СВЕВЛАД                     www.svevlad.org.rs                     СВЕВЛАД                     www.svevlad.org.rs
 

Постављено у сарадњи са аутором
Изд. К. ''Сварог'', Київ 1998.

Галина Лозко

 

IМЕНОСЛОВ
IМЕНА СЛОВЯ'НСЬКI, IСТОРИЧНI ТА МIФОЛОГIЧНI
- ЧОЛОВІЧІ ІМЕНА -

 

 

З ''Передмови''
Мушка имена / Чоловічі імена

*

На другој страници можете видети
Женска имена / Жіночі імена

 

 


Поштуј ауторска права, наведи име аутора и извор: Галина Лозко / www.svevlad.org.rs


 

 

З ''Передмови''

Слов’яни “стали славними від славлення Богів” — так пояснюється етнонім (назва етносу, народу) у Велесовій Книзі. Це загальне ім’я для багатьох сучасних націй, які походять від давніх слов’янських племен і народів. Серед власних імен людей (окремих представників слов’ян) збереглося найбільше з основою на Слав-: Святослав, Ярослав, Мирослав, Мстислав, Вячеслав, Доброслав,Славомил, Славомир. Це також далеко не другорядний факт для з’ясування внутрішньої сутності слов’янства й слов’янського менталітету. Мабуть друге місце за поширеністю посідають імена на Бог- та Род-: Богдан, Богуслав, Боголюб, Богомил, Богумир, Богород, Божеслав, Божидар, Божимир, Божич, Божко, Божен, Богусь, Родак, Родомир, Родослав, Родик, Родько, Благород, Домород, Живород.

***
Експансія чужої культури й релігії принесла в слов’янські землі й чужинські імена, накинуті нашим народам у примусовому порядку через християнську церкву. Переважна більшість сучасних словників імен містить лише 3-5 відсотків власне слов’янських імен. Нині вже нікого не дивує, що типовими стали грецькі, латинські, єврейські імена, трохи рідше скандинавські. Стало вважатися нормальним явищем, що людина не має жодного уявлення про те, що ж означає її власне ім’я. Це так ніби ми замість імен носимо порядковий номер, який для нас не має ніякого значення. Мусимо знати, що взяте з чужої мови ім’я перестає позначати внутрішню сутність людини (її “воймя”), перетворюючись в незрозумілу кличку, прізвисько, порожній ідентифікаційний код.

***
Впровадження християнських (переважно юдейського походження) імен почалося з прийняття Нікейським собором 325 р. спеціального правила під номером 30, яким заборонялося надавати християнам язичницькі імена (Бесіда 12 Іоанна Золотоуста на І послання до коринтян).

***
А чого варті християнські міфи про так званих “святих”? Згадаймо, наприклад, Віру, Надію і Любов, яких так шанують в усій Слов’янщині. Але ж таких жінок ніколи не існувало в природі, не кажучи вже про достовірність їхньої легенди! Існували, щоправда, три дочки відомої Софії, які мали імена: Фіда, Спеса та Харіта. Як же треба було прагнути привити ці культи слов’янам, щоб навіть імена їхні перебрехати по-слов’янськи!? Розумію, як важко деяким набожним християнкам розпрощатися з такими “красивими” та слізними міфами про “святих мучениць” , але, що поробиш — факт є факт! Одне залишається без сумніву — слід очищати нашу свідомість, щоб повернутися до себе і до своїх святинь. Почнемо зі Слова, зі свого рідного імені.

***
В нашому Іменослові подаються популярно розтлумачені імена, пояснюється, що вони означали, чи могли означати в давніх слов’ян. Іноді дається один або кілька можливих варіантів тлумачення імені.

***
Княгиня Ольга при шлюбі з князем Ігорем Рюриковичем була перейменована Прекрасою, але цей факт лишився маловідомим, бо цим ім’ям вона ніде не користувалась. Рогнеда після шлюбу з князем Володимиром отримала ім’я Горислава, а Інгігерда, одружившись з князем Ярославом, стала Іриною. Майже до XV століття переважна більшість князів та знатних людей вже мали християнські імена, але не користувались ними. Древні імена вважалися кращими навіть у князівських родинах, тому звичним для князя іменем завжди вважалося родове, а не хрищене. Так навіть сам христитель Руси Володимир не користувався ім’ям Базилій, яке отримав при хрищенні. Така традиція зберігалася дуже довго, як в Україні, так і в Московщині. Посланець римського імператора при царю Олексію Михайловичу в 1661 р. зазначав, що багато-хто з придворних ще мав по два імені — родове й христильне.

Чоловічі імена


АВСЕНЬ — див. Овсень. АГАТІРС — значення неясне, можливо, ім'я перекручене Геродотом;
за скіфською легендою - син Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра, родоначальник одного із скіф¬ських племен. Варіант імені - Ага¬фірс.
АНАХАРСІС — грецька вимо¬ва імені скіфського мудреця, філософа, який отримав освіту в Греції та в інших країнах, де подорожував. Він мав свої філософські праці та листи, які грецькі мудреці цитували ще довгий час після його смерті. Анахарсій був забитий з лука самим царем (його братом) за те, що, повернувшись додому, хотів завести в Скіфії іноземні звичаї й обряди.
АРЕЙ, АРЕС — ім'я скіфського Бога Воїнської доб¬лесті, якому скіфи будували величні дерев'яні храми з си¬мволом цього Бога - старим залізним мечем. Існує припу¬щення, що кожна волость скіфської землі приносила в свя¬тилище свої мечі для освячення. Геродот описав це святи¬лище досить примітивно, археологічні дослідження нині да¬ють значно величнішу картину цього культу. Міфологема чарівного меча, який поборює всіх ворогів, існувала на Сло¬в'янщині кілька тисячоліть, а відгомін її й досі живий в народних казках, легендах та билинах. Сюжет пошуку не¬переможного меча використав Іван Білик у своєму романі «Меч Арея». Щодо походження імені цього Бога, то мово¬знавці його просто зігнорували: у словниках української мови нема ніяких згадок цього слова. Однак, в народній Зодії (яка, вірогідно, має свої витоки з язичницьких «Звіз¬дочотів») збереглась назва сузір'я Арес (за часом близьке до Овна), в якому Сонце перебуває 18 квітня - 14 травня. Ареєм також в народі називається планета Марс, день якої - вівторок. Виходячи з цього, можемо припустити, що в ос¬нові імені Арей - корінь Ар-, Яр- або Ор-, що цілком узго¬джується зі слов'янською мовною і міфологічною систе¬мою. У скіфській мові до нього близьке слово аріма - один.
АРІАНТ — ім'я скіфського царя; щоб порахувати кількість скіфського населення, Аріант наказав кожному принести по наконечнику стріли. Наконечників виявились так багато, що ніхто не міг порахувати їх кількість. Тоді цар наказав переплавити їх і виготовити величний пам'ят¬ник - ритуальний казан для святилища в місцевості Ек¬сампей. За словами Геродота, цей казан в шість разів пере¬вершує бачений ним у Греції ритуальний посуд. Казан умі¬щав шістсот амфор священного напою. Вважають, що ця місцевість розташована на сучасній Миколаївщині, побли¬зу річки Мертвовод (шлях, яким відправляли скіфських царів до місць вічного спочинку).
АРІАПЕЙТ — ім'я скіфського царя, батька Скіла. Ва¬ріант імені - Аріапіф.
АРПОКСАЙ — син Таргітая, родоначальника скіфів (легенду про них див. Таргітай).
АХІЛ — брат Змієногої Богині слов'ян; «О, Ахілес, владика землі Скіфської!» - так писав грецький поет кінця VІІ - початку VI ст. до н.е. В Північному Причорномор'ї існує чимало графіто з подібними написами. На думку до¬слідників, усі імена, що мали корінь Ах-, пов'язані з потой¬бічним царством; на о. Левкас (нині о. Зміїний у Чорному морі поблизу гирла Дунаю) було святилище Ахіла, куди, за повір'ями, відправлялися душі покійних. Пізніше місцем культу Ахіла став о. Березань (поблизу сучасного м. Оча¬кова), а також - Кінбурнська коса. Ахілу присвячене дере¬во - срібляста тополя. Дотичність до символіки зміїності вказує на його близькість до слов'янського культу Велеса. Пор. Ахілес - Велес. Саме з цим культом пов'язані уяв¬лення про острів Вирій. Див. також: Змієнога Богиня, Ірій.

