я-новотвір: той, хто має слав¬них Предків.
ПРЕДРАҐ — вища якість від слова дорогий.
ПРЕДСЛАВ — дослівно «випереджаючий славу».
ПРЕМИСЛ — вища якість від слова мисль; дослівно «мислячий, мудрий»; ім'я чеських королів ХІІ - ХІІІ ст. (Пржемисл).
ПРЕРАД — вища якість від прикметника радий.
ПРЕСЛАВ — див. Переяслав.
ПРЕТИЧ — впертий; ім'я одного з воєвод князя Свя¬тослава, який в 968 р. врятував Київ від нападу печенігів.
ПРИБИСЛАВ — дослівно «прибуваюча слава»; ім'я князя бодричів відоме в 1125р.
ПРИБУВОЙ — дослівно «прибулий воїн».
ПРИБИША — зменшене від Прибислав, Прибувой.
ПРИБОГ — у лужицьких сербів Божок, нижчий рангом по відношенню до головного верховного Прабога.
ПРИВАЛ — прибуток (московське діалектне привал -зять); взятий у дім батьків жінки; укр. приймак.
ПРИЗОР — доглянутий.
ПРИЙМАК — чоловік, взятий у прийми до батьків жінки; відоме як прізвище.
ПРИПІКАЛО — у балтійських слов'ян Бог літньої спеки; про нього відомо з послань полабських єпископів, які в ХІІ столітті руйнували язичницькі храми. У Верхній Лужиці знайдене скульптурне зображення Припікала: юнак з п'ятьма променями сонця навколо голови і з простерти¬ми вперед руками - символ сонячного вогню (за Фамінциним); нагадує статую Юпітера.
ПРИСТЕНЬ — ім'я духа-домовика, що живе «при сті¬ні» (відомий переважно у білорусів).
ПРОВЕ — у балтійських слов'ян Бог земель Старгородських; йому присвячують старі дуби, які називають свя¬щенними. За Гельмольдом, храм Прове був оточений дубо¬вою огорожею з двома ворітьми. В храмі також зберігались скульптури Пенатів, якими була наповнена вся країна. Сю¬ди сходилися люди для жертвопринесень на свято та для здійснення судів. Значення імені, вірогідно, близьке до Прав, Провидіння.
ПРОВИД — передбачливий; провидець.
ПРОДАН — дослівно «проданий»; дитина, над якою здійснений обряд «продажу», який застосовували в разі ди¬тячої смертності у родині для запобігання ранньої смерті:
Дитину передають кумові через вікно, за що він платить символічні гроші і називає себе батьком, а передаючи немовля справжнім батькам, наказує, щоб вони виховали сина нібито для нього. Подібна мотивація називання також в іменах: Купленик, Найда, Кума та ін.
ПРОКОШ — корисний; від прок - користь.
ПРОСВІТ — ім'я-новотвір: просвітитель.
ПРОТОТІЙ — ім'я скіфського царя, батька Мадія (ін¬ший варіант імені Партатуа); див. ще Переп'ят.
ПУГАЧ — назва птаха; так могли називати хлопчи¬ка, якщо при народженні чули крик цього птаха, який вва¬жався віщим.
ПУТИВОЙ — дослівно «шлях воїна».
ПУТИЛО — вірогідно, скорочення від імен з основою на Путь- ; можливо, народжений в дорозі.
ПУТИМИР — дослівно «шлях миру», або «людський шлях» (мир - люд).
ПУТИСЛАВ — дослівно «шлях слави».
ПУТИСИЛ — дослівно «шлях сили».
ПУТША — зменшене від імен з основою на Путь-; ім'я вишгородського боярина, що служив у князя Святопо¬лка Окаянного, згадується в ПВЛ під 1015 роком як один з убивць князів Бориса і Гліба.
ПУТЯТА — 1) зменшене від імен з основою на Путь-; 2) від потяти - вбити, зарубати, посікти мечем; ім'я воєво¬ди, який разом з Добринею жорстоко розправився з мир¬ними язичниками у Новгороді, котрі не хотіли христитися. Звідси й приказка: «Путята христив мечем, а Добриня - вогнем». Путята і Ян Вишатичі - брати (обоє були ненави¬сниками язичницької віри Предків). Ян вбивав Волхвів на Поволжі.
П'ЯСТ — кулак (пор. зап'ястя від п'ять пальців); ім'я родоначальника польських князів П'ястів.
П'ЯТАК — п'ятий син в сім'ї.
П'ЯТКО — п'ятий син в сім'ї.


РАГОЗА — від укр. назви рослини рогіз, рогоза.
РАГУЙЛО — неясне; ім'я київського боярина Рагуйла Добринича, згадується в ПВЛ кіль¬ка разів у ІХ ст.
РАДЕЙ — 1) порадник; похідне від рада; радеть (пор. да¬вньоруське Радетель - опікун, старійшина роду, племені, який пильнував дотримання Звичаю представниками общини); 2) похідне від радість, можливо імена на Рад- (радість) пов'язані з періодом Радуниці (по¬минальний тиждень після Великодня).
РАДЕХ — див. Радей.
РАДЕЧКО — похідне від радість.
РАДИВОЙ — порадник воїнів, охоронець воїнського Звичаю.
РАДИЛО — можливо, форма імен на Рад-; ім'я-боя¬рина київського відоме в ІХ ст.
РАДИМ — скорочення від Радимир; ім'я легендар¬ного прабатька радимичів - вірогідно, польське плем'я (брат В'ятка - родоначальника в'ятичів).
РАДИМИР — порадник людський; дослівно «заради миру»; той, хто піклується про мир; пор. радетель.
РАДИСЛАВ — той, хто дбає про славу; радетель сла¬ви; ім'я київського воєводи (ПВЛ, 1161 p.).
РАДИЩА — скороч від імен на Рад-; велика радість.
РАДКО — похідне від радість.
РАДОБУД — дослівно «пробуджуючий радість».
РАДОВАН — той, хто радує.
РАДОГОСТЬ — див. Радогощ.
РАДОГОЩ — гостинний, дослівно «радий гостям»; ім'я Бога давніх слов'ян, святилище якого було в Ретрі, де стояла його золота статуя. На статуях Радигаста (Радогоста) зобра¬жали орла, бика, або буйвола, що відповідало народним гер¬бам певної місцевості. Він вважається Сварожичем (сином Сварога); Бог - оракул, символ потужної плідної сили, соняч¬ного вогню й воїнської доблесті. За легендами, з Богом Радигастом ототожнювали хороброго царя й героя Радагеза що жив у V ст. і отримав Божественний чин за свій героїзм. На думку Фамінцина, Радогощ означає «ратник», «ратний муж».
РАДОЖАР — дослівно «гаряча радість», «радість жар¬ка»: слово жар застосовувалось і до поняття сонячного сві¬тла, тобто осяйний, осяяний радістю.
РАДОМ — скорочення від імен на Рад-.
РАДОМИР — той, хто радує мир (людей).
РАДОСЛАВ — дослівно «радісна слава», або «радість прославляючий».
РАДУЛЬ — від радіти; західнослов'янське.
РАДУША — скорочення від імен на Рад-.
РАДША — те саме, що Радуша.
РАЙКО — можливо, народжений на Різдво, або на об¬жинки: див. Райок.
РАЙОК — означає Вирій, де перебувають душі Пред¬ків; райок - це сніп жита (Дідух), якого запрошують на Різдво до хати: «Ходи, Райок, до мене у двір», «А прошу, Раю, к собі в хату». Він же називається Добро, а в білорусів і москвинів - Спориш: «Ходзи, Спорыш, ко мне на двор». Ім'я надавалося народженим на Різдво Божича-Коляди. Райок запрошують до стодоли також після обжинок.
РАЛКО — орач, оратай.
РАНКО — народжений вранці, ранній.
РАРОГ — похідне від старослов'янського рарі - дзвін, звук (в давнину звук і світло ототожнювалися: грім і блис¬кавка); дух Вогню, охоронець домашнього вогнища; вогня¬ний сокіл чеської релігії, за якою, Рарог може з'явитися із яйця, яке 9 днів і ночей людина висиджує на печі; він зобра¬жався у вигляді сокола з вогненними крилами і з вогняним язиком у дзьобі. Пор. чеське ім'я Ререк, польське Рірик, можливо й Рюрик.
РАТАЙ — орач, хлібороб.
РАТИБОР — воїн, «ратний борець»; ім'я поширене в Київській Русі, неодноразово згадується в ПВЛ: боярин пере¬яславський, посадник Тмутораканський, воєвода Володимира Всеволодовича, син поморського князя Святополка та ін.
РАТИМИР — борець за мир; ім'я воїна Александра Невського, відомого надзвичайною хоробрістю (піхотинець, який відбивався від багатьох ворогів одночасно, загинув у бою 1240 p.) і був відзначений серед найхоробріших героїв цієї битви.
РАТИСЛАВ — уславлений ратник (воїн); ім'я бояри¬на ХІІ ст.
РАТМИР — див. Ратимир, Ратомир.
РАТОМИР — захисник миру (людей); див. Ратимир.
РАТША — зменшене від Ратимир, Ратибор; згадує¬ться в літописах у 1146 p.
РАХМАН — брагман, індійський жрець; в Слов'ян¬щині слово рахман отримало значення: віщун, чарівник, кудесник; в Україні соловей називається «птицею рахман¬ною»; в Московії билинний персонаж Соловей-розбійник має по-батькові Рахманов, Рахманович, що може бути на¬слідком пізнішої християнізації світогляду. Однак, зв'я¬зок понять рахман і соловей свідчить про первісну міфоло¬гему, вірогідно, одного з давніх віщунів або співців індоєв¬ропейської прарелігії. Власні імена людей з основою Рах¬ман-, можливо, походять від часу народження (Рахмансь¬кий Великдень - 25-й день після Великодня Дажбожого) або певного присвячення дитини.
РАЦЛАВ — вірогідно, скорочення від Ратислав; ім'я згадується на берестяній грамоті.
РАЧУЙКО — старанний (старослов'янське рачительний); ім'я згадується в літописі в 1147 p. РЕДИГАСТ — див. Радогост, Радогощ.
РЕКУН — проповідник; той, хто рече - віщун.
РЕКУХА — форма імені Рекун.
РОГ — ріг - символ добробуту; ритуальні роги викорис¬товувались в Богослужіннях, жертвопринесеннях священних напоїв; ім'я згадується в літописі 1096 року в Новгороді.
РОГВОЛОД — володар рогу багатства; ім'я Полоцько¬го князя - батька Рогнеди (першої жони князя Володимира).
РОГДАЙ — 1) той, хто дає багатство (ритуальний ріг передавався на братчинах кожному з учасників з побажан¬нями і славослів'ями Богам); 2) можливо, виночерпій - той, хто наливає напій на священній Братчині.
РОД — ім'я Прабога - творця Всесвіту і людського роду; згадується у ВК: «І тут у Сварги перші Пращури молили: в Роду і Рожаниць - джерело (криницю) випроси¬ли, а у Дуба - частку хліба нашого» (дощ. 15 - А). Род - духовна енергія Пращурів, яка перебуває в Сварзі, дарує життя людям, звірам, птахам, дає родючий дощ полям і го¬родам, посилає людині Долю. Род єднає всі покоління: по¬мерлих пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні ще не¬народжені гілки родів, тобто Він є зміцнюючим ядром на¬роду (нації) - зв'язком минулого, теперішнього і майбут¬нього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє. Рода вшановують на другий день зимового сон¬цестояння; здійснюють «рождественноє волшеніє», що озна¬чає віщувати за зірками майбутнє родів («родословіє»), чи¬тати «Рожденик - книгу, в которій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців».
РОДАК — родич; можливо так називали дітей, які народились на Свято Рода (другий день Різдва Божича - нині святкується 22-23 грудня).
РОДАН — те саме, що Родак.
РОДИК — див. Родак, Родан.
РОДИМИР — 1) родючий; 2) народжуючий людей (мир); 3) мирний рід.
РОДИСЛАВ — 1) народжений для Богині Слави; 2) людина славного роду.
РОДКО, РОДЬКО — скорочення від імен на Род-.
РОДОБОГ — 1) див. Род; 2) народжений Богом; 3) жрець святині Роду, за аналогією до Миробог, Дажбог.
РОДОМИР — див. Родимир.
РОДОМИСЛ — мислячий про рід.
РОДОМИШЛЬ — те саме, що РОДОМИСЛ.
РОДОСВІТ — народжуючий світло; світлого роду.
РОДОСЛАВ — 1) слава роду; 2) нащадок Богині Слави.
РОЖДЕН — народжений; так називали преважно ді¬тей, народжених на Різдво Божича (див. Родак).
РОЗНІГ — розніжений (ім'я згадується на берестяній грамоті).
РОЗПУТА — 1) народжений на роздоріжжі (розпут¬ті); 2) народжений в негоду (бездоріжжя); ім'я селянина (писемна згадка ХVІ ст.).
РОЗУМ — розумний.
РОКСОЛЯН — ім'я відетнонімного походження: чо¬ловік з племені роксоланів.
РОСВОЛОД — можливо, «володар росів»; ім'я київ¬ського князя - сина Всеслава Полоцького (1044 - 1101рр).
РОСТИМИР — ім'я-новотвір: «рости для миру».
РОСТИСЛАВ — зростаюча слава; поширене серед кня¬зів ім'я.
РОСТИЧАР — майбутній (зростаючий) чарівник; на¬бираючий потужності чарівник.
РОСТУН — 1) зменшене від імен на Рости-; 2) наро¬джений на Молодику (на зростаючій фазі Місяця).
РУДАК, РУДИК — 1) від рудий- рудоволосий, русий; 2) від руда - кров, тобто «кровний».
РУЄВИТ — слов'янський Бог літньої спеки; корінь че¬ське rujny - палкий, гарячий, пристрасний; або сербське rujan - темно-червоний, жовтогарячий (як епітети Сонця); статуя Руєвита мала сім облич - символ семи теплих місяців, на поясі ж у нього було причеплено сім мечів - символ літнього запалу й пристрасті; його протилежність - див. Поренут.
РУЛАВ — неясне; можливо, скорочення від Руслан; ім'я боярина Олега Віщого, згадується в літописі 907 року.
РУНО — хутро вівці - символ багатства (використо¬вувалось в обрядах народин та весілля для магії родючос¬ті; вірогідно, ім'я має цю ж символіку).
РУРИК — див. Рюрик.
РУС — 1) русявий, світловолосий; рудий, червонува¬тий; 2) імена на Рус- близькі до етнонімів (назв племен і народів): роси, аорси, ороси, русі, руси; 3) ім'я згадується у ВК: Рус - родоначальник племені русів - наймолодший син Богумира (дощ. 9-А).
РУСАЛКО — народжений на Русальному тижні (в середині травня, під час Русалій).
РУСАН — те саме, що Рус.
РУСИН — син Руса; належний до Русі.
РУСЛАН — в сучасній лінгвістиці дуже суперечливі погляди на походження цього імені: 1) тюркське арсдан -лев, однак ця гіпотеза вже дещо застаріла і малопереконлива; 2) рус - назва народу і лан - земля, країна (пор. в інших індоєвропейських мовах laine, land: венелайи, саксолайн, роксолайи, інґленд, айдендта ін.), що видається при¬роднішим. На думку переважної більшості дослідників, це ім'я - індоарійського походження.
РЮРИК — сокіл; варіанти імені: Єрек, Ерек, Юрик згадуються у ВК і в ПВЛ; онук новгородського князя Гос¬томисла (за Татищевим), відомий своїм надзвичайним здирництвом. Згадується у ВК, дощ. 8, 8(27), 29.

САВУР — походження неясне: назва Савур-Могила за ім'ям ватаж¬ка, вірогідно, дуже давнього похо¬дження; легенди, які дійшли до нас називають вже християнське ім'я Са¬ва. Серед билин києво-руського ци¬клу є «Саур і його син»: цар Саур вирушив на війну, йому повідомля¬ють про народження сина, цар вагає¬ться, чи повертатися додому - якби знав, що син буде, купував би коня, якби знав, що донька буде, купував би скриню; цей же сю¬жет є і в колядках, але вже без імені.
САДКО — 1) ім'я героя новгородського епосу; в нов¬городських діалектах означає надсадний, непосильний: «Сад¬ко терпіти» — почувати біль від удару, синця (В. Даль. «Толковый словарь»); 2) на думку В. Федосова, ім'я Садко - похідне від сотко, що означає «багатий, як соти»; обидві думки видаються малопереконливими; 3) язичницьке пояснення простіше і природніше - «зачатий або народже¬ний в садку».
САМО — 1) чеське «якраз, у міру»; 2) як потрібно, як повинно бути; 3) ім'я князя потужної держави на заході Славії. Західний союз племен був створений в 623 p. Його вождь Само до 627 року був князем Чехії, розбив аварів, зупинивши їхнє подальше просування в Європу. Цей союз до 658 p. успішно стримував натиск франків.
САМОРОД — самородок, рідкісний, самобутній.
CAP — ім'я одного з легендарних князів давнього Києва; походження імені неясне (можливо «цар»); деякі вчені вважають, що від цього імені може походити етнонім сармати і виводять його етимологію з індоєвропейського cap - жінка; сармат - належний жінкам або жіночний (пор. Амазонки - жінки-воїни).
САХА — 1) походить від скіфського сака — олень (пор. «сохатий»). З найменувань скіфських племен збереглися на¬зви Сака, Саї-Сайхи. На думку А. Попова («Історія Донського Війська» 1814), перською мовою «Козак значить Скіф». Іме¬на Коссайхи, Коссака, Козака, можливо, утворилися додаван¬ням префіксів до основних скіфських найменувань Сайхи і Сака прикметників зі значениям: кос— білий і ка— голов¬ний, високий; 2) історична особа на ім'я Сах згадується у ВК, дощ. 6-Б — князь берендеїв. Племена берендеїв, які посели¬лися на берегах Дону після татаро-монгольської навали, ста¬ли називатися черкасами і козаками.
СВАРОГ — чоловіче втілення Роду. Бог-творець Все¬світу, Сварог - небесний коваль, що викував Світ. Він насе¬лив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім'ї. В індоєвропейській прарелі¬гії його аналог - Тваштар - творець усіх живих і мертвих форм природи. ВК донесла до нас і праукраїнське слово твастир - майстер (дощ. 22). Він зображався з топірцем у золотих руках і мав епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український ви¬слів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, По¬вітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали назви Сварожичів. Коло Свароже (вислів з ВК) означає річне коло сузір'їв, тобто календар. Чеська «Mater Verborum» переклала Сварог словом Зодіак. Ім'я Сварог походить із санскритського кореня Свар-, Свара-, що озна¬чає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням: сварити, звучати, співати, сяяти, блищати, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Див. також форму Зварог.