БАВА — 1) від укр. «бави¬ти» - гратися, забавлятися; 2) від московського «повільний».
БАЙКО — той, що знає бай¬ки (від «баяти» - співати або заколисувати казками).
БАЄСЛАВ — від «баяти славу», тобто той, хто співає про славу.
БАЖАН — бажаний.
БАКУНЯ — говіркий, красномовний.
БАЛОМИР — значення неясне; західнослов'янське.
БАЛУЙ — 1) дитяче ім'я від «балувати» - пестити;
розбещений, вередливий; 2) в московських діалектах - гриб.
БАННИК — дух-господар лазні (див. ще Лазьник); після миття в лазні йому залишають теплу воду, віник, ру¬шник, іноді їжу. Це вірування, вірогідно, пов'язане із дав¬нім слов'янським звичаєм поминати Предків на день Чи¬стого Четверга (Навського Великодня) в лазні; перед ку¬панням просять у Банника дозволу (як благословення), а після миття дякують; не дозволяється митися вночі, або після третього пару. Християнство перекрутило й затем¬нило образ Банника, змалювавши його страшним, однак йо¬го зв'язок з духом Предка - незаперечний. Одна з народ¬них легенд розповідає, як Банник захистив чоловіка від чужого духа, який хотів того задавити: він наказав чолові¬кові скинути з себе хрест і бити злу силу, чоловік зробив так, як радив Банник, після чого все зникло (М. Власова). Звернімо увагу на те, що чужу силу можна здолати, скину¬вши чужий символ. Такі легенди, де значення хреста пода¬ється ще за язичницькою традицією, непоодинокі (див. Крестний).
БАРВИН — кольоровий, барвистий, барвінковий.
БАРМА — 1) глина з домішкою залізної руди, що дає червоний колір (форма слова барва, фарба); 2) з московсь¬кої дослівно «той, що бубонить»; ім'я одного з будівників Московського храму Василя Блаженного, осліпленого хри¬стиянськими попами, щоб більше не міг збудувати подібно¬го храму, ім'я другого будівничого, що з ним вчинено те саме, - див. Постник.
БАРНИМ— 1) слов'янського бурий, барнавий - коричневий; 2) повільний; той, що «бариться».
БАСЕНОК — казковий; той, що розповідає «басні».
БАСКО — 1) дитяче ім'я: від басувати - ставати диб¬ки, скакати, пустувати; 2) красень (з давньоіндійського bhasah - світло, блиск; діал. «баса» - краса).
БАСТАР — 1) вірогідно, з дуже давнього пелазгійсь¬кого дієслова bastare - «бути достатнім»; 2) ім'я руського княжича згадується у ВК, дощ. 17-А.
БАТАК — 1) дослівно: той, що хитає ногами (від «ба¬тати»); 2) або: батавний - задерикуватий, упертий; 3) українське діалектне батати, батувати - збивати, розривати, розпанахувати.
БАТУРА — 1) впертий; той, що б'є, рве (від слов'янського бат - битва); 2) великий батіг (за Словником Б. Грінченка).
БАТЮТА — дитинний (вірогідно, за аналогією до «ма¬мин синок» - «батьків синок»).
БАЯН — оповідач, ворожбит; див. ще Боян.
БЕЗНОС — безносий; переносно: з маленьким носом.
БЕЗОБРАЗ — некрасивий (ім'я - оберіг).
БЕЗПРЕМ — незмінний, неодмінний (від безпременно - неодмінно).
БЕЗРУК — невмійко, від переносного «безрукий».
БЕЗСОН — той, хто не спить ночами.
БЕНЬ — 1) той, що гудить, бубонить; 2) можливо від бенчати - гудіти, дзижчати (про комах).
БЕРЕЗА — 1) березове дерево; 2) провідник колядни¬цького гурту, що первісно називався Пережа; мотиви нази¬вання цим ім'ям - народження в пору святкувань, пов'яза¬них з вшануванням берізки (коляда, веснянки, русалії, во¬діння Куста тощо); загалом береза - жіночий символ.
БЕРИСЛАВ — від наказового дієслова й іменника: «Бери славу».
БЕРКУТ — порода орла (вірогідно, саме слово тюрк¬ського походження).
БЕРМЯТА — важкий (від брем'я - тягар).
БЕСКО — 1) від бес, біс- чаклун, чарівник; пор. назви отруйних рослин: бесиво, бесіжник, бісина, які використо¬вувались у лікуванні й чарах; 2) від бесіда - розмова вірую¬чих зі священиком, волхвом; від санскритського кореня bhasha - розмова і обрядова братчина (обід) одночасно.
БЕСТУЖ — безсоромний (від стоуж - сором; без стиду).
БЄЖАН — від старослов'янського ізбєжать - уник¬нути (небезпеки).
БИВОЙ — той, що «б'є воїв» - боєць.
БИК — 1) бик (у значенні здоровий, міцний); 2) наро¬джений під знаком бика (у травні).
БИСЛАВ — скорочення від Збислав (дуже славний -від ізбиток - надмірна слава).
БІДА — бідовий, бравий.
БІДОСЛАВ — дослівно «бідою славний».
БІЛАН — білий, світлий, святий; західнослов'янське.
БІЛИЙ ВОВК — втілення духу воїна; «вовки» - на¬зва військової касти русів.
БІЛИЙ ПОЛЯНИН — 1) належний до вищої (війсь¬кової) касти племені полян; 2) ім'я казкового лицаря, який, за билиною, навчає царевича військовій справі.
БІЛИК — 1) світловолосий; 2) самець білки.
БІЛОБОГ — Бог Білого (світлого) дня, добра, щастя; неодноразово згадується у ВК; від старослов'янського ко¬реня біл-, індоєвропейського bhol, bha - сяяти, блищати, що асоціативно завжди пов'язувалось із вищим, божест¬венним світлом. Тотожний Світовидові. Виступає перева¬жно в парі з Чорнобогом, як два протилежні начала. На думку багатьох дослідників, Білобог - тотожний грецькому Аполону. Геродот записав у V ст. до н. е., що Аполон при¬йшов з краю Гіперборейського на о. Делос, тобто із Скіфії в Грецію. Кілька італійських писемних згадок також вказу¬ють на тотожність Аполона з Білуном, Білобогом: Apollini Beleno, Belts, Belenus, Belinus. Див. ще Білун.
БІЛОВОЛОД — дослівно «володар святості» (білий колір - символ святості).
БІЛОГОР — біла (священна) гора.
БІЛОГОСТЬ — священний гість.
БІЛОГУБ — 1) блідогубий; 2) може означати надто білий, пор. Тригуб (3).
БІЛОЗІР — 1) красень, епітет Місяця; 2) білий сокіл; 3) світлоокий; 4) назва рослини: гадай-зілля.
БІЛОКУР — білий півень (символ світанку).
БІЛОСЛАВ — славний святістю.
БІЛОТА — священний, білий.
БІЛОТУР — білий тур (тотемна тварина; можливо народжений під знаком Тура - Тільця).
БІЛОУС — той, що має білі вуса.
БІЛОЯР — священна сила, мужність, звитяга; ім'я кня¬зя, будівника міста Сурожа, згадується у ВК, дощ. 4-В, 9-Б.
БІЛУН — тотожний Білобогу; слов'яни уявляли його сивим дідом, з довгою бородою, в білому вбранні й з білою палицею в руці. Він виводить з лісу тих, хто заблукав, допо¬магає тим, хто працює в полі; у білорусів Білун - покровитель хліборобства: він підходить до бідняка, тримаючи торбу на носі й просить втерти йому носа, якщо чоловік не злякаєть¬ся й утре, Білун висипає йому всі гроші з торби й зникає.
БІЛЯЙ — скорочення від імен на Біл-.
БІЛЯН — скорочення від імен на Біл-.
БІС — від індоєвропейського бгаса - блиск, світло.
БЛАГИНЯ — добрий, похідне від благо - добро.
БЛАГОВИД — гарний на вигляд: благовидний.
БЛАГОЛЮБ — той, хто любить благо (добро).
БЛАГОМИЛ — благий, милий; ім'я-новотвір.
БЛАГОМИР — 1) благий (добрий) і мирний; 2) благо для людей (миру); ім'я згадується у ВК, дощ. 22, за якою Благомир одержав від Сварги повчання, що подарований Квасурі священний напій, слід назвати суринією.
БЛАГОРОД — добре народжений, благородний.
БЛАГОСЛАВ — славний добром, або той, що славить благо (добро); Благовісник; ім'я-новотвір.
БЛАГОТВОР — той, що творить добро; ім'я-новотвір.
БЛАГОЯР — добре родючий, потужний.
БЛАЖКО — скорочення від імен на Благо-.
БЛУД — 1) дух, який примушує людину блукати в лісі, в дорозі та ін., бо цей дух «водить»; причиною блукан¬ня може бути: галас чи інші негативні дії людини у лісі, входження в ліс без «дозволу» Лісовика, або коли людина потрапила на «слід Лісовика», на його дорогу та ін.; ряту¬ватися від Блуда можна, вивернувши одяг навиворіт, або помінявши черевики (лівий на праву ногу й навпаки); 2) блудливий; ім'я воєводи, який зрадив князя Ярополка і допоміг князю Володимиру вбити свого брата; подія описа¬на в літописі під 980 p.
БОБРЕЦЬ — бобер; ім'я воєводи, згадане у ВК, дощ. 18-А: по смерті отримав Чин Перунь (за перекладом Я. Оріона - це чин Хороброго Гординства).
БОБРОК — бобер (ім'я воєводи учасника Куликівсь¬кої битви).
БОГ — від старослов'янського Богь, південнослов'ян¬ського Bogъ, давньоіндійського Bhagah - наділяючий, пода¬тель, пан, господь, владика; основа Бог- стала надзвичайно словотворчою для особових імен людей і Богів. Див. ще Богиня, Божич. Многопроявність Божественної сутності отримала у слов'ян велику кількість імен Бога, і відповід¬но, множину слова Боги. Серед імен слов'янських Богів є багато найменувань одного і того ж Божества (імена-синоніми), які часто можуть виявитися давніми епітетами, що пізніше стали сприйматися як імена власні: Вишень - Всевишній, Світовид - Світлий, Миродержець - Миробог, Мо¬коша - Мокра та ін. З приходом інтернаціональних світових релігій відбулося спрощення релігійного світогляду, примі¬тивізація розуміння Божественного. Християнська церква жорстоко боролася з етнічними іменами Богів, називаючи їх «лжеіменнії Боги», однак і вона, не змігши викорінити народ¬не розуміння багатопроявності Бога, вимушена була замінити давніх Богів на своїх «святих»: Власа замість Велеса, Іллю замість Перуна, Богородицю замість Рожаниці та ін.