СВАРОЖИЧ — син Сварога; так іменуються Боги сло¬в'янського пантеону, наприклад, в Україні Вогонь-Сварожич, у балтійських слов'ян Редигаст-Сварожич, Книтлінг-сага іме¬нує Світовида - Svaravis, що також означає Сварожич.
СВАРУНА — можливо від санскритського свару -жертовний стовп; пор. також санскритське сваруші - влас¬на воля, бажання, радість, натхнення. Ім'я вже в часи Київ¬ської Русі було рідковживаним, тому народна етимологія літописця-християнина надала йому значення «сварливий».
СВЕБОЖ — можливо, «свій Бог».
СВЕНТОРОГ — святий ріг; ім'я Литовського князя.
СВЕНТОЯР — див. Світояр, Святояр. За ВК, Свентояр - князь борусів, який об'єднавши своє плем'я з русами, вою¬вав проти готів (дощ. 4-Б).
СВІТЛАН — світлий; можливо, просвітитель; півден¬нослов'янське.
СВІТОБОР — від світло і боротися, борець за світло.
СВІТОВИД — Бог Осіннього Сонця (день осіннього рівнодення), Бог світла і святості. В храмі Світовида (у балтійських слов'ян) аж до ХІІІ ст. відбувалась урочиста всенічна Богослужба, рівнозначна Великодній. Володи¬мир Шаян писав про Світовида, як про Творчого Духа Всесвіту, який є «Сином Найвищого Світла, у своїй при¬родній Істоті із ним Єдиний і Тожсамий. Він був і є по всі часи Сварожичем - сином Сварога». Статуя Світови¬да має чотиригранну форму, на якій зображені чотири Бога під одною шапкою: Перун, Дажбог, Лада і Мокоша, що символізує світ Прави, п'ятий - Велес зображений внизу як основа, на якій тримається вся світобудова - це світ Нави; середній ярус статуї позначає світ Яви - зобра¬ження людей. Варіанти цього імені Свантевит, Святовит. Див. також Святовид.
СВІТОВИК — казковий богатир; можливо, під ім'ям Світовик згадується Дажбог.
СВІТОЗАР — дослівно «озаряючий світлом», «озоре¬ний світлом»; можливо так називали народжених на світан¬ку - «світанкова зоря»; давньослов'янське світлий- святий.
СВІТОКОЛ — виднокруг, небесне коло.
СВІТОЛИК — світлоликий; той, хто має світле, ясне лице.
СВІТОМИР — ім'я-новотвір: просвітитель миру (лю¬дей).
СВІТОЯР — дослівно «плодюча сила світлого Сон¬ця», світло Ярила; сонячне і місячне світло. Етимологія слова світ - індоєвропейське «білий, сяючий, променистий, випромінюючий біле світло»; яр - нестримний, збуджую¬чий, плідний. Ім'я проповідника Української Рідної віри.
СВИРЯ — сопілкар (від рос. свирель - сопілка).
СВИРЯТА — зменшення від Свиря.
СВОБОДА — свобода.
СВОЙБОГ — 1) нащадок свого Бога, родич; 2) своїм Богам присвячений (західнослов'янське).
СВОЙСЛАВ — своїх (родичів) прославляючий (чесь¬ке ім'я).
СВОЯТА — свій, родич; можливо, скорочення від імен з основою на Свой-.
СВЯТИГНІВ — священний гнів; ім'я чеськ. князя Х ст.
СВЯТОВИТ — див. Світовид. У ВК Святовит входить у Великий Триглав (дощ. 11-А, 11-Б). Особливо вшанову¬вався у балтійських слов'ян. В Арконі було святилище Свя¬товита, зруйноване єпископом Абсальйоном 15 червня 1168 року. У західно-слов'янських літописців друга частина імені -вит часто передається латинським vitus, що дає право при¬пускати тут слов'янське витязь (за Фамінциним); М.Костомаров вказує, що Святовит є Богом хліборобства.
СВЯТОГОР — дослівно «свята гора»; ім'я казкового богатиря.
СВЯТОЗАР — дослівно «світанкова, свята зоря»; див Ще Світозар.
СВЯТОДАР — ім'я-новотвір: святий дарунок.
СВЯТОПЛУГ — святий плуг; за скіфською легендою плуг, що впав з неба - дарунок Богів; ім'я Моравського князя.
СВЯТОПОЛК — святе воїнство; ім'я кількох князів Київської Русі, відоме також в інших слов'ян.
СВЯТОСЛАВ — свята слава; «славлячий святість, сві¬тло». Великий князь Святослав Хоробрий, воював з ворога¬ми Русі-України: як з юдеями Хозарського каганату, так і з візантійськими християнами. Святослав мудро передбачив сумні наслідки християнізації нашого народу. Перед бит¬вою зі 100-тисячним візантійським військом Святослав зве¬рнувся до свого 10-тисячного війська зі словами: «Так не посоромимо землі Руської, краще ляжемо кістьми, бо мертві сорому не мають...» На що воїни відповіли: «Де твоя голова ляже, там і ми голови покладемо». Дружина Святослава перемагала доти, поки трималася Рідної Віри. Знищуючи церкви - розсадники чужовір'я, Святослав викликав ворож¬нечу з боку християнізованої частини війська. Він став жер¬твою підступної змови, однак пам'ять про нього як про кня¬зя-лицаря, який не зрадив Віри Предків, може стати симво¬лом відданості Рідним Богам. Святослав Хоробрий створю¬вав велику державу, що простяглася між трьома морями: Балтійським, Каспійським і Чорним. Загибель Святослава і державний переворот, здійснений його позашлюбним сином Володимиром на догоду Константинополю, припинив творення могутньої Слов'янської держави. Датування всього періоду не має одностайності серед істориків через зіпсова¬ність літописних повідомлень, що свідчить про намагання політичних кіл Х ст. приховати справжній перебіг подій, при¬чиною яких була саме релігійна боротьба. Загальноприйня¬та дата шлюбу княгині Ольги з Ігорем Рюриковичем - 903 р. (Ользі було 10 років, Ігорю - 29). Виникають питання: якщо, за літописними версіями, Святослав народився в 942 р. через 39 років їхнього шлюбного життя - тоді, як він міг мати повнолітніх синів у 970 р.? За Татіщевим, Святослав народився 920 р. (тоді: як він міг бути дитиною під час древлянського повстання 946 р., як це подають Іпатівський, Воскресенський. Софійський І, Тверський літописи?); Святослав став князем Київським 945 р. (тоді навіщо б йому було регентство Ольги, якщо він мав 25 років?). Все це загадки історії, які ще належить дослідити. Див. ще роздуми на цю тему в статті Малуша (жін.).
СВЯТОША — зменшене від імен на Свят-; можливо, народжений на святки; на Київській околиці є й нині міс¬цевість (район) Святошин.
СВЯТОЯР — див. також Світояр; дослівно «священ¬на плідність»; у ВК, дощ. 4-Б згадується це ім'я князя бо¬русів, який вигнав з Руської землі готів.
СЕВЕР — чоловік з племені сіверян; суворий, північ¬ний; виведення з латини, як це подають сучасні мовознавці, не досить переконливе.
СЕВІР — те саме, що Север.
СЕГЕНЯ — значення неясне; у ВК згадується боярин Сегеня (дощ. 6-Д).
СЕДЕНЬ — 1) можливо від сидіти (діалектне україн¬ське седіти): пор. «сиднем сидіти»; 2) ім'я одного з праба¬тьків Русі згадується у ВК, дощ. 33 «ся треба наша (поминальний обід) по Седеню, отцю нашому».
СЕЛИМИР — від «заселяти мир» - людське поселен¬ня; поселенець.
СЕЛЯН — селянин, сільський житель. Те саме зна¬чення імен Селята, Селянин.
СЕМАК — сьомий син в родині.
СЕМАРГЛ — див. Симаргл.
СЕМАШКО — сьомий син в родині.
СЕМИБОР — той, хто поборює сімох.
СЕМИДОЛ — той, хто подолає сімох.
СЕМИРАД — 1) семикратна радість; 2) той, хто дає сім порад (переносно - мудрий, розумний).
СЕМОЙКА — сьомий син в родині.
СЕМУША —однозначне з іменами Семойка, Семашко.
СЕРДИТКО — сердита дитина (ім'я-оберіг).
СЕРЕДОГОСТ — 1) можливо, народжений на свято Правої Середи (Рахманський Великдень) або взагалі в се¬реду; 2) за іншою версією - «сердечний гість»; 3) середній, середульший.
СЕРЕЖЕНЬ — 1) середній, середульший; 2) народже¬ний посередині жнив; князь Сережень княжив у Русі де¬сять літ (див. ВК, дощ. 36 - Б).
СЄВА — 1) можливо, від север, сівер - північ; 2) син Богумира, від якого походить плем'я сіверян, згадується у ВК (дощ. 9-А).
СИВЕР — сіверянин (слов'янське племя, столиця -Новгород-Сіверський). Ще в І тис. до н. е. грекам були відомі племена саварів, які жили на місці Сіверщини. Див. Север, Сівер.
СИВИЙ — зимовий.
СИВОДІД — сивий дід.
СИВОЛАП — сива лапа.
СИВОЯР — біле сонце; ім'я Бога або назва місяця, яко¬му покровительствує Сивий Яр (ВК, дощ. 11 - Б); вірогідно -зимове сонце, народжений в зимовий час місяця Сивояра.
СИГНІВ — перша частина неясна, друга - гнів; ім'я воєводи польського при Болеславі Стидливому (середина ХІІІ ст.).
СИДАН — посидющий.
СИЛА — сильний, міцний, силач. Санскритське сила означає якість, достойність, красу і міць; загальна ідея міц¬ності і твердості - близьке за значенням до камінь.
СИЛАН — те саме, що Сила.
СИЛОБОР — ім'я-новотвір: сильний, непоборний.
СИЛОСЛАВ — ім'я-новотвір: прославлений силою.
СИМАРГЛ — Вогнебог, Сварожич; Бог вогняних жер¬твоприношень, посередник між світом Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварги. Зобра¬жається у вигляді крилатого собаки (починаючи з трипіль¬ської доби), пізніше у вигляді вогняного сокола Рарога, яким завершувався священний Тризуб. Іноді Симаргла порівню¬ють з «Семи-Ярилом» - сім і яр (Сим і Регла). П. Беринда (ХVІІ ст.) пояснив Симъ - слава, достойність, досконалість.
СИМАРСА — див. Симаргл (така форма імені в «Ко¬смографії» ХVІІ ст.).
СИМИР — див. Симаргл (така форма імені в «Хроно¬графі» Леонтія Боболинського, кінець ХVІІ ст.).
СИНЕУС — синій (сизий) вус; міфічний брат Рюри¬ка (дослідники вважають, що це не ім'я, а неправильно прочитане словосполучення: про Рюрика було сказано, що він прийшов з «родичами своїми» - шведською мовою си¬не усе й «вірною дружиною» - шведською тру вор, які літописець, перекладаючи зі скандинавського сказання, сприйняв за імена братів).
СИНКО — вірогідно, дитяче ім'я, що походить від за¬гальної назви, зменшення від син; на думку В. Казакова, чортик; від «синець» - чорт (московське), що є неперекон¬ливим, див: Чорт.
СИНЬООК — синьоокий.
СІВЕР — див. Сивер.
СІЄВА — див. Сєва; ВК, дощ. 9-А.
СІМ'ЮН — сім'янин; той, хто любить родинне життя.
СКАЛОЗУБ — дослівно «той, хто скалить зуби»; пе¬реносно смішливий.
СКАРБОМИР — від скарб (добро, пожитки) і мир (польське ім'я).
СКІВ — значення неясне; згадується у ВК (дощ. 17-А) як князь, брат князя Славена, обидва вели славні війни на сході; вважають, що це грецька форма імені скіфського вождя V ст. до н. е. За переказами, Сків заснував Велику Скуф (Скіфію). Вірогідно, ім'я й етнонім (назва народу) пов'язані між собою. Див. також Скіф.
СКІЛ — ім'я скіфського царя, сина Аріапейта від ма¬тері істріянки (гречанки), яка навчила його грецьких зви¬чаїв і мови. Він жив серед скіфів, але таємно мав окремий палац у місті Ольвії з розкішним подвір'ям, із статуями сфінксів. Там він мав і місцеву жінку-гречанку, до якої приходив і жив з нею бувало по місяцю. Під час його уча¬сті у вакхічній містерії Діоніса, Бог ударив блискавкою в його палац. Але це не спинило Скіла, він продовжував свя¬ткувати. Тут його й побачили скіфи. Згодом Скіл був страчений за зраду скіфських звичаїв. Про це розповів Геродот у V ст. до н.е.
СКІЛУР — значення неясне; грецька вимова імені скіфського вождя (60 - ті роки І ст. до н. е.).
СКІФ — за легендами, переказаними Геродотом, Скіф - один з трьох синів слов'янського Геракла, який дав ім'я народу скіфів. Геракл, вирушаючи до греків і залишаючи свою жону, дочку Борисфена з синами, дав їй свій лук і пояс з підвішеною до нього золотою чашею, і наказав пере¬дати тому з синів, хто зуміє підперезатися цим поясом і натягнути тятиву лука так, як це робив сам Геракл. Це завдання виконав лише наймолодший - Скіф, який і став царем країни. Див. ще Геракл.
СКОЛ — скорочення від Сколот.
СКОЛОТ — значення неясне; є думка, що від сколота -колотнеча, смута, сварка, бійка; ім'я скіфського царя, від якого походить і назва племені сколотів.
СКОМОНД — неясне; ім'я ятвязького князя, який був і верховним Волхвом, чаклуном (кінець ХІІІ ст.). Ятвяги -плем'я, яке в ХІІ - ХІІІ ст. входило до Галицько-волинського князівства, а в ХІІІ ст. перейшло до Литовського, хоча етні¬чно походило, вірогідно, з нащадків давніх прусів.
СКОПАСІЙ — ім'я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
СКОРИНА — скорняк - той, хто обробляє хутро і шкі¬ру, кожум'яка.
СКОРОДУМ — кмітливий, той, хто швидко думає.
СКОРЯТА — хутровий, пухнастий.
СКОТЕНЬ — 1) за давніми уявленнями, скот (худоба) становив багатство родини, отже, скотень, скотич-багатій; пор. скотниця - скарбниця; 2) давньослов'янське котитися -народжувати, отже, може бути - «народжений».
СКОТИЧ — те саме, що Скотень; ВК згадує боярина Скотича, «що не піддався хозарам» (дощ. 4-А, 4-Б). Тут Скотич і Скотень, очевидно, одна і та ж особа.
СКРИНЬ — скринька, шухляда; мабуть так звали людину, яка має «скриті» запаси, або має «скритний», потаємний характер.
СКУРАТ — шкіряний, хутровий; від скура - шкіра, хутро.
СЛАВА — 1) пісня на прославлення Богів; вірогідно, праслов'янський корінь сла- відповідає санскритському сва-, що є дуже багатозначним: своя віра, радість, натхнення, прояснення, просвітлення; а також - дихання, здоров'я, бла¬гополуччя, благословення; 2) ім'я давньослов'янської Бо¬гині: Мати-Слава, Мати-Сва, яку уявляли у вигляді золотої птиці, яка співає пісню воїнам, закликаючи до переможного бою; золоте пір'я Матері-Слави прирівнюється до сонячно¬го проміння.
СЛАВАТА — славлячий.
СЛАВЕН — слов'янин, славлячий Богів; слов'яни -люди, які славлять Богів. У ВК, дощ. 17-А згадується князь Славен із братом Сківом, які вели великі війни на сході.
СЛАВЕР — див. Славір.
СЛАВИБОР — славлячий боротьбу, або уславлений боротьбою.
СЛАВИН — див. Славен; ім'я одного з проповідників Української Рідної Віри в Канаді (1915 - 1997 рр).
СЛАВІР — дослівно «слов'янської віри», славетний;
ім'я князя, засновника міста Славенська (нинішній Новго¬род), його нащадками були новгородські князі, що вели свій рід від сина Славена - Венеда. Його ім'я часто згадується у ПВЛ, Йоакимівському літописі, ВК (дощ. 36 - Б): «А після нього був Лебедян, який звався Славер, і той був двадцять років».
СЛАВКО — скорочене від імен на Слав-.
СЛАВОМИР — славлячий мир. Князь бодричів, на¬ступник князя Дражка (ІХ ст.).
СЛАВОНІГ — уславлений ніжністю (від старослов'ян¬ського ніга - ніжність).
СЛАВОТВОР — ім'я-новотвір: творець слави.
СЛАВУТА — славетний. СЛАВЯН — слов'янин.
СЛАВ'ЯТА — зменшене від Славута; ім'я згадується в ПВЛ.
СЛИНЬКО — слюнтяй; ім'я з берестяної грамоти.
СЛОБОДАН — вільний, той, хто відійшов на слободу - свободу.
СЛОВИША — скорочення від Соловей. В Новгороді були знайдені при розкопках гуслі з написом: «Словиша», вірогідно - ім'ям співця.
СЛОВУТА — те саме, що й Славута.
СЛОВОТВОР — ім'я-новотвір: творець слова, пись¬менник, поет.
СМІШКО — смішливий, усміхнений; народжений 1 квітня; за язичницьким календарем - День Сміху. У дав¬ніх джерелах згадується, що кияни відзначали це свято бі¬ля «ідола Сміха» (Г. Дяченко).
СМОЛА — смаглявий.
СМОЛИГА — те саме, що й Смола. Згадується в літо¬писі в 1266 p.
СНІЖАН — народжений в снігову пору. СНІЖКО — сніжний, народжений під час снігопаду.
СНОВИД — побачений уві сні. Ім'я конюха Святопо¬лка Ізяславовича (1050-1113), що брав участь в осліпленні князя Василька Ростиславовича. Вплив Візантії, де осліп¬лення, отруєння і тортури відповідали «нормам християн¬ської моралі», вже позначився на руському суспільстві. В язичницькій Русі таких злочинів ще не було, немає їх і у ВК.
СОБАНКО — можливо, похідне від собака.
СОБИНА — можливо, скорочення від імен на Собі-.
СОБІСЛАВ — сам себе славлячий.
СОБІБОР — той, що сам собі виборює необхідне.
СОБІМИР — 1) той, хто собі мир здобуває; 2) сам собі - громада (мир в значенні - люди).
СОБІМИСЛ — той, що сам про себе мислить.
СОБКО — можливо скорочення від імен на Собі-.
СОБОЛЬ — соболь.