БОГДАВЛАД — 1) дослівно: «Бог дав лад» (порядок, згоду); 2) або «Бог дав владу» (володіння).
БОГДАЖДЬ — одна з форм імені Дажбога: «Яко же видіти не дав Богдаждь будучини смертним, тож восславимо премудрість його. А старе спом'янемо і, що відаємо, ре¬чемо» (ВК, дощ. 8-А).
БОГДАН — 1) даний Богом; 2) присвячений Богам.
БОГОВІД — ім'я-новотвір: знаючий (той, хто «відає») Богів.
БОГОДІЙ — дослівно «Богу діючий» - той, хто діє на догоду Богам, або Богослужитель.
БОГОЙ — божий, набожний; сербське.
БОГОЛІП — від Бог і дід (красивий, ліпший) - гарний, богоподібний, або Богові приємний красою.
БОГОЛЮБ — 1) люблячий Богів; 2) любимий Бога¬ми; 3) набожний.
БОГОМИЛ — дослівно «Богові милий»; (історична особа - жрець Богомил Соловей, відомий як захисник Рідної Віри в Новгороді у 990 p.).
БОГОМОЛ — той, хто молиться Богам.
БОГОНОС — дослівно, той, хто «несе знання про Бо¬га»; завжди з Богом.
БОГОРИС — форма імені Борис (історична особа - бо¬лгарський цар).
БОГОРОД — 1) дослівно «Богом народжений» - на¬роджений після прохання до Богів; 2) нащадок Божествен¬ного роду.
БОГОСЛОВ — священник; знаючий слово Боже.
БОГУМИЛ — милий Богу.
БОГУМИР — той, що живе в мирі з Богами (один з прабатьків слов'ян за ВК, дощ. 9-А, 10, 22).
БОГУН — скорочене від імен на Бог-.
БОГУСЛАВ — той, що славить Богів.
БОГУСЬ — скорочене від Богуслав.
БОГУХВАЛ — той, хто хвалить Богів.
БОГША — скорочене від імен на Бог-.
БОДАН — колючий (історична особа - сербський князь ХІ ст.).
БОДАЛО — спис.
БОЙ — воїн, боєць.
БОЙДАН — войовничий (дослівно: «даний в бою», або - для бою).
БОЙМИР — боєць за мир.
БОЙСЛАВ — славний боєць.
БОЖ — від Бог; князь русів згадується у ВК, дощ. 32. Див. також Бус.
БОЖЕН — скорочення від імен на Бож-.
БОЖЕДОМ — Божий дім (можливо, той, хто служить при храмі - Божому домі).
БОЖЕСЛАВ — славлячий Богів.
БОЖЕТІХ — Божа втіха.
БОЖИДАР — Божий подарунок.
БОЖИМИР — Божий мир (люди).
БОЖИЧ — Божий син; в Рідній Вірі Божества мисляться як родина: Батько-Небо, Матінка-Земля, син-людина; або сім'я небесних світил: Бог-Сонце (батько), Богиня-Луна (Місяць, мати). Зірки (діти). В праукраїнській релігії Бо¬жич - Різдвяне світло Дажбога (народжується 21, 22 груд¬ня, зимове сонцестояння), має ще ім'я Коляда.
БОЖКО — скорочене від імен на Бож-.
БОЖОК — скорочене від імен на Бож-.
БОЖУШКО — зменшено-пестливе від імен на Бог-, Бож-.
БОЛЕСЛАВ — славніший (дослівно: більше славний; історичне ім'я польського князя Болеслава Хороброго).
БОЛОРЕВ — неясне; ім'я воїна чи воєводи, згадане ВК, дощ. 8, 27.
БОЛОТЯНИК — дух болота, який намагається затягнути неуважну людину в трясовину; він близький до Водяника.
БОРАЙ — 1) Божий Рай (Вирій, Ірій - місце перебування Богів); 2) скорочення від імен на Бор- (корінь від боротись); 3) від слова бір, пор. Боровий, Боровик; 4) див також Борей.
БОРЕВЕН — переможець в боротьбі; ім'я князя, який переміг еланів на морському узбережжі; згадується у ВК, дощ. 18-Д.
БОРЕВЛАН — оборонець земель; ім'я правнука князя Боревена; згадується у ВК, дощ. 18-Б.
БОРЕЙ — назва вітру: швидкий, сильний (пор. борше - швидше); тотожний Стрибогу - Богу Вітрів; згадка \ ВК, дощ. 5-Б.
БОРЕЙКО — зменшено-пестливе від Борей.
БОРЗОМИСЛ — швидкомислячий.
БОРЗЯТА — швидкий (можливо, скорочення від Борзомисл).
БОРИВОЙ — переможець воїнів.
БОРИМ — скорочене від Боримир.
БОРИМИР — борець за мир або той, що бореться мирними засобами.
БОРИПОЛК — переможець полків.
БОРИС — скорочене від Борислав.
БОРИСЛАВ — уславлений в боротьбі.
БОРИЧ — боровий, лісовий (живе в лісі).
БОРОВИК — дух бору; уявляється у вигляді малень¬кого дідка, який завідує грибами, живе під грибами й хар¬чується ними; «молодший» лісовий дух, підлеглий голов¬ному, старшому Лісовику.
БОРОВИН — боровий, лісовий (або походить від на¬зви ягоди боровина - брусниця, чорниця); згадується у ВК як ім'я проповідника, який намовив венедів відійти на захід: «Боровин бо мовить, яко сильний, а люд той віру має до тих слів» (дощ. 36-А). Автор дощечки стверджує, що ми не повинні уподібнюватися венедам, які хибну віру взяли, а тепер «перед ворогами землю упорядковують», бо «ми не дурні, не безумці». В цій дощечці звучить оптимістичний заклик: «Відродити маємо Рускень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл. Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля...».
БОРОДАЙ — 1) бородатий, колючий, гострий; 2) по¬ходить від назви трави «чортова борода».
БОРОНЛЮБ — старослов'янське «заступник за ін¬ших», той, хто любить боронити когось.
БОРОНМИР — оборонець миру.
БОРУ СЛАВ — те саме що й Борислав (ім'я князя згадується у ВК, дощ. 25).
БОРУТА — лісовий чаклун (той, що в бору, в лісі).
БОЯН — 1) оповідач, співець, казкар, ворожбит, поет. Віщий Боян згадується в «Слові о полку Ігоревім», де він називається Велесовим онуком; він наділений здатністю пе¬рекладати мову птахів і звірів на мову людей і укладати їх у пісні, вміє чути пророцтва птиці Гамаюн, Алконоста і Сирина; 2) також документальне ім'я болгарського царевича.
БРАВЛИН — бравий, хоробрий, зухвалий; історичні імена князів згадуються у літописах та ВК (дощ. 28): Бравелен, Боровлень.
БРАЗД — походить від старослов'янського бразна -борозна.
БРАН — 1) дослівно взятий (у значенні: прийнятий на світ); пор. баба-бранка - повитуха; 2) народжений для борні (брані - битви); західнослов'янське.
БРАНИБОР — той, хто бореться на полі бою (брані).
БРАНИМ — скорочення від імен на Бран-.
БРАНИМИР — той, що боронить мир (людей).
БРАНКО — скорочення від імен на Бран-.
БРАНИПОЛК — від брань - боротьба, битва і полк -військовий похід, військо (можливо: полководець або вза¬галі хоробрий воїн).
БРАНИСЛАВ — воїн, що прославився в боях.
БРАТАН — 1) племінник (син брата); 2) побратим («побратаний»); походить від давньоіндійського кореня ber, bra - родити, приймати пологи.
БРАТИВОЙ — воїн-побратим.
БРАТИЛО — скорочення від імен на Брат-.
БРАТИМИР — той, хто бере (бореться) за мир (лю¬дей), або дослівно «братній мир»; так могли називати синів, щоб між братами був мир (магія, що прикликає сказане).
БРАТИНА — 1) побратим, або скорочення від імен на Брат-; 2) назва кругової ритуальної чари.
БРАТИНКО — скорочення від імен на Брат-.
БРАТИСЛАВ — первісне значення: родова слава, бра¬тня слава.
БРАТКО — зменшено-пестливе від імен на Брат-.
БРАТОМИЛ — милий брат.
БРАТУНЬ — зменшене від імен на Брат-.
БРАТША — зменшене від імен на Брат-.
БРЕНКО — від брень - бриніти (відоме як ім'я бояри¬на Дмитра Донського).
БРЕСЛАВ — скорочення від Бретислав.
БРЕТИСЛАВ — той, хто надбав славу (від слов'янського обрести- знайти, придбати); документальне ім'я чеського князя ХІ ст.
БРОНЕБОР — від старослов'янського всепоборюючий.
БРОНЕТВОР — «оборонець творчості»; ім'я-новотвір.
БРОНИСЛАВ — той, хто боронить славу.
БРОНЬКО — скорочення від Бронислав.
БРОНЯ — скорочення від Бронислав.
БРЯЧИСЛАВ — той, хто дзвенить (бряжчить) сла¬вою; документальне ім'я князя 1104 p.
БУВАЛ — бувалий, бувалець.
БУДАЙ — 1) той, хто будить, пробуджує; 2) будівник; скорочення від імен на Буд-.
БУДАНКО — зменшено-пестливе від імен на Буд-
БУДИВИД (Т) — пробуджуючий воїнів, витязів; пор. Світовит.
БУД ИВОЙ — пробуджуючий воїнів.
БУДИВОЛНА — піднімаючий хвилі; хвилюючий.
БУДИЛО — скорочення від імен на Буд-.
БУДИМИР — півень; той, хто пробуджує мир (людей).
БУДИСЛАВ — пробуджуючий славу.
БУДКО — скорочення від імен на Буд-.
БУДУТА — скорочення від імен на Буд-.
БУЙ — 1) тотожне Яру - буйний, нестримний, плодю¬чий, збуджуючий; (пор. Буй-Тур і Яр-Тур); 2) документаль¬не ім'я білоруського князя.
БУЙ-ТУР — дикий бик з великими рогами; буйний тур (прізвисько князя Всеволода).
БУЄСЛАВ — буйний славою (уславлений буйством, молодецтвом).
БУКА, БУКАН — дух, яким лякають неслухняних дітей; можливо від бук - палиця; уявлення про нього різ¬номанітні, волохатий, темний, страшний; етимологи пов'я¬зують його значення із звуконаслідуванням бу! - ревіти, плакати, кричати тощо.
БУЛЬБА — товстун, бульбашка (можливо круглий, кулястий; пор. картопля - бульба).
БУНКО — від польського та словацького bunkos -пастуша палиця; ім'я слуги московського князя Василя ІІ.
БУРЕВІЙ — див. Буривой.
БУРИВОЙ — 1) воїн бурі; 2) від бурий- рудий, черво¬нуватий; ім'я новгородського князя кінця ІХ ст.- батька князя Гостомисла; український варіант імені Буревій.
БУС — 1) туман; народжений в негоду; сірий; 2) від українського бусол - лелека; історичне ім'я князя антів ІV ст. (варіанти імені: Бож, Бос). Згадується у ВК, дощ. 32.
БУСЛАЙ — син лелеки (бусла); лелека - тотемний птах слов'ян ще з VI-ІІІ тис. до н.е.
БУТКО — 1) східнослов'янське: бувалець, досвідчений; 2) молода зелена цибуля; 3) польське but - чобіт, взуття.
БУЧКО — від бук - дерев'яна (букова) палиця.
БУШУЙ — бушуючий, шумливий.
БУЯК — буйний, нестримний.
БУЯН — буйний, нестримний, розбишака.


ВАДИМ — скорочення від Вадимир; історична особа Вадим Хо¬робрий підняв повстання в Новгороді проти Рюрика і його дружини, але повстання потерпіло невдачу, ватажок був страчений (ПВЛ, 864 рік).
ВАДИМИР — той, що веде мир (людей), провідник громади.
ВАДКО — скорочення від Вадимир. ВАЖИН — поважний.
ВАЦЛАВ — чеське; те саме, що й давньоруське Вяче¬слав.
ВЕЛЕС — Бог таємничих знань, покровитель музики й поезії; опікун домашніх тварин; зв'язковий світів Яви і Нави. Походження імені: від південнослов'янського *vels-/ *vols-, що пов'язане з *volstb - власть, влада, *voldeti - володі¬ти; існує також припущення, що в основі слова - веле - вели¬кий, а також воля- повелитель. Велесу присвячувались окре¬мі храми, де на жертовнику підтримувався вічний вогонь. Культ Велеса - один з найрозвинутіших культів у Східній Слов'янщині, пов'язаний насамперед з господарською дія¬льністю наших Предків.
ВЕЛЕСИК — син Велеса; нині існує прізвище Велесик (Рівенщина).
ВЕЛЕСИЧ — син Велеса.
ВЕЛИКОСАН — 1) можливо, від косан - великий ко¬сак (козак), така форма існує й нині; 2) довговолосий; ім'я давньослов'янського князя; 3) етимологія «великий сан» (як подає В. Казаков) - не відповідає часу побутування імені.
ВЕЛИН — можливо від веліти, або від вельми- дуже; західнослов'янське.
ВЕЛИМИР — 1) дуже мирний; 2) той, що повеліває миром (людьми).
ВЕЛИСАР —ймовірно, великий цар; західнослов'ян¬ське.
ВЕЛИСЛАВ — 1) «вельми славний»; 2) той, хто по¬веліває славою.
ВЕЛИМУДР — людина великої мудрості.
ВЕЛИЧКО — від великий, величний, величавий; син великого.
ВЕНДЕСЛАВ — дослівно «уславлений венед»; у ВК, дощ. 32: князь, який розбив готів і помстився за те, що вони розіп'яли князя Буса і сімдесят руських старійшин.
ВЕНЦЕСЛАВ — польський варіант від Вячеслав; бо¬лгарське - уславлений вінцем (короною).
ВЕРГУНЕЦЬ — синонім Перуна; згадується у ВК, дощ. ЗО: «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець», «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки»; тотожний індійському громовержцю Індрі.
ВЕРЕН — значення неясне; Верен був родом з Вели¬кограддя і княжив у Києві після Києвого сина Славера двадцять літ (ВК, дощ. 36-Б).
ВЕРНИГОРА — від «вернути гори»; казковий бога¬тир, що може звернути гору.
ВЕРНИДУБ — від «вивертати дуба»; казковий бога¬тир, що може вивернути дуба.
ВЕРШИГОРА — буквально «вершина гори» -високий, великий, здоровий; або те, що й Вернигора.
ВЕСЕЛИК — журавель (породжене часовою заборо¬ною вживати слово журавель); коли вперше прилітають журавлі, їх називають веселики, щоб позбутися журби й бути веселими).
ВЕСЕЛИН — веселий.
ВЕСЕЛУН — веселий; той, хто розвеселяє.
ВИБОР — 1) вибраний; 2) виборений; це ім'я новго¬родського князя ІХ ст. - сина Гостомисла, на честь якого батько заснував місто на березі моря.
ВИТ, ВИД — Бог західних слов'ян (напр., у чехів), тотожний Святовиту; його день в дохристиянські часи святкувався 15 червня і супроводжувався принесенням в жер¬тву чорного півня; відомі звичаї «показувати» Сонечку весь красивий одяг, рушники, що є в скрині - виносити на подві¬р'я, щоб Вид «видів» і давав примноження добра.
ВИЛКО — вірогідно, пов'язане з Вилами (русалка¬ми): дослівно «син Вили»; можливо так називали наро¬джених в час Русалій. Русальний тиждень за календарем наших Предків нині припадає на середину травня.
ВИТОМИР — те саме, що Вітомир.
ВИТОСЛАВ —те саме, що Вітослав.
ВИХОР — одне з імен Бога Посвистача (ця форма імені названа в «Хронографі» Л. Боболинського в ХVІІ ст.).
ВИШАН — високий; той, хто живе на горі (у виши¬ні); західнослов'янське.
ВИШАТА — скорочення від Вишеслав; ім'я воєводи згадується в літописі під 1043 p.).
ВИШЕЗОР — народжений під високими зорями.
ВИШЕНЬ — язичницьке ім'я Бога Всевишнього (зга¬дується у ВК, дощ. 15-Б).
ВИШЕСЛАВ — 1) дослівно «вищий славою»; 2) той, хто славить Всевишнього; документальне ім'я одного з си¬нів князя Володимира-христителя.
ВИШНЯК — 1) скорочення від Вишень - син Вишня; 2) вишневий сад.
ВІДОГОНЬ — душа; духовний вогонь, який живе в тілесній людській оболонці (віра у Відогонь існує в Чорно¬горії та в сербів).
ВІРОСЛАВ — ім'я-новотвір: 1) віруючий у Богиню Славу; 2) віру славлячий.
ВІРКО — південнослов'янське від жіночого Віра.
ВІТЕР — від загального іменника вітер.
ВІТОМИР — привітний з людьми (миром).
ВІТОСЛАВ — дослівно «славний своєю привітністю», привітний; ім'я-новотвір.
ВІЩЕСЛАВ — 1) той, кому «віщують славу»; 2) або сам славний віщун.
ВЛАДИСЛАВ — той, хто володіє славою.
ВЛАД — скорочення від імен на Влад-, Волод.
ВЛАДИЛО — від влада.
ВЛАДКО — скорочення від Владислав.
ВЛАДУЛ — від влада; західнослов'янське.
ВОВА — міфічна істота, якою лякають дітей; подіб¬ний до Буки; пор. українське Вовка - вовк.
ВОВК — належний до касти воїнів; ім'я-оберіг;
документальне ім'я воєводи князя Святослава Ігоровича.
ВОВЧОК —вовченя; ім'я з новгородської берестяної грамоти.
ВОГНЕБОГ — синонім Симаргла: «Цьому Богу Вогни¬ку Семурглі речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа. Наречемо його ім'ям Вогнебога і йдемо трудитися, всяк день молитви творячи» (ВК, дощ. 3-А). Вог¬небог посередник між Богами і жертводавцем, богомольцем.
ВОГНЕВІД — ім'я-новотвір: той, хто відає (знає і заві¬дує) священним вогнем - священнослужитель.
ВОГНЕДАР — ім'я-новотвір: той, хто дарує вогонь; дослівно «запалюючий».
ВОГНЕМИР — ім'я-новотвір; вогонь для миру (лю¬дей); вогонь, який горить на громадському жертовнику під час язичницької Богослужби.
ВОГНЕСЛАВ — той, хто славить вогонь.
ВОГНИК — зменшено-пестливе від імен на Вогне-.
ВОДЯНИК — чоловічий дух води; уявлявся у вигля¬ді Царя Річного в короні й з тризубом, як грецький Посей¬дон, римський Нептун. Йому приносять жертви рибалки (першу пійману рибину), пасічники (перший мед), мірош¬ники (перше борошно з нового врожаю) та ін., щоб був до¬брий промисел.
ВОЇН — боєць; давньоруське.
ВОЙБОР — старослов'янське войовничий.
ВОЙКО — зменшене від імен на Вой-.
ВОЙНІГ — войовничий і ніжний.
ВОЙНЯТА — син воїна.
ВОЙСВІТ — світлий воїн.
ВОЙСЛАВ — уславлений воїн.
ВОЙТЕХ — міський голова; згадується в 997 році.
ВОЙТИША — зменшене від Войтех.
ВОЙЦА(-Я) — войовничий; ім'я з берестяної грамоти.
ВОЙЦЕХ — те саме, що й Войтех (чеське).
ВОЛЕГ — від воля; див. також Олег.
ВОЛЕЛЮБ — ім'я-новотвір: люблячий волю.
ВОЛЕМИР — ім'я-новотвір: 1) вільний і мирний; 2) воля для людей (миру); 3) прагнучий до миру. ВОЛЕСЛАВ — той, хто славить волю.
ВОЛЕТВОР — ім'я-новотвір: той, хто є творцем (здо¬бувачем) волі.
ВОЛОБУЙ — той, хто воює за волю; від воля і боєць.
ВОЛОДАР — 1) власник; 2) той, кому подарована вла¬да; ім'я ватажка, який в 1000 p. боровся проти впровадже¬ного силоміць християнства.
ВОЛОДИМИР — 1) той, хто володіє людьми (миром, громадою); 2) на думку сучасних мовознавців - запозичення з готського Вольдемар - знаменитий правлінням (владою), що видається непереконливим. Володимир - слов'янське ім'я (форми імені: Владимир, Ладимир - від «влада над миром» або «ладувати мир»). Ім'я Волхва Рідної Віри - Володимира Шаяна, який написав багато праць про українську духовність; нині ці праці зібрані в книзі «Віра Предків Наших» (1-й том).
ВОЛОДИСЛАВ — див. Владислав.
ВОЛОС — див. Велес.
ВОЛОТ — велетень, богатир; є легенда про перших людей велетів, які населяли слов'янську землю, і що вони поховані в курганах, які називаються волотками; синонім вол ота - магит, могут, могута; пор. також чоловіче ім'я Могута, жіноче ім'я Волотка.
ВОЛУ Й — крикун (від волати).
ВОЛХВ — 1) з санскритського volva - світлий, блис¬кучий; литовське volho - палаючий; наділений чарівною силою (волхв); жрець; провісник; 2) старослов'янське влъхвъ - маг, ворожбит, лікар, знахар; 3) язичницький свя¬щеник. Див. також жіноче Волхва.
ВОЛХОВЕЦЬ — молодий волхв або син волхва.
ВОЛЯ — скорочення від імен на Воле-.
ВОЛЬГА — 1) скорочення від Вольгост; 2) одна з вер¬сій - тотожне з Олегом (пор. Ольгост, Волег); 3) похідне від ольха, вільха (див. також Олех, Олешко).
ВОЛЬГОСТ — дослівно «благоволящий до гостей».
ВОРОБЕЙ — горобець; ім'я новгородського посадни¬ка, який намовляв людей охриститися.
ВОРОНІГ(Ж) — чорний, чорнявий; від ворон.
ВОРОНКО — скорочення від Вороніг.
ВОРОПАЙ — 1) від давньоруського вороп - напад; епітет молодого у весільному обряді (парубок, який, за дав¬нім язичницьким обрядом викрадає дівчину); 2) весіль¬ний коровай.
ВОРОТИСЛАВ — той, хто повернув славу; ім'я згаду¬ється в 945 p.
ВОЯТА — скорочення від імен на Вой-.
ВПАРУНА — можливо, те саме, що Перун (ВК, дощ. З1): «Слава Впаруні, Богу нашому, який нас охороняє і здо¬ров'я дає!».
ВСЕВИД — всевидючий, передбачливий.
ВСЕВІД — всевідаючий, всезнаючий, передбачливий.
ВСЕВОЛОД — 1) володар села (від давньоруського весь - село); 2) власник всього (володар).
ВСЕМИЛ — всім милий.
ВСЕМИР — 1) той, хто всіх мирить; 2) той, хто живе для всіх людей (миру).
ВСЕСЛАВ — 1) той, хто прославив село (ста¬рослов'янське весь - село); 2) всім славний; ім'я князя Все¬слава Полоцького, якого в народі називали віщим, бо він був народжений матір'ю від волхвування.
ВСЕТВОР — дослівно «все вміє творити»; слов'янське здалий, умілець.
ВТОРАК — другий син в сім'ї.
ВЯТКО — скорочення від Вячеслав; легендарне ім'я прабатька племені в'ятичів (предків московитів).
ВЯЧЕСЛАВ — 1) славніший (від вяче- більше); 2) стар¬ший у славі (від вятше - старіше); 3) варіант імені - Вящеслав, словацьке і чеське - Вацлав; пор. також Венцеслав.
В'ЯЧЕСЛАВ — український новотвір від чеського Вя¬чеслав.
ВЯЧКО — скорочення від Вячеслав.