СОБОТА — народжений на Соботку - Купальське свя¬то (літнє сонцестояння - 20, 21 червня).
СОВА — сова.
СОКІЛ — сокіл.
СОКОЛЬНИК — той, хто займається соколиним ми¬сливством, сокольничий.
СОЛН — сонячний.
СОЛОВЕЙ — 1) соловей, красномовний. Ім'я надава¬лося Волхвам, музикантам, співцям, які вміли гарно промо¬вляти, співати тощо; 2) відомий Волхв «вищий над жерця¬ми Богомил, сладкоречія ради наречений Соловей», який очолив боротьбу за Рідну Віру в Новгороді (за Татіщевим); 3) Соловій Гудимирович згадується в українських били¬нах галицького періоду; його по-батькові також вказує на професію гусляра, музики.
СОЛОГУБ — 1) за народною етимологією, близьке до богохульник: від солонце - сонце, дослівно «сонце губити», пор. душогуб; 2) від «солодкі губи» - переносно улесливий, той, хто солодко говорить; 3) надто сонячний; пор.: Тригуб, або четверогубо - вчетверо, чотирикратний; якщо можлива аналогія з сугубо, усугублять - ускладнювати, побільшува¬ти (значення побільшення якості).
СОНЦЕБОГ — найдавніший Бог всіх слов'ян; ще із спільноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колі¬сниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пу¬скає по вітру - все це успадковане слов'янами від їхніх Пред¬ків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Три¬світле; а також теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ла¬до, Купайло, Припікало, Світовид. Про всеперемагаючу си¬лу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: Заглянець Сонце и в наше воконце (білоруське); Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце (польське); Взойдет Солнце и к нам во двор (російське); Дог ге сунце и пресі наша врата (сербське); Де Сонце, там сам Господь (українське). У сербській весільній пісні батько каже дочці: «Окрені се Сунцу на істоку, - помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу» - слов'яни завжди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в по¬жертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьо¬му співали: «Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата» (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають ко¬рінь сон-, сол-, соли-, солон- (пор. посолонь - «по солнцю», за ходом Сонця).
СОНЦЕДАР — ім'я-новотвір: дарунок Сонця.
СОНЦЕЛЮБ — ім'я-новотвір: залюблений у Сонце.
СОНЦЕСЛАВ — ім'я-новотвір: той, хто славить Сонце.
СОРОКА — сорока, переносно «той, хто швидко го¬ворить».
СОЧЕНЬ — пиріжок із сиром, переносно «пухкий, по¬вний», соковитий.
СПАРГАПЕЙТ — ім'я скіфського царя (племені агатирсів), прадіда відомого філософа Анахарсія.
СПАС — давнє язичницьке ім'я Бога-рятівника від усяких бід і нещасть; як пише Г. Дяченко: «не слід дума¬ти, що це слово одночасне християнству, навпаки, воно вжи¬валось слов'янами ще в язичництві. Беслаєв у кінці ХІХ ст. писав, що слов'яни називали своїх Богів Спасами («О влиянии христианства на славянский язык», с. 123). В од¬ному з давніх західних джерел описане поминання загиб¬лих воїнів, що здійснювалось на високій горі, де кожен во¬як, проходячи повз жертовний вогонь, бряжчав зброєю і проголошував славу Богам: «там погодуємо Богів і прине¬семо Богам-Спасам великі жертви і проголосимо їм честь і славу» (цитата з О. Фамінцина з посиланням на Честміра).
СПАСЕН — спасенний; народжений на Спасівку.
СПАСИМИР — від Спас і мир - рятівник людей (або світу).
СПЄХ — 1) успішний, вдалий: дослівно «встигаю¬чий»: 2) маленький дух, що допомагає в справах.
СТАВКО — 1) дослівно «поставлений»; 2) похідне від ставок.
СТАВР — пустомеля; від новгородського ставрі - ля¬си, баляси, пустослів'я. Відоме сказання про новгородця Ставра Годиновича.
СТАН — основа; західнослов'янське.
СТАНИЛО — від стан - основа.
СТАНИМИР — дослівно «стан миру»; мир, що вста¬новився; постійний мир.
СТАНІСЛАВ — стійкий, непохитний; постійно слав¬лячий, постійно славетний.
СТАНЯТА — скорочення від імен з основою Стан-.
СТАРОВИТ — від старийі витати, «старий витязь».
СТАРОДУБ — «старий дуб» - священне дерево; мож¬ливо, так називали народжених під дубом.
СТАРОДУМ — «старі думи» - стародавні героїчні спі¬ви; можливо так називали виконавців тих пісень.
СТЕМИД — неясне; боярин, посол Олега Віщого до греків.
СТЕМИР — значення неясне; можливо скорочення від Станимир.
СТИПКО — значення неясне.
СТОГОСТЬ — дослівно «приймаючий сто гостей» -хлібосольний господар.
СТОЖАР — назва сузір'я; народжений під сузір'ям Тільця з 14 травня по 21 червня (українські назви: Бик, Тур, Велес, Волосожар, Баби).
СТОЙКО — стійкий; так називають дітей, які рано стають на ноги.
СТОЙМИР — 1) той, хто стоїть за мир; 2) стійкий мир.
СТОЙСЛАВ — стійка слава.
СТОЛПОСВІТ — від стовп (столп) і світ-, дослівно «стовп світла», що підтримує світ. Ім'я сина князя Славена, згадується у ВК.
СТОЯН — стійкий.
СТРАЖ — сторож, охоронець; ім'я предка польсько¬го княжого роду Стражев.
СТРАХ — страх; ім'я московського купця ХV ст. -могло означати страшний зовнішній вигляд.
СТРАШИЛО — страшний, той, що лякає; некрасивий.
СТРАШИМИР — той, що лякає світ (мир) своїм ви¬глядом, войовничістю, злістю, жорстокістю тощо.
СТРАШКО — зменшене від імен з основою Страх-. Відомо, що в ХІІ ст. у Новгороді проживав Страшко-серебряник. .
СТРИБОГ — син Сварога (Сварожич). Бог Вітру (вихору, бурі). Вітри - Стрибожі онуки. Корінь стр- мають слова, що позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий.
СТРИГУН — той, що стриже шерсть.
СТРИЖАК — те саме, що Стригун.
СТУК — той, хто стукає. Ім'я з берести. При обряді наречення дитини слухали звуки довкілля, можливо ім'я Стук пов'язане саме зі стуком.
СТУПА — ступа (про незграбну людину). СУВОР — сувора, похмура людина; порівняй латин¬ське північ— сувора.
СУДАШ — суджений.
СУДИБОР — від судити і боротьба; боротьба в давні часи була способом доказу своєї правоти на суді - хто пе¬ремагав у двобою, той вважався правим.
СУДИВОЙ — суддя воїнів; див. також Судибор.
СУДИЛО — скорочення від імен на Суд-.
СУДИМИР — від «мир присудив» - як вирішила гро¬мада (люди).
СУДИСЛАВ — 1) дослівно «судити славно», досвідче¬ний, розсудливий; 2) той, хто роздумує (складає судження) про славу. Судислав був сином князя Володимира-христителя. Відомі з літопису й інші історичні особи з цим ім'ям, навіть християнський чернець Судислав.
СУДИША — зменшення від імен з основою Суд-.
СУДКО — зменшення від імен на Суд-.
СУДОР — сударь, добродій (з берестяної грамоти).
СУЛИБОР — від судиця - вид зброї і боротися: до¬слівно «борець на сулицях».
СУМОРОК — народжений на смерканні.
СУРОВЕЙ — суворий.
СУРОНЖ — мабуть «сонячне світло»; у ВК згадуєть¬ся: «Бога Світла славимо Суронжа, аби минула зима і пове¬рнуло на літо» (дощ. 31). Вірогідно, синонім Світовида.
СУТОРМА — неспокій, безладдя; від тормошити — турбувати; пор. московське сутолока.
СУХАН — худий, виснажений.
СУХИЙ — те саме, що Сухан.
СЯБР — сусід (білоруське).


ТАГИМАСАД — ім'я скіфсько¬го Бога моря, джерел, водної стихії за¬галом, покровителя родючості; зобра¬жався з тризубом у руці; тотожний слов'янському Водянику, грецькому Посейдону та римському Нептуну.
ТАЇСЛАВ — дослівно «той, хто утаїв (приховав) славу»; потаємна слава.
ТАКСАК — значення неясне; ім'я скіфського воєначаль¬ника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
ТАЛАЛАЙ — балакун, пустомеля.
ТАЛЕЦЬ — народжений навесні в березні, що раніше називався протальник (від танути, талий сніг). Ім'я бояри¬на вижгородського Талець Єлович.
ТАРГІТАЙ — значення неясне. Давнє ім'я прабатька Слов'ян. Батьками Таргітая, за скіфськими легендами у пе¬реказі Геродота, були Зевс і дочка ріки Борисфена (за сло¬в'янською релігією, вірогідно - Батько Сварог і Матінка Зе¬мля). У Таргітая було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і най¬молодший — Колоксай. За їхнього царювання на Скіфсь¬ку землю впали з неба золоті речі: плуг з ярмом, сокира і чаша. Першим побачив ці речі старший брат; тільки він підійшов, щоб підняти їх, як золото спалахнуло. Як набли¬зився другий брат, сталося те саме. Але коли підійшов тре¬тій, молодший брат, полум'я погасло, і він узяв золоті дарунки Богів. Тому старші брати віддали владу над всім Царством наймолодшому Колоксаю. (Геродот. Історія, ІV - 5). Від старшого Ліпоксая пішло скіфське плем'я, що нази¬вається авхатами. Від середульшого Арпоксая — катіари з трастями, а від найменшого царевича - паралати. Всі вони загалом носять ім'я сколоти - за ім'ям їхнього царя. Скі¬фами ж їх називають греки (Геродот. Історія, ІV - 6). Досі Таргітай згадується в Слов'янських казках під ім'ям Тарха Тарховича. Першочоловік Таргітай - культурний герой скіфської доби. Його символ - водоплаваючий птах, бо він є посередником між світом Предків (Навою), світом людей (Явою) і світом Богів (Правою). Вода, Земля, Повітря - три стихії, які підвладні водоплаваючому птаху.