ГАЛАН — 1) українське півень (символ сонця); 2) південнос¬лов'янське гад - чорний; або від старослов'ян. гад - кулястий.
ГАЛАЙКО — крикун, галас¬ливий.
ГАЛАТА — 1) грубий, лихо¬слов, непристойний (ім'я-оберіг); 2) можливо, від гал-- круглий, ку¬лястий.
ГАЛАШ — (неясне); можливо від галас - крик, шум.
ГАЛКО — похідне від галка - назва птаха в значенні чорний.
ГАЛЮТА — 1) те саме, що й Галко; 2) можливо, похі¬дне від гал -круглий, кулястий.
ГАМАЮН — 1) балакучий; 2) ім'я казкового птаха-віщуна (пор. українське гомін - тихий звук; гомоніти - ве¬сти тиху розмову).
ГАРАЗД — здібний, ладний, кмітливий.
ГАТИЛО — 1) той, що робить загату, греблю; 2) той, хто воює, добре б'ється, пор. українське гатить (гамселить, б'є).
ГЕЛОН — відтопонімне ім'я: мешканець Гелону, скіф, один із синів слов'янського Геракла і Змієногої Богині, доч¬ки Борисфена-Дніпра. У ВК: «відродити маємо Рускень на¬шу з Голуном і трьомастами городів і сіл» (дощ. 36-А). Ге¬лон згадує Геродот як дерев'яне місто слов'янського племені будинів, розташоване на північному сході від гирла Дунаю.
ГЕННІЛЬ — Бог-покровитель пастухів у балтійських слов'ян: від гнати - погонщик череди, отари. Його симво¬лом був кий з навершям у вигляді руки, що тримає кільце. Його носив з хати в хату пастух, який промовляв: «Бди, Генніль, бди!», тобто пильнуй, доглядай. Після цього почи¬нався загальний бенкет, усі були переконані, що їхня худо¬ба перебуває під охороною Бога-захисника тварин і пасту¬хів. Його свято у слов'ян відбувалось у середині травня, супроводжувалось спеціальними пастушими піснями. Див. ще Гонидло, Гонигліс.
ГЕРАКЛ — ім'я скіфського культурного героя, родо¬начальника скіфських племен, якого греки включили в свій пантеон; на деяких грецьких кам'яних пам'ятниках він називається «Гереклес Склавенс» (Геракл Слов'янський). Дослідники припускають, що Геракл тотожний Таргітаю. Докладніше легенду про нього див. в жіночих іменах: Змі¬єнога Богиня.
ГЕРОВИТ — див. Яровит.
ГЛАДИШ — яйце; в значенні круглий, гладкий.
ГЛАДУН — те саме, що й Гладиш.
ГЛАЗКО — негативне значення: той, що може зуро¬чити (зглазити); в позитивному значенні вживали слово око.
ГЛАС ОРІЇВ — згадується у ВК як ще одна форма імені Отця Ора: «І наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм поділитися на три роди і йти на південь і на захід сонця. А то були Кий, Щек і Хорив» (дощ. 31).
ГЛІБ — 1) слов'янське неясне: можлива слов'янська етимологія від хліб; пор. ще глина, гливкий; 2) також пор. слов'янське Голібо, що походить від індоєвропейського вигука Гу! (гукати, кликати) й Бо - Бог: дослівно «кликати Бога»; 3) сучасні лінгвісти вважають ім'я Гліб раннім за¬позиченням зі скандинавського Готліб, що видається не досить переконливим (у скандинавів гот - Бог, лефр - на¬щадок, дослівно «нащадок Бога»).
ГЛОБА — 1) клин, зігнуте дерево; 2) глобити - гнути, ламати, завдавати болю.
ГЛУЗД — розум, свідомість.
ГЛУШАТА — 1) глухий, тихий; 2) той, що заглушує своїм голосом, перекрикує.
ГЛУШКО — зменшене від Глушата.
ГЛЯД — скорочення від Глядота.
ГЛЯДІЙ — скорочення від Глядота.
ГЛАДКО — скорочення від Глядота.
ГЛЯДОТА — 1) від глядіти - дивитися; 2) від глядило - дзеркало; 3) від глядіти - доглядати.
ГНІВАШ — гнівливий (венедське ім'я); запальний, пор. гніт, огниво.
ГНІЗДИЛО — багатодітний (пор. Всеволод Велике Гніздо).
ГНУР — неясне; ім'я скіфа, батька Анахарсиса.
ГОВСЕНЬ — див. Овсень.
ГОДИМИР — 1) народжений в мирну годину: година - загалом означає «добрий час»; 2) або «угодний» людям.
ГОДИСЛАВ — 1) народжений у славну годину; 2) той, що угодив Богині Славі.
ГОДОВИК — народжений на Новоліття (Новий рік).
ГОДОСЛАВ — те саме, що й Годислав; історичне ім'я-князя бодричів (початок ІХ ст.).
ГОДОТА — повільний.
ГОДУН — 1) годувальник; 2) горщик для їжі.
ГОЄМИСЛ — дослівно: «зцілюючий думками» (від гоїти - лікувати, зцілювати).
ГОЖИЙ — гарний, красивий, приємний.
ГОЖІЙ — те саме, що Гожий.
ГОЙТОСІР, ОЙТОСІР — значення неясне; скіфський Бог, подібний грецькому Аполону; він поєднує воєдино Небо, Землю і Підземний світ, тобто, за слов'янським світоглядом, є зв'язківцем світів Прави, Яви і Нави. Малодослідженість скіфського пантеону, як і еволюція самого грецького Аполо¬на, не дає можливостей провести точні аналогії зі слов'янсь¬ким культом. Має деякі риси Велеса, Симаргла, Ярила та ін.
ГОЛЕЦЬ — 1) гладенький, добре поголений; 2) бідний.
ГОЛИК — те саме, що й Голець.
ГОЛІБО — див. Гліб.
ГОЛОВАНЬ — головатий, головний, розумний.
ГОЛУБ — назва птаха.
ГОЛУБЕЦЬ — зменшене від Голуб.
ГОЛУБКО — пестливе від Голуб.
ГОЛЯШ — зменшене від Голець.
ГОНИГЛІС — у литвинів (українців-сіверян і білору¬сів-поліщуків) Бог-покровитель пастухів; див. ще Генніль.
ГОНИДЛО — у поляків і в лужицьких сербів Бог-покровитель пастухів; див. Генніль. Українська форма іме¬ні - Гонило.
ГОПКО — танцюрист; той, що гопає, скакає, танцює.
ГОРА — високий, як гора.
ГОРАН — горішній; той, хто живе на горі; південно¬слов'янське.
ГОРДАН — гордий; південнослов'янське.
ГОРДИНЯ — гордий; ім'я боярина з ВК, дощ. 6-Д.
ГОРД ОСЛАВ — ім'я-новотвір: гордиться славою.
ГОРДУН — гордий.
ГОРДЯТА — гордий.
ГОРЕСЛАВ — призвідця загального горя; ім'я сина Ярослава Мудрого - Олег Ізгой Гореслав.
ГОРИМИСЛ — 1) той, що має високі думки; 2) той, що горить думками (запальний).
ГОРИНИЧ — 1) той, хто живе на горі, в горі (в пече¬рі); 2) той, хто приносить горе; міфологічний персонаж -Змій Горинич.
ГОРИНЯ — казковий гірський велетень.
ГОРИСЛАВ — той, що горить (сяє) славою; ім'я згадується у ВК.
ГОРЛАЧ — крикун (горластий).
ГОРОБЕЦЬ — назва птаха; пізнє (первісне Воробець, Воробей - сталася заміна першого звука В на Г).
ГОРОВАТО — ототожнюється з Хоривом; означає вер¬хній, буквально «горувати» - підвищувати, керувати; істо¬рична особа (згадується у ВК, дощ. 4-Г як один з трьох братів: Кий, Пащек, Горовато).
ГОРОГЛЯД — 1) той, що дивиться вгору; 2) той, що доглядає (глядить) гору (можливо, святилище на горі).
ГОРОХ — ім'я міфічного Царя Гороха: «це було за царя Гороха, коли людей було троха»; слово горох, поль¬ське groch, сербське грах (грашах) одного походження зі словами: грім, гриміти, грохати; Цар Горох у східних сло¬в'ян - символ Бога грому Перуна; щоб позначити події незапам'ятної старовини, вживають вираз «Згадати Царя Гороха».
ГОРОШКО — від горох (пор. українське Котигорош¬ко; московський казковий лицар Горошко).
ГОРУН — 1) високий; 2) горець (той, хто живе на горі); можливо скорочення від Горовато.
ГОРЯЙ — 1) той, що живе на горі; 2) горючий, палкий; документальне ім'я улицького князя (1462-1492).
ГОРЯСІР — неясне; можливо «гарячкуватий і сердитий» (варіант: Горясер); ім'я воєводи князя Святополк Ярополковича, який убив Гліба.
ГОСТЕНІГ — дослівно: той, що ніжить (надто піклується) про гостей (купців).
ГОСТИВИТ — той, що вітає гостей (купців).
ГОСТИЛО — гість; ім'я з новгородської берестяної грамоти.
ГОСТИМ — скорочення від Гостимир.
ГОСТИМИР — мирний з гостями (купцями).
ГОСТОМИСЛ — той, хто думає (мислить, дбає) про гостей; документальне ім'я новгородського князя (дід Рюрика)
ГОСТЯТА — скорочення від імен на Гост-; ім'я з берестяної грамоти.
ГРАДИМИР — той, хто огороджує (зберігає, будує) мир
ГРАДИСЛАВ — той, хто охороняє славу (загороджує)
ГРАНИСЛАВ — 1) від грань - розжарене вугілля (палаюча слава); пор. чеське граніце- багаття; 2) від границ - межа (загороджена, захищена) слава; пор. ще звичай: в кордонах запалювали охоронні вогнища.
ГРЕМИСЛАВ — 1) гримлячий славою; 2) громова слава (від грім).
ГРІМ — грім; ім'я боярина, посла, якого князь Іго послав до греків.
ГРІМКО— 1) народжений під час грому; 2) зменшене від імен на Грім-, Грем-.
ГРОДАН — містобудівник.
ГРОЗА — народжений під час Грози; є також жіноча пара імені.
ГРОМАШКО — див. Грімко.
ГРОМИКА — той, хто громить, або скорочення від імен на Грім.
ГРОМКО — те саме, що й Грімко.
ГРОМОБОЙ — народжений під час гром о бою.
ГРУДЕНЬ — народжений у грудні.
ГРУНЬ — пагорб, вершина гори.
ГУ БАР — губатий.
ГУБАЧ — те саме, що й Губар.
ГУДИМА — 1) музикант (від гудіти - грати на гус¬лях, дудках та ін.); 2) від литовського Гедимін - відважний, хоробрий; 3) від гебрайської самоназви єгудим - жид.
ГУДИМИР — той, хто «гуде для миру» (людей), тобто грає на гуслях; пор. «гудіння» птахів символізує сватання (голуб гуде до голубки), тому й молодий наречений гуде на гуслях для своєї милої; пісні з цим мотивом виконуються на весіллях. Гудимир - епітет молодого, що сватається.
ГУДИСЛАВ — грає (співає) про Славу (співець).
ГУКАЛО — той, хто гукає.
ГУЛЯЙВІТЕР — народжений у вітряну погоду.
ГУЛЯЙПОЛЕ — народжений у полі.
ГУНЯ — той, хто носить гуню (тип одягу).
ГУРЯТА — твірна основа імені: слов'янське юрь -відкрите підвищене місце; ярь - крута гора, обривистий бе¬рег; яр - пристрасть, збудження; польське jumy- пристра¬сний. Початкове Г з'явилось в деяких діалектах (як наприклад, очі - гочі) ; 2) ім'я поширене в Київській Русі:
Гурята Рогович здійснив третю редакцію ПВЛ та інформу¬вав літописця про події у північних землях Русі; в Київсь¬кому посольстві Ростислава Мстиславовича був посол Гу¬рята Семкович.
ГУСЛЯ — гусляр, співець, ворожбит.


ДАБОГ — болгарська форма імені Дажбога.
ДАВИЛО — від давити - тис¬нути, переносно - силач.
ДАГУС — неясне; венедське ім'я згадує Саксон Граматик.
ДАЖБОГ — Слов'янський Бог літнього сонця, син Сварога, Праба¬тько русичів-українців: «Дажбожі внуки ми - улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших», «Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди» (ВК, дощ. 3-А, 31). За В. Шаянам, Дажбог - це живо¬творче горіння в душі нації, Дажбог - Батько людського щас¬тя, добра, блага, любові, Добростану і саме в цьому розумінні -багатства. Дажбог - творець земного буття: «Се бо Дажбог створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбог Землю нашу, аби тая удержана була. Так се Душі Пращурів суть, і ті світять нам од Іру» (ВК, дощ. 1).
ДАЖБОЖИЧ — нащадок Дажбога; ім'я зафіксоване в словниках староукраїнської мови XIV - ХVІІ ст. уже як прізвище.
ДАЙБОГОВИЧ, ДАЙБОЖИЧ — варіанти імені Да¬жбожич.
ДАЛЕБОР — 1) далекий воїн (здалека); 2) той, що поборює далеко.
ДАЛЕВИД — ім'я-новотвір: передбачливий.
ДАЛЕМИР — 1) далекий від людей (миру); 2) дослі¬вно той, хто «дає мир», чи «даний миру».
ДАЛЕСЛАВ — ім'я-новотвір: прославлений далеко.
ДАЛИМИЛ — 1) милий вдалині; 2) дослівно «даю¬чий милість».
ДАЛКО — зменшене від імен на Дал-.
ДАЛЯТА — скорочення від Далимир.
ДАН — тотожне жіночому Дана; чеське.
ДАНКО — зменшене від Даньслав; південнослов'ян¬ське.
ДАНЬСЛАВ — той, хто приносить данину Славі.
ДАНЫША — зменшене від Даньслав.
ДБАЙЛО — ім'я-новотвір: дбайливий.
ДВИНЕЦЬ — вірогідно, похідне від назви річки Дві¬на; ім'я з берестяної грамоти.
ДЕВ'ЯСИЛ — дуже сильний (дев'ять сил); назва ці¬лющого зілля.
ДЕДЯТА — схожий на свого діда.
ДЕРЖИКРАЙ — володар країни; історичне ім'я га¬лицького князя 1223 p.
ДЕРЖИСЛАВ — володар слави.
ДЕРКАЧ — назва птаха; походить від звуконасліду¬вального слова дер, що імітує звук птаха (пор. деркати).
ДЕРМЕЛА — вірогідно, від дерти і молоти : пор. «дер¬ти крупи» - перетворювати зерно в крупу з допомогою жорен (у Б. Грінченка).
ДИВ — слов'янський Бог Ясного Неба, денного світ¬ла. Слова диво - чудо і дивний - незвичайний були близьки¬ми до божественний. У «Слові о полку Ігоревім» вислів «уже вержеся Див на землю» мабуть, означає «настав день», тобто світло. В ранніх «Поученіях» проти язичництва згадується «Диєва служеніє і кладення треб», що означали вранішню Богослужбу. Пізніше християнство перетворило Дия на Ди¬явола, якого оголосило антиподом свого бога (Ісуса-Ягве). За Г. Дяченком, Див, Дій - тотожний римському Юпітеру.
ДИВОЗОР — небесний; народжений на світанку (диво - вранішнє світло, світанкова зоря);
ДИЙ — те саме, що Див.
ДИТЯТА — дитинний.
ДІД — північнослов'янське уявлення про Бога, як про діда, який підтримує сонячний вогонь; по його велінню по¬чинається день і настає ніч. В Україні Дід тотожний біло¬руському Білуну, який наділяє людей багатством.
ДІДИЛЕЦЬ — зменшення від Дідослав.
ДІД-ЛАДО — чоловіча пара Лади; Предок; інші варі¬анти імені: Див-Ладо, Диво-Ладо; у західних слов'ян Didis Lado.
ДІДОСЛАВ — славний Предками (дідами).
ДІДУХ — дослівно «дідів дух»; мотиви називання - схо¬жість із дідом, час народження на Різдво Божича, коли сніп жита вносять у хату як священний символ єднання з духами Пращурів. Про ритуальне призначення Дідуха оповідає ВК: «Це Велес навчив праотців наших орати землю і засівати ціли¬ни, і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити снопа при вогнищі у хаті, і шанувати його, як Отця Божого».
ДІЕС — можливо, похідне від Дій, Див; у ВК це ім'я отця Діеса, який був замучений обрами (дощ. 32). ДІЙ — те саме, що Див, Дий.
ДІЙКО — зменшене від Дій, Дий; західнослов'янське.
ДІР — можливо від дірка; є гіпотези й про варязьке, кельтське, грецьке походження імені (у ВК: «Дірос Еллін¬ський», дощ. 6-Е, 29).
ДІЯН — діяльний; можливо від Дій, Див.
ДОБРИК — скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИЛО — скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИНЯ — скорочення від імен на Добр-:
ДОБРИША — скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИЯН — 1) можливо, поєднання язичницького добрий і християнського Ян (Іван); 2) той, хто добре себе хвалить (від янь - самохвал, версія В.Казакова).
ДОБРО — добро; західнослов'янське.
ДОБРОБОЙ — добрий боєць.
ДОБРОВИТ — 1) добрий витязь; 2) дослівно «добре перебуваючий» (від витати - перебувати, виталище - місце перебування душі).
ДОБРОГНІВ — запальний; пор. добре огниво (гніт).
ДОБРОГОСТ — добрий купець; добрий до гостей (ку¬пців); гостинний.
ДОБРОДІЙ — той, хто діє добро.
ДОБРОЖИР — багатий добром; ім'я з берестяної
ДОБРОЛЮБ — добро люблячий.
ДОБРОМИЛ — добрий і милий.
ДОБРОМИР — добрий до миру (людей).
ДОБРОМИСЛ — добро мислить, добре мислячий.
ДОБРОСЛАВ — славлячий добро; той, хто має добру славу.
ДОБРОТВОР — ім'я-новотвір: той, хто творить добро.
ДОБРОХОД — той, хто добре ходить, або ходить з добром.
ДОБРЯН — добрий, добряк.
ДОВБУШ — 1) дятел; 2) той, хто б'є в літаври (коза¬цьке).
ДОВГАЛЬ — 1) назва ковальського молотка; 2) висо¬кий, довгий.
ДОВГАНЬ — 1) назва однієї з порід змії; 2) високий, довгий.
ДОВГУШ — високий, довгий.
ДОГОДА — те саме, що Погода; давньослов'янський Бог, тотожний з грецьким Зефіром.
ДОГОДЬКО — той, хто догоджає.
ДОЛЯ — 1) той, кому покровительствує Богиня Доля; 2)частина.
ДОМАЖАР — домочадець, від дім і жар - дослівно «домашнє вогнище».
ДОМАЖИР — домовитий, багатий домом (домашнім достатком); ім'я боярина Галицького, посла Романа Мстис¬лавовича до Контантинополя.
ДОМАЙ — скорочення від імен на Дом-.
ДОМАК — скорочення від імен на Дом-.
ДОМЕЦЬ — скорочення від імен на Дом-.
ДОМКО — скорочення від імен на Дом-.
ДОМОРАД —1) домашня радість; 2) той, хто прино¬сить радість додому.
ДОМОСЛАВ — славлячий дім.
ДОННИК — дух дна моря, тотожний Водянику.
ДОПОМОГА — помічник.
ДОРОГА — народжений в дорозі.
ДОРОГОКУП — дорого куплений. Відомий спеціаль¬ний обряд «викупу» немовляти, який застосовували у випадку частого вмирання дітей в родині: «продавали» дити¬ну через вікно прийомним батькам з метою запобігання смерті; див. ще подібний обряд: Продан.
ДОРОГОМИЛ — дорогий і милий; писемна згадка іме¬ні 1299 p.
ДОРОГОСИЛ — той, хто дорожить силою.
ДОРОЖ — народжений в дорозі; писемна згадка іме¬ні 1238 p.
ДРАҐАН — південнослов'янське - від дорогий.
ДРАГОЛЮБ — дорогий, любий; південнослов'янське.
ДРАГОМИЛ — форма імені Дорогомил; південносло¬в'янське.
ДРАГОСЛАВ — дорога слава.
ДРАГОТА — західнослов'янське від дорогий.
ДРАГОШ — західнослов'янське - від дорогий.
ДРАЖКО — вірогідно, скорочення від імен на Драг- і Дорог-; документальне ім'я князя бодричів, що згадується у 808 p.
ДРЕВАН — нащадок священного дерева (можливо, древлянин).
ДРЕВОСЛАВ — славлячий священні дерева.
ДРОЗД — птах.
ДРУЖЕЛЮБ — дружній, люблячий; болгарське.
ДРУЖИНА — друг, дружинник.
ДУБИКА — похідне від дуб.
ДУБКО — похідне від дуб.
ДУБОВИК — присвячений дубу (або Перуну, бо дуб -Перунове дерево); міцний, як дуб.
ДУБОК — молодий дуб, міцний хлопчик; дуб в фоль¬клорі символ чоловіка (пор. Береза - жіночий символ).
ДУБУН — син дуба.
ДУДАР — гравець на дудці.
ДУДИКА — гравець на дудці; переносно - балакун.
ДУДКО — гравець на дудці.
ДУЖЕСЛАВ — ім'я-новотвір: дуже славний; слав¬ний силою (дужий).
ДУКА — багач, від дукат -червінець; образ билинного богатиря відомий у галицьких українців. Дука їде з Галича до Києва, де вихваляється своїм багатством і красою, якої в Києві не бачили. Навіть Чурило Пленкович не зможе зрів¬нятися з ним. Тоді князь наказує обом богатирям міняти щодня вбрання іншої барви й оздоби та брати іншого коня протягом трьох з половиною років. Виграє Дука, ім'я якого стало символом багатства й розкоші. Див. ще ім'я Дюк; пор. також дукач - золота монета і жіноча прикраса.
ДУЛЕБ — представник племені дулебів (дулібів); ім'я згадується в VI ст.
ДУНАЙ — 1) за В. Шаяном, Дану - жіноча персоніфі¬кація води, Дунай - чоловіча; основа міфів, що означає «по¬тужний, переможець, завойовник» (пор. Дунаєць - менший від Дунаю); 2) ім'я воєводи волинського князя Володимира Васильковича ХІІІ ст.; 3) драматичний образ билинного ге¬роя Дуная, який на догоду царю змагається зі своєю любою жінкою Поляницею (польською королівною) у стрільбі з лу¬ка, де гинуть обоє, їхня кров тече в дві ріки - Дунай і Дніпро.
ДУХЕН — належний духам (чеське).
ДУШАН — душевний, добрий, лагідний.
ДЮДЬКО — народжений в холоднечу (від дитячого дюдя - холод).
ДЮК — багач; див. Дука.
ДЯТЕЛ — птах; історичне ім'я Волхва-віщуна.
ДЯТИНА — жертвопринесення третього дня Великод¬нього тижня (вірогідно, так називали народженого в цей день).