ТАУСЕНЬ — див. Овсень.
ТВЕРДИЛО — похідне від твердий, міцний. Боярин Твердило відкрив німцям-христоносцям ворота Пскова в 1242 p.
ТВЕРДИМИР — твердий (міцний) мир.
ТВЕРДИСЛАВ — тверда (міцна) слава, витривалий.
ТВЕРДОЛИК — суворий з виду (лик - обличчя).
ТВЕРДЯТА — зменшене від імен з основою Тверд-.
ТВОРИЛАД — дослівно «творити лад», упорядкову¬вати.
ТВОРИЛО — скорочення від імен на Твор-.
ТВОРИМИР — дослівно «той, хто творить мир». Істо¬рична особа боярин Творимир згадується в 1216 p.
ТВОРИСЛАВ — дослівно «той, хто творить славу».
ТЕПЛО — теплий, народжений в теплий час року. Ім'я відоме в ХV ст.
ТЕРПИЛО — терплячий.
ТЕТВА — тятива лука.
ТЕШИЛО — дослівно «той, хто тішить» - утішаючий; втіха. Ім'я з берестяної грамоти.
ТИТОМИР — захисник миру; можлива суміш з ла¬тинським ім'ям Тит («той, хто захищає»). Порівняй зі сло¬в'янським щит.
ТИХОЛІТО — народжений тихого (мирного, спокій ного) літа (року).
ТИХОМИР — тихий і мирний.
ТИХОСЛАВ — ім'я-новотвір: спокійна слава (тиха).
ТИШКО — зменшене від імен на Тихо-.
ТОВСТУН — товстий, повний.
ТОЛИГНІВ — «той, хто вгамовує гнів» (від старосло¬в'янського утолять).
ТОЛИСЛАВ — дослівно «той, хто вгамовує славу» (від старослов'янського утолять).
ТОЛМАК — дослівно «той, хто тлумачить» (пояснює).
ТОМИЛО — дослівно «той, хто втомлює».
ТОМИСЛАВ — утомлений славою. Ім'я Хорватсько¬го князя Х ст.
ТОПОР — сокира. Згадується в новгородських кни¬гах 1539 г. «холоп Топор».
ТОРОП — хапливий, поспішний, від московського то¬ропиться. Ім'я слуги Альоші Поповича, що брав участь в битві на р. Липиці в 1216 р.
ТОРЧ — держало списа, ратище.
ТОРЧИН — можливо, «той, хто належить до племені торків». Історична особа Торчин згадується в 1015 р. в ПВЛ як кухар князя Гліба, що зарізав свого господаря кухарсь¬ким ножем. Торчин також ім'я боярина Чернігівського.
ТРАЯН — див. Троян.
ТРЕГУБ, ТРИГУБ — 1) дослівно «тригубий»; ім'я може вказувати як на природню ваду (товсті губи, ніби потрійні), так і на ваду характеру - занадто говіркий, бала¬кун, пустомеля, брехун тощо; 2) той, що «погубив трьох», тобто силач, богатир, який подужає трьох у боротьбі (пор. душогуб, або міфологему перемоги одного над трьома, сімо¬ма та ін.); 3) потрійний (пор. у Г.Дяченка четверогубо -вчетверо).
ТРЕТЯК — третій син в родині.
ТРИГЛАВ — 1) Богознавча система етнічної релігії всіх слов'янських народів; 2) назва статуї Бога Трояна, яка мала три голови - символ єдності трьох світів (вимірів). ВК подає докладно вчення про Триглава: «Се бо, молячись, най¬перше Триглаву поклонятися маємо і йому велику Славу співаємо...» (дощ. 11-А).
ТРИГОСТ — дослівно «третій гість».
ТРИМИР — дослівно «три мири»; єдність трьох ви¬мірів (світів: Прави, Яви і Нави). Хорватське ім'я. ТРИРІГ — дослівно «три роги», див. ще Рог.
ТРИЯН — див. Троян.
ТРОЯН — Бог Триєдності у Слов'ян, покровитель люд¬ських душ у трьох царствах: Яві, Наві й Праві. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються «тропа Трояна», «віки Троя¬на»; також у ВК згадується «вік Троянь» (дощ. 3-Б). Тро¬яном ще називають батька, який має трьох синів. Не слід плутати Трояна із Траяном - у ВК також йдеться про римського імператора Траяна: «Згадаємо як Траян був дідами нашими розтрощений, і легіони полону брали до полів наших, і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас» (дощ. 29).
ТРУВОР — хибно сприйняте за ім'я; Трувор - міфіч¬ний брат Рюрика, що нібито прибув княжити в Ізборську (див. докладніше Синеус).
ТУГАР — 1) від тугий - міцний, дужий, повний; 2) сумний, від туга - печаль. Ім'я побутувало в слов'ян до ХVІ ст. Деякі дослідники вважають, що воно тюркського похо¬дження, однак, можна припускати, що так називали дитину, народжену в час лихоліть, воєн, в час загибелі батька, коли мати була в тузі та ін.
ТУГАРИН — те саме, що Тугар.
ТУГОДУМ — тупий, неосвічений.
ТУЖИР — дослівно «тучний багач» (від туки - жи¬рний, повний, масивний і жир - багатство, достаток, запаси їжі, повнота).
ТУПОЧОЛ — дослівно «тупий чоловік», або людина з низьким чолом - тупа особа. В ХІІ сторіччі був відомий «тивун Тупочол».
ТУР — 1) степовий дикий бик; на території України був поширений до ХVІІ сторіччя; 2) в ПВЛ згадується: «Тур княжив у Турові, від нього і туровці прозвалися»; відомі імена боярина Київського та боярина Туровського (ПВЛ); 3) Тур як Божество вшановується на Коляду (Сино¬псис); Гізель, засуджуючи язичницькі звичаї, записав: «Нєкоєго Тура-Сатану і прочія богомерзкія скарєди промишляюща вспоминають».
ТУРБОГ — сузір'я Тура (Тільця); сузір'я, як сини Сва¬рога, вважаються Божествами, звідси Тур - Бог; народже¬ний під сузір'ям Тура (астрономічно 14 травня - 21 червня).
ТУРДІЙ — діями подібний до тура.
ТУРИЛО — ім'я, похідне від Тур.
ТУРОВИД — виглядом подібний до тура.
ТУРЯК — похідне від Тур; ім'я боярина Володимир-Волинського.
ТУЧА — 1) народжений у хмарну погоду; 2) від тучний - повний, товстий; ім'я новгородського посадника Тучі, який з багатьма іншими боярами потрапив у полон в 1456 p. у бою з московсько-татарським військом князя Шем'яки під Русявою.
ТУША — товстий; ім'я записане в Польщі у 1210 p.
ТЯГА — 1) від «тяга, тягнути» - в значенні замож¬ний; пор. українське «козак-нетяга» - козак, що немає «тя¬гла» для плуга, тобто коня, вола тощо; 2) втікач, пор. «дати тягу» - втекти.


УВІТИЧ — дослівно «віщую¬чий, вітаючий, провіщаючий».
УГОМОН — спокійний, той, хто «угомонився», той, що заспокоює; як антипод до Невгомон - невгамовний.
УГОНЯЙ — дослівно «той, хто уганяє». Історичне ім'я новгородсь¬кого тисяцького, який очолив обо¬рону Новгороду від каральних заго¬нів Добрині й Путяти, які христили новгородців вогнем і мечем. Він казав: «Краще нам всім померти, ніж дати Богів наших на наругу». Ці слова і нині можуть служити прикладом шляхетності і мужнос¬ті людини, яка захищає свободу своєї Батьківщини і честь своїх Богів.
УДАЛ — вдалий, від українського вдалий (пор. та¬кож московське Удалой).
УДРЄ — неясне; інші західнослов'янські форми іме¬ні: Удрикан, Удрище (за Ю. Венеліним).
УЛІБ — викривлене Гліб. Уліб - брат Святослава Хо¬роброго. Він згадується в договорі Ігоря з греками в 945 p. як посол. В Іоакимівському літописі говориться, що князь Святослав, дізнавшись про зраду християн-дружинників, на¬віть і «єдиного брата свого Гліба не пощадив», убивши його як зрадника (припускають, що це був його двоюрідний брат).
УЛИЧ — представник з племені уличів; назва сло¬в'янського племені, яке жило між Дунаєм і Дністром.
УЛИБА — усміхнений.
УМАЙ — той, хто стомлює (від умаять - утомити).
УМИЛ — милий, той, хто викликає замилування (ди¬тяче ім'я).
УМНИК — розумний.
УНЕБОЖ — близьке до українського небіж - пле¬мінник, бідняк, покійник. Можливо, префіксу- означає «той, що уникнув смерті», тобто «ненебіжчик». Мотиви називан¬ня таким ім'ям могли бути в ситуації, коли слаба, безна¬дійна дитина все ж виживала.