ЄВНИК — див. Овинник.
ЄЛАН — ім'я відетнонімного походження - представник племені єланів, аланів (яке згадується у ВК); походження: 1) від слов'янського єлаиь - рівнина, луг, степ, неозора до¬лина, яка ще називається алань (за Г.Дяченком); 2) єлеиь - олень; в Україні кілька сіл мають назву з цим коренем: Ялан, Єлан, Яланець, Єланець та ін.
ЄРЕЙ — варіант імені отця Орія (ВК, дощ.35-А).
ЄРЕМИС — ім'я покровителя мандрівників, торгівлі мистецтва, який вважався посланцем Богів. Про нього па¬м'ятають старі люди в Україні, як про назву планети Мер. курій. В українському народному зодіаку йому присвяче¬ний день середа. Близький до грецького Гермеса, який при¬йшов до них від пелазгів (найдавніших відомих племен Європи, яке поширилось з Подніпров'я). Єремис - Бог таєм¬них знань (герметичних - закритих).


ЖАВР — вірогідно, від жайвір, жайворонок, писемна згадка іме¬ні 1266 р. в джерелах з литовської історії.
ЖАДАН — очікувана дитина жаданий.
ЖАДИМИР — той, хто жадає (прагне) миру.
ЖАДИСЛАВ — той, хто жадає(прагне)слави.
ЖАДОК — жадібний.
ЖАДЬКО — жадібний.
ЖАНЬ — неясне (сербське); можливо те саме, що західнослов'янське Ян (християнське Іван), отже, це слов'янізована форма чужоземного імені.
ЖАР — жаркий, гарячий; народжений в спеку.
ЖАРКО — жаркий, південнослов'янське.
ЖАРОК — те саме, що й Жар; з берестяної грамоти
ЖДАМИР — очікуваний миром (людьми).
ЖДАН — те саме, що й Жадан.
ЖДИГОД — той, хто чекає на добру годину.
ЖДИМИР — той, кого чекає мир (люди).
ЖДИСЛАВ — той, хто чекає славу; на кого чекає славі
ЖЕЛАН — бажаний.
ЖЕЛЄЗАН — залізний; болгарське.
ЖЕЛИСЛАВ — дослівно «жалощами славний»; пор. жіноче Желя; ім'я Володимир-Волинського воєводи.
ЖЕНЧИК — 1) від слов'янського жнива, жати, жнець; українське пестливе - женчик; 2) від давньоруського жень - драбинка для вилізання на дерево при добуванні дикого меду; 3) від індоєвропейського ген, жен - «носій спадково¬сті», рід; мотиви називання - народження під час жнив.
ЖИВАН — чоловіче ім'я-пара до жіночого Жива; пів¬деннослов'янське.
ЖИВ'Є — польський Бог Життя; пор. жін. Жива.
ЖИВКО — скорочення від імен на Жив-; західносло¬в'янське.
ЖИВОДАН — данина життю (присвячений Богині Живі).
ЖИВОДАР — подарований Богинею Живою.
ЖИВОРОД — народжений для життя, нащадок жи¬вучого роду.
ЖИВОТОК — 1) джерело Живої води; 2) течія жит¬тя; писемна згадка імені ХІ ст.
ЖИДИСЛАВ — дослівно «славлячий жидів»; доку¬ментальне ім'я батька московського воєводи Бориса Жидиславича, який грабував Київ 8 березня 1171р. за вказів¬кою Андрія Боголюбського.
ЖИДОБОЙ — дослівно «побиваючий жидів» (за В. Казаковим).
ЖИДОБОР — дослівно «поборюючий жидів» (за В. Казаковим). На нашу думку, імена Жидобой і Жидобор є прізвиськами-новотворами.
ЖИДЯТА — скорочення від Жидослав;
документальне: писемна згадка - ім'я християнського єпи¬скопа 1036 p.
ЖИЖ — дух вогню; пор. дитяче жижа - гаряче; так застерігають дітей від опіків; білоруси кажуть: «Жиж унадзівся» - коли засуха.
ЖИЗНОМИР — мирно живучий; ім'я з берестяної грамоти.
ЖИЛА — жилистий.
ЖИЛЕЦЬ — зменшене від Жилко; живучий.
ЖИЛКО — живучий, народжений для життя.
ЖИЛЯТА — форма імен на Жил-.
ЖИРОВИТ — живучий в достатку, багатстві.
ЖИРОМИР — від жир - багатство; «достаток і мир».
ЖИРОСЛАВ — славний багатством і достатком; ім'я поширене серед боярської верстви, відомо кілька воєвод з цим іменем, посадників Київських, Володимир-Волинських та ін.
ЖИРЯТА — 1) скорочення від імен на Жир-; 2) жер¬тво давепь.
ЖИТКО — скорочення від імен на Жит-.
ЖИТО — 1) хліб, зерно; 2) від слов'янського жити, життя-, історичне ім'я чеського Волхва.
ЖИТОВАБ — приваблюючий життя, достаток.
ЖИТОМИЛ — життя миле.
ЖИТОМИР — 1) від жито - хліб, багатство і люди, або мир; 2) життя для миру (людей).
ЖОЛУДЬ — плід дуба; первісно означало чоловічу плідність (пор. символіку дуба - Перунового дерева, захи¬сника воїнів); давньоіндійське gulah - жолудь, пеніс, фа¬лос. Мотиви називання - народження на Перунові святки (20 - 27 липня).
ЖУК — жук (вірогідно в значенні «чорний»).
ЖУЛЯВА — 1) українське діалектне жулявка - щуч¬ка; 2) від польського zul - намул, болотиста місцевість; у Києві є місцевість Шулявка, що знаходиться на берегах пра¬давньої річки Либеді; тут же був Шулярський млин та Ше¬лвовий бір. Припускають, що назва місцевості походить від імені якогось невідомого першопоселенця. Перехід шул- у шел-, а також зміна початкового ш - ж дають змогу припу¬скати і кореневе Жел- (пор. жін. Желя - журба).
ЖУРОК — похідне від жур - обрядова страва (вівся¬ний кисіль); ім'я з берестяної грамоти.
ЖУРАВ — журавель.
ЖУРИЛО — див. Чурило, Ярило; на нашу думку, ім'я Журило не слід пов'язувати з журбою.


ЗАВИД — заздрісний; той, ко¬му заздрять; документальне ім'я князя 1125 -1132р.
ЗАДОРА — 1) бадьорий, ене¬ргійний; 2) задерикуватий.
ЗАЄЦЬ — похідне від індоєв¬ропейського зай - той, що скакає, стрибає; ім'я зафіксоване в багатьох джерелах, починаючи з берестяних грамот.
ЗАЖИНОК — народжений перед початком жнив.
ЗАЙДА — захожа людина, мандрівник.
ЗАЙДИСВІТ — мандрівник, бродяга.
ЗАПІЧНИК — Домовик, що живе за піччю.
ЗАРЕБОГ — Бог Зорі згадується у ВК, дощ. 26.
ЗБИҐНІВ — надмірно занальний (гнівливий); 2) ско¬рочення від Ізбиґнів - ізбиток (надмір) гніву (вогню); ім'я польського князя Збіґнєв (ХІІ ст.).
ЗБИСЛАВ — 1) дуже славний (від ізбиток); 2) або «збираючий славу».
ЗБРАСЛАВ — той, хто обрав славу. -
ЗВАН — покликаний.
ЗВАРОГ — те саме, що Сварог; Ю.Миролюбов записав на Українському Подніпров'ї назву свята Зворожини (Ді¬ди осінні), і вважав, що первісна назва - Сварожини; слово¬форму Зварог подав також О. Фамінцин.
ЗВІЗДАН — від звізда.
ЗВІЗДОЧОТ — 1) знаючий (читаючий) зоряне небо; той, хто шанує зорі (від чтити - шанувати, поважати); 2) корінь зв-, дзв- первісно означав яскравий, дзвінкий (силь¬не світло і сильний звук виражалися однаково); пор. дзве¬ніти, звук, свист (перехід з - с).
ЗВІРОПОЛК — можливо, мисливець (в основі понят¬тя «війна на звірів»).
ЗВОНИМИР — оголошувач вісті про мир.
ЗВЯГА — дзвінкий, голосний.
ЗДЕБОР — здобуваючий у боротьбі.
ЗДЕНЕК — скорочення від Здебор.
ЗДЕРАД — здобуваючий радість.
ЗДИСЛАВ — те саме, що Збислав; ім'я боярина Київ¬ського Здислава Жирославовича.
ЗДОРОВЕГА — велетень, здоровило.
ЗДРАВОМИР — здоровий і мирний.
ЗДРАВОСЛАВ — ім'я-новотвір: прославляючий здо¬ровий спосіб життя.
ЗДРАВОТВОР — ім'я-новотвір: лікар (дослівно «тво¬рець здоров'я»).
ЗЕЛЕНЯ — молодий.
ЗЕМЕБОГ — 1) ім'я Бога Землі згадується у ВК, дощ. 36-А: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем'я своє, а Хорев хорватів своїх. І Земебог радіє з того, які то ми внуки Божі»; 2) від старослов'янського зємя - низький, первісно як відповідник чоловічого роду (пор. сучасне: чорнозем, глинозем).
ЗЕМЕННИК — Бог Землі - чоловіча пара Богині Земіни (у литви і жмуді). Стрийковський у своїй «Хроніці» описує осінні жертвопринесення Земеннику, які відбували¬ся наприкінці жовтня. Мешканці кількох поселень сходи¬лися в громадський будинок (вірогідно, первісно святили¬ще), накривали спільний стіл з хлібом, пивом. На подвір'ї різали бичка і телицю, барана і вівцю, козла і козу, кабана і свиню, півня і курку, гусака і гуску - всіх по парі, тут же готували його. Записана також молитва віщуна: «Тобі, Земенник, Боже наш, приносимо ми жертву і дякуємо тобі за те, що ти зберіг нас у минулому році в доброму здоров'ї, дарував нам в достатку всяких благ, хліба і добра і уберіг нас від вогню, заліза, мору і всяких ворогів наших». Далі кидали на землю, під стіл, в кутки хати шматочки жертов¬ного м'яса і закликали Земенника скуштувати, щоб вберіг громаду й далі, в наступному році.
ЗЕМИСЛАВ — дослівно «славлячий Землю»; ім'я польського князя.
ЗЕМЛЕДУХ — дух землі; мотивація наречення та¬ким іменем, вірогідно «народжений на землі, на ріллі» то що; в Україні також існує назва рослини земледух - лікар¬ська назва «медведка звичайна».
ЗЕМОВИТ — 1) дослівно «на землі витаючий», тобто той, хто живе на землі; документальне ім'я князя Польсь¬кого, князя Черського і Мазовецького (Земовит - Сомовит); Земовит князь Добжинський.
ЗЕМОМИСЛ — мислячий про землю; документальне ім'я - батько польського князя Мечислава І, який охристив Польщу.
ЗЕРНЬКО — зерно; ім'я воїна князя Данила Романо¬вича. Див. також жіноче Зерня.
ЗИМА — народжений взимку; холодний.
ЗИМОРОД — народжений взимку (пор. також сучас¬ну назву птаха зимородок).
ЗЛАТАН — золотий; українське золотий походить від старослов'янського жолтий.
ЗЛАТОВЛАС — золотоволосий.
ЗЛАТОДАР — золотий дарунок; даруючий золото.
ЗЛАТОСЛАВ — золотом славний; той, хто має золо¬ту (осяйну) славу.
ЗЛАТОЯР — епітет Бога Вогню (дослівно «золотий і ярий»).
ЗЛИДЕНЬ — уособлення бідності; уявлявся у вигля¬ді худого, обірваного чоловічка, який поселяється за піччю і «поїдає» всі запаси сім'ї; позбутися злиднів можна, пій¬мавши їх в якусь посудину чи коробку й винести подалі від дому; є спеціальний обряд вигнання злиднів з допомогою хлібного колобка.
ЗМАГОЛЮБ — дослівно: той, хто любить змагання, боротьбу; ім'я-новотвір.
ЗМІЙ — від старослов'янського змія, південнос¬лов'янського земея, що означає земля і пов'язане з давньою забороною (табу) називати імена священних тварин, тобто «земна істота». Змії за трипільської доби були символом земноводної стихії, оберегами родючості. Як ім'я людини, первісно несло позитивну інформацію. Символіка вогняно¬го змія - жар кохання (пор. Перелесник, що уявлявся в
образі літаючого змія). Змій - первісно Божество, пізніше - символ язичництва (згадаймо постійне «змієборство» хрис¬тиян). Змію-Дракону поклонялися новгородські словени на Ільмень-озері, ще в VI ст. вони носили бронзові застібки з його зображенням. У білорусів є повір'я: коли Зміїний Цар веде своїх зміїв у Вирій, можна вимолити в нього щастя, якщо поклонитись йому до землі й розстелити білу скатер¬тину з хлібом-сіллю, тоді Зміїний Цар на знак подяки скине зі своєї голови один золотий ріжок із золотої корони. Хто матиме цей ріжок, буде мудрим ясновидцем, знатиме чужі думки, виходитиме з будь-якої скрути і не боятиметься от¬рути. Див. також жіночі імена: Змія, Змієнога Богиня.
ЗНАМЕН — знаменитий; знаменний; болгарське від знамено.
ЗОЗУЛЕЦЬ — самець зозулі (пор. ще народне зозуль), мотивація називання - народження на свята Живи (або Со¬лов'їний Великдень - 2 травня).
ЗОРЕМИЛ — 1) милий для зору; 2) зорям милий; 3) той, хто милується зорями. Слово зоря походить від індо¬європейського жер - сяяти, споріднене з литовське zarija - жаринка.
ЗОРЕСЛАВ — 1) дослівно «озорений славою»; 2) або дослівно: «зором славний» (той, хто має променисті очі); 3) той, хто славить зорі; 4) народжений на зорі (на світанку).
ЗОРІЯНКО — лагідне, зменшено-пестливе від імен Зо¬реслав, Зорян.
ЗОРЯН —скорочення від Зореслав.
ЗОРЬ — від зорі; ім'я легендарного праслов'янського Волхва, якого Перун забрав до Лук Сварожих.
ЗУБКО — дослівно зубатий (народжений з зубами); 2) або переносно: той, хто вміє добре говорити.
ЗУХ — з польської zuch - молодець; (скорочення від українського зухвалий).
ЗЮЗЯ — дитяче холод-, народжений в мороз. За на¬родними переказами, нібито існувало таке Божество як Дюдя (почуте в Києві); у білорусів Зюзя (Дюдя) - те спме, що Дід Мороз: «Зюзя на дворе - кутья на столе».


ІВА — верба; по-батькові Івачевич: документально відоме ім'я гали¬цького боярина Ізбигніва Івачевича.
ІВЕРЕНЬ — від івер - «заруб¬ка на дереві»; осколок Сонця чи Мі¬сяця (золота і срібла).
ІВОР — тріска; див. Іверень; ві¬домі імена: Івор Мирославович - боя¬рин суздальський, Івор Молибогович - боярин галицький та ін.
ІГОР — загальноприйняте в мовознавстві пояснення: раннє запозичення зі скандинавського імені Бога Ingvi та іменника varr- заступник; дослівно «охоронець Бога Доста¬тку»; однак, можливе і походження від слов'янського гра¬вець (пор. ігрець - той, хто грає на музичних інструментах).
ІДАНТІРС — значення неясне через грецьку транск¬рипцію; ім'я скіфського царя, сина Савлія. Він відомий своєю військовою хитрістю і перемогою над перським вій¬ськом Дарія. Ідантірс застерігав царя Дарія: «Я досі ніко¬го не лякався, і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе... Але спробуй тільки зруйнувати отчі могили, тоді взнаєш, чи будемо ми з тобою воювати, чи ні!»
ІЗБИҐНІВ — див. Збиґнів; відоме ім'я боярина гали¬цького Ізбиґнів Івачевич.
ІЗБОР — вибраний; ім'я сина князя Славена.
ІЗОК — назва місяця червня; народжений у червні.
ІЗЯСЛАВ, ІЗ'ЯСЛАВ — від старослов'янського діє¬слова із'ять - вилучити, відібрати, тобто той, хто відібрав славу; ім'я кількох князів у Русі. Один з них - онук Воло¬димира-христителя, старший син Ярослава Мудрого, який виступив проти Києва з найманим польським військом і безславно загинув у братовбивчій війні.
ІНГО — неясне; ім'я хорутанського князя, можливо близьке до Ігор (Інгвар).
ІНДРА, ІНТРА — арійський Бог-громовержець, іден¬тичний слов'янському Перуну; кілька разів згадується у ВК (дощ. 7-В та ін.).
ІНДРИК — син Індри-громовержця, Бог підземних вод, джерел; у слов'янській міфології відомий як Індрик-звір, що прочищає «ключі істочниє», тобто джерела.
ІРІЙ — варіант імені отця Оря (див. ВК, дощ. 38-А); пор. українське діалектне жіночого роду ириця - «дуже стара жінка, відьма», що вірогідно, походить від давнішого вириця (пов'язане з вирій); знахар, чаклун, ворожбит; той, хто спілкується зі світом Вирію (Раю). Слов'янський Рай уявлявся місцем, де перебувають душі померлих Пращурів і звідки посилаються душі новонароджених дітей. З Раю прилітають віщі птиці, щоб віщувати долю народження, шлюбу і смерті. В цю теплу священну країну за морем-окіаном відлітають на зиму птиці, там же знаходиться і терем Сонця, і його чудесний сад, де б'ють джерела Живої води і достигають молодильні яблука.
ІРОГОСТЬ — гість з Ірію (Вирію); Райський гість.
ІСТИСЛАВ — шукаючий славу (від іскати- шукати).
ІСТОМА — втомлюючий.
ІСТР — від назви річки (сучасний Дунай); ім'я посла в 945 р. до Царгороду.


КАДМ — значення неясне; мо¬жливо від давньослов'янського кади¬ти; син Скіфа, про якого згадує Геро¬дот. Відзначався високою порядністю й почуттям обов'язку, виконав дору¬чення Гелона під час війни з греками.
КАДЮК — від давньоруського кадити - курити, диміти пахучими ро¬слинами при язичницьких Богослу¬жбах; кадило - назва ефіроносної ро¬слини, квітки якої розкриваються вночі і сильно приємно пахнуть (лат. назва Melittis L).
КАЗИМИР — від «казати про мир», тобто передбача¬ти, провіщати мир; ім'я польського короля Казімєжа (нар. 1458 p.), який прославився надзвичайною християнською набожністю.
КАЗКА — оповідач, казкар.
КАЛИНА — назва рослини; чоловіче і жіноче імена, які надавалися переважно знавцям трав, знахарям.
КАЛИНКА — від калина; ім'я знахаря, закатованого християнами в Москві 1677 року за «чародєйство».
КАПИЦЯ — вірогідно, від капище - слов'янський храм, місце поклоніння Богам; пор. український південний діа¬лект кабиця - плита, невеличка пічка, що будується на по¬двір'ї для приготування їжі в теплу пору року.
КАРИСЛАВ — прославлений карою.
КАРН — можливо від кара; ім'я згадується в літопи¬сах - посол Олега Віщого до греків. Див. жіноче Карна.
КВАСУРА — дослівно: той, що «квасить суру» (готує священний напій); ім'я з ВК, дощ. 22: Бог Ладо відкрив Квасурі секрет приготування священної сури.
КВІТАН — народжений у квітні.
КИЙ — кий, палиця з навершям - атрибут князівсь¬кої влади; історичне ім'я князя, засновника м. Києва; не¬одноразово згадується у ВК (дощ. 7-Б, 15 -Б, ЗІ, 38-А та ін.).
КІСЕК, КИСЬКО — 1) киса - мішок