УНЕБОР — мабуть те ж саме, що й Унебож: пор. у Бориса Грінченка небор, неборейко - те саме, що й небіж (СУМ, Т. 2, ст. 537). Ім'я знаменитого венедського воєводи.
УНЕМИР — непримиренний; той, хто «унеможлив¬лює» мир.
УПИР — кровопивця; московське вампір; відоме ім'я новгородського попа Упиря Лихого, котрий переписав хри¬стиянський рукопис, в якому склав подяку юдейському бо¬гу Єгові за те, що той «сподобив написати цю книгу». Уявлення про упирів як міфологічних істот прийшли в Україну із Західної Європи (Д. Зеленін). Отже, твердження літописця-християнина про те, що нібито наші Предки по¬клонялися упирям, належить до таких же вигадок, як і по¬дорож апостола Андрія в Україну по дорозі до Риму.
УПРАВКА — 1) той, хто вправляється робити все швидко ( пор. діалектне «управитися» - зробити все по го¬сподарству, встигнути); 2) вправний (той, хто добре володіє якоюсь справою).
УРСУ — неясне; ім'я західнослов'янське (за Юрієм Венелиним).
УСЕНЬ — див. Овсень.
УСИНЯ — 1) казковий велетень, що має вуса на сім верст і живе в неприступних нетрях, має надзвичайну силу; 2) пор. також Овсень.
УСЛАД — 1) той, хто дає насолоду; 2) слов'янський Бог насолоди: бенкетів, веселощів, забав. На святах Услада обирали найкрасивішого юнака, який представляв Бога Ве¬селощів. За даними Г. Дяченка, статуя Услада (Ослада) сто¬яла в Києві.
УТІША — утіха.
УТІШАН — той, хто втішає; втіха.
УТІН — качур; водоплаваючий птах (символіку див. Таргітай).
УТРЕННИК — ранковий, народжений вранці. Ім'я зятя Богумира.


ХАЛЯВА — халява чобота.
ХАТНИК — те саме, що До¬мовик; у Білорусі його ще назива¬ють Піднічником, за те, що він спить під піччю. Він встає на світанку й штовхає півня, тоді той кричить і будить господаря.
ХВАЛИБОГ — дослівно «хва¬ла Богові»; той, що хвалить Бога.
ХВАЛИМИР — дослівно «хвалити мир».
ХВИЛИБУД — що піднімає (будить) хвилю; ім'я ант¬ського воєводи V ст.
ХВІСТ — хвіст. В новгородских книгах згадується в 1495 p. селянин Хвост.
ХВОРОЩА — болісний, хворобливий.
ХВОЩ — жорсткий; від назви рослини «хвощ».
ХЛІБ — хліб; мотиви називання цим іменем стосу¬валися поняття постійного добробуту - хліб, як символ ба¬гатства, святості.
ХЛІБОСЛАВ — дослівно «славить хліб»; славний хлі¬бороб; вірогідно, ім'я-новотвір.
ХЛІВНИК — у білорусів дух хліва, стайні.
ХЛОПОТУН — дослівно «той, хто клопочеться».
ХМІЛЬ — Бог бенкетів, пиття; водночас назва росли¬ни. Язичницьке ім'я носив і гетьман Богдан Хміль (Хмельницький).
ХОВ — схований; від ховати, ім'я-оберіг. Так назива¬ли дітей, щоб приховати їх від злих сил, хвороб, нещасть.
ХОВАН — те саме, що Хов.
ХОДОТА — похідне від ходити, ходак, вірогідно, «хо¬дити в похід, на війну». Ім'я Ходота відоме в історії: князь в'ятичів у ХІІ ст. Воював проти насильницької християні¬зації слов'ян.
ХОДИНА — ходок. На думку деяких дослідників, так звали автора «Слова о полку Ігоревім», який у кінці пісні зазначив «рекли Боян і Ходина - Святославля піснетворці».
ХОЛОПИЩЕ — зневажливе прізвисько: раб, холоп.
ХОРБЕР — хоробрий; згадується (ВК, дощ. 21) як оборонець храмів Предківської Віри.
ХОРВАТ — 1) похідне від хоро - коло; представник племені хорватів; у ВК, дощ. 7-3 згадується як родоначаль¬ник хорватів; варіант імені Горовато.
ХОРИВ — за іншою версією: родоначальник Хорва¬тів, брат Кия, син отця Ора (за ВК, дощ. 38-А).
ХОРИГА — можливо, в основі хоро - коло; отець Хорига згадується у ВК, дощ. 29.
ХОРОШКО — похідне від хороший.
ХОРОШУН — похідне від хороший, той, хто причепу¬рюється, прихорошується.
ХОРС — Бог зимового Сонця, Син Сварога. Ім'я утво¬рене від хоро — коло. За деякими версіями, Хорс - Бог Мі¬сяця (холодний; світить, тане гріє), нічне світило. Англій¬ське Hors означає кінь (пор. білий кінь Світовида - символ світанку, світла). В деяких перекладених пам'ятках ім'я Хорс пояснене як Аполон. О. Фамінцин пропонував розг¬лядати це ім'я як твірну основу для назви племені Рос -Рус, вірячи в Божественність походження народу: велети -від Велеса, марси - від Марса (в Італії), гермунди - від Гер¬меса (в Німеччині), роси - від Хорса., Хороса. Пор. перехід Hors / Hros; в німецькій мові також Hors перейшло в Ross.
ХОРТ — давня назва вовка. Поняття пов'язане з во¬йовничістю («воїни-пси» - каста воїнів-характерників). ХОТЬ — бажаний; той, якого хотіли.
ХОТЕН — те саме, що й Хот.
ХОТЕНКО — похідне від хотіти.
ХОТИБОР — дослівно «прагнучий до боротьби»; той, хто хоче боротися (люблячий боротьбу).
ХОТКО — скорочення від імен на Хот-.
ХОТОБУД — збуджуючий бажання.
ХОТОВИД — той, хто має збуджуючий вигляд.
ХОТОНІГ — бажаний і ніжний.
ХОЦ — те саме, що й Хот.
ХОТУЛЬ — зменшення від імен на Хот-.
ХОТЯК — зменшене від Хот.
ХРАБР — хоробрий, сміливець. Болгарський чорно¬ризець Храбр писав у Х ст., що Слов'яни задовго до Кирила мали власну писемність, яку називали «чертами і різами»; сам християнин носив язичницьке ім'я.
ХРЕСНИЙ — нечистий дух, який перебуває на пере¬хресті доріг; на Уралі збереглася навіть лайка «пішов к хресному!», яка, вірогідно, була первісною стосовно христи¬янського «пішов к Чорту!»; поява ж придорожніх хрестів замість язичницького бдина (стовпа з невеличким даш¬ком) - належить вже до християнського часу.
ХУДАН — худий, кволий, виснажений, слабкий.
ХУДАШ — те саме, що й Худан.
ХУРС — те саме, що й Хорс.
ХУРСТЕН — можливо, похідне від Хорс; ім'я купця У посольстві Ігоря Рюриковича до греків.


ЦВІТАН — похідне від цвіт, на¬роджений у цвітні (квітні).
ЦВІТОСЛАВ — ім'я-новотвір:
те саме, що й Цвітан.
ЦУР — дух-охоронець роду; сло¬во відцуратись означає «відмовитись від володіння, звичаїв і знань своїх Предків»; слова «Цур, тобі, Пек!» ма¬ють захисне значення (оберіг) від не¬добрих ворожих зазіхань; див. ще Чур.

ЧАДОГОСТЬ — дитя-гість, дов¬гоочікуване дитя.
ЧАЄГОСТЬ — очікуваний гість (від старослов'янського чаять - чека¬ти, сподіватися).
ЧАЄСЛАВ — той, хто сподіває¬ться на славу.
ЧАПОНОС — довгоносий.
ЧАСЛАВ — те саме, що Чеслав.
ЧЕРЕДА — чергова дитина (наступна); від черед — порядок, черга.
ЧЕРНИШ — чорнявий; або син слуги, людина низь¬кого походження.
ЧЕРНЬ — чорний. Ім'я князя, що заснував Чернігів.
ЧЕРНЯК — чорнявий, чорноволосий.
ЧЕСН — чесний.
ЧЕСЛАВ — дослівно «чесна слава»; ім'я сербського князя Х ст.
ЧЕСТА — чесний.
ЧЕСТИМИЛ — милий для Честі; той, кого любить Честь (тут Честь - духовна сутність).
ЧЕСТИМИР — чесний в мирі.
ЧЕТВЕРОК — четвертий син в родині.
ЧИСЛОБОГ — Бог Часу. У ВК закарбовано: «І Чис¬лобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі» (дощ. 11-Б). Зображався у вигляді статуї з двома обличчями: Сонця і Місяця. Сонце відраховує денний час, а Місяць . нічний. За народними переказами, перед храмом Числобо¬га росли різнобарвні квіти, які розтуляли свої пелюстки в різний час доби: від раннього ранку до пізньої ночі. За ни¬ми жерці визначали, котра година. Числобог тотожний гре¬цькому Кроносу, римському Сатурну. Його свята відбували¬ся в час зимового сонцестояння (римські Сатурналії почина¬лися 17 грудня і продовжувалися цілий тиждень; в Україні - 21-22 грудня Числобог вшановується поруч із Сварогом). ЧОТИРЬ — четвертий син в родині.
ЧОРНОБОГ — Бог Ночі. У ВК закарбовано: «Білобог і Чорнобог б'ються - і ті Сваргу тримають, аби світу не бути повер¬женому» (дощ. 11-А). Чорнобог не несе негативного смислового навантаження, якого йому надали християнські попи, а пізніше дослідники з християнською свідомістю. Він врівноважує Все¬світ; Ніч - володіння Чорнобога - для язичника священна, адже Сварог відкриває людського зору всі сузір'я для молитов і спіл¬кування з Богами. У Бамберзі в балтійських слов'ян знайдена статуя Чорнобога у вигляді лева (чи вовка) з рунічним напи¬сом «Царні Бгу» - Чорнобог; за Шафариком, це Бог венедів.
ЧОРНОВІЛ — чорний віл - символ Чорнобога.
ЧОРНОТА — чорний.
ЧОРНОТУР — чорний тур - символ Бога Ночі, або сузір'я Тура (Тільця).
ЧОРНОУС — чорновусий.
ЧОРТ — первісно жрець Чорнобога; людина, наділена ве¬ликою магічною силою, яку дають їй знання, почерпнуті зі ста¬родавніх священних книг, написаних тайнописом (чергами і різами). Чортом називають також Домовика, Діда, Чура, Пра¬щура, Цура - тобто родові Божества. Є свято «Чортовий тиж¬день» - в середині лютого, пов'язане з магією родючості, маскара¬дами, рядженням у вивернуті кожухи, маски (скурати, личини), через що християнські попи й створили образ Чорта для заля¬кування ним людей, перетворивши його в суперника Бога.
ЧТИРАД — укр. дослівно «шануючий радість», від старослов'янського чтити - шанувати.
ЧУДАК — від чудо; чудний, дивакуватий.
ЧУДИМИР — від чудо і мир; дослівно «чудесний для миру (людей)».
ЧУДОРОД — чудово народжений.
ЧУР, ЧУРА — від санскритського сиг - курити, пали¬ти (приносити жертви Вогню - дерево, чурка); пор. також старосл, черта - риска (оберіг, межа). Див. Цур.
ЧУРИК.— зменшене від Чур, Цур.
ЧУРИЛО — 1) ім'я, пов'язане з образом духа Чура -Прапредка, що символізує потужну силу Рода, оберігає від чу¬жинських впливів; в обрядовому фольклорі ім'я Чур, Чурило видозмінилося в Джурила, Ярила, що також є символами чолові¬чої плідної сили; 2) згадується як ім'я богатиря в галицькому билинному циклі: стеля його замку, як склепіння неба, на яко¬му світять Сонце, Місяць і Звізди; його волосся - золота дуга; шия, як білий сніг; очі, як у ясного сокола; брови, мов у чорного соболя. Перед ним несуть соняшника, а він їде на коні, тіша¬чись: виробляє різні чуда лицарської доблесті (з коня на коня перескакує, з сідла у сідло перелітає). В нього закохуються не тільки : красні дівиці, але й заміжні молодиці, і навіть сама княгиня. Чурило - мабуть чи не перший в українській народній поезії образ облесливого коханця, спокусника жіноцтва, недаре¬мно по-батькові він зветься Пленкович (від слов'янгського пле¬нять - полонити красою, спокушати; пор. ще Перелесник).
ЧУРИЛА — те саме, що й Чурило; ім'я боярина Біл¬городського (відоме з ПВЛ).
ЧУХОМА — від чухатись; ім'я воїна князя Данила.


ШАРКО — 1) круглий, пов¬ний, як куля (рос. шар); 2) від ді¬алектного українського шара - фа¬рба, краска, яскравий, червоний.
ШАЯН — західнослов'янсь¬ке; варіанти Шиян, Шеян; існує на¬зва двох гір Шиян і Шияниха.
ШЕСТАК — шостий син.
ШИЛО — шило.
ШИРЯЙ — 1) широкоплечий; 2) похідне від ширяти - швидко літати, бігати тощо;
могло означати того, хто нишпорив по всіх усюдах, все ба¬чив, знав; або ім'я вправного воїна, швидкого, рухливого.
ШИШКА — шишка; символіка: первісно - родючості, а пізніше - високої посади.
ШОСТАК — те саме, що Шестак - шостий син.
ШУБА — 1) шуба - символ багатства, або народження в пелені (сорочці); 2) на думку В. Казакова, в Московщині так називали недоношених дітей: після народження таких дітей клали в рукав шуби для нагрівання; 3) ім'я згадується в писемних джерелах у 1368 p. Нині побутує як прізвище.
ШУКЛЯ — від шукати - той, хто постійно шукає. Ім'я записане в ХV ст. у Переяславі.
ШУЛЬГА — лівша.
ШУМ — див. Шумило. Згадується у веснянках, гаїв¬ках: «Ой, нумо! Нумо! Заплетімо Шума!»
ШУМИЛО — 1) шумний, крикливий; 2) народжений навесні, коли розвиваються листочки на деревах (шум -весняне буяння зелені).
ШУМИХА — те саме, що й Шумило. Це ім'я (чолові¬че) згадується в писемних пам'ятках початку ХVІ ст.; у веснянках Шумиха - жіноча пара Шума.


ЩАДИЛО — дослівно «той, хто щадить» - береже.
ЩАСНИЧ — щасливий.
ЩАСТИСЛАВ — ім'я-новотвір: прославлений щастям.
ЩАСТИТВОР — ім'я новотвір: творець щастя.
ЩЕДР — старослов, щедрий.
ЩЕДРОСЛАВ - ім'я-новотвір: уславлений щедрістю.
ЩЕК — 1) змій; за легенда¬ми, родоначальник чехів. (ВК: дощ. 7-Г, З, 31, 38-А); 2) від давньоруського щекотати - смішити (ущекотав - розсмі¬шив).
ЩЕРБ — щербатий; можливо, народжений на спада¬ючому (старіючому) Місяці, який ще називають ущерб.
ЩЕРБАК — те саме, що й Щерб.
ЩУКА — щука. Ім'я з берестяної грамоти.

ЯВІР — назва дерева, білий клен.
ЯВОЛОД — володар світу Яви, дослівно «життєвий, проявлений в світі Яви, в житті».
ЯГНИЛО — від ягня.
ЯДРЕЙ — ядрений, здоровий, сильний. Ім'я духа плодючості (від ядро - яйце).
ЯДРИНЕЦЬ — те саме, що Ядрей.
ЯНИСЛАВ — від янь - сам і слав - славити, хвалити, тобто - самохвал.
ЯР — плодючий.
ЯРБОГ — Бог родючості; за ВК (дощ. 38-А), Ярбог «пра¬вить весняним цвітінням і русаліями, і водяниками, і лісо¬виками, і домовиками».
ЯРЕК — зменшене від імен з основою Яр-.
ЯРЕЦЬ — народжений навесні на свято Ярила (23 квітня).
ЯРИЛО — сила весняного Сонця. Ім'я сонячного Бо¬га весни і любові. Ярило — весняне сонце. Його день 23 квітня. Обряди водіння Ярила - красивого парубка у вінку з перших весняних квітів і зел - символ весняного розкві¬ту, магія родючості.
ЯРОБОР — дослівно «яросний борець» (мужній, во¬йовничий).
ЯРОВИТ — у балтійських слов'ян Бог весняного бу¬яння природи; зберігся запис промови жерця храму Яро¬вита, яку він виголосив від імені Бога, зустрівшись у лісі з селянином: «Я - Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою і листям ліси; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині: все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною». Яровита уявляли у вигляді витязя у військових обладунках. Гер¬борд писав, що Яровит «по латині називаємий Марсом». У Волегасті було святилище Яровита, де на стіні висів свя¬щенний щит мистецької роботи, покритий золотом; нікому зі смертних не дозволялося торкатися його, бо це було по¬в'язане з релігійним пророцтвом. Цей щит виносили тіль¬ки під час війни і несли попереду війська як священну реліквію, що приносить перемогу.
ЯРОГНІВ — гнів Ярила, тобто пристрасть, вогонь.
ЯРОЛИК — подібний ликом (лицем) до Ярила.
ЯРОМИЛ — милий Ярилу.
ЯРОМИР — родючий світ.
ЯРОМИСЛ — ім'я-новотвір: запальний, емоційно мислячий.
ЯРОПОЛК — дослівно «військо Ярила». Відомі іме¬на багатьох князів, наприклад, Ярополк Святославович (961-980 pp.) - князь київський (972-980 pp.), син Предслави й Святослава Хороброго.
ЯРОСВІТ — дослівно «світло Ярила».
ЯРОСЛАВ — той, хто славить Ярила. Мотиви нази¬вання цим іменем - народження на свято Ярила, взагалі навесні, магія плодючості, життєвої сили.
ЯРУН — 1) син Ярила: символіка родючості, життє¬ствердження; 2) писемна згадка імені боярина Київського в Літописі Руському.
ЯРЧИК — зменшене від Ярослав; похідне від Яр, Ярило.
ЯСУН — 1) можливо, від давньоукраїнського ясний, сонячний, пор. також у ВК Сонце Ясуне ; 2) ім'я воєводи у ВК, дощ. 7-Д, 7-Г.
ЯХОНТ — дорогоцінний камінь, самоцвіт.
ЯЩЕР — ящер, володар підводно-підземного світу, якого вшановували новгородські слов'яни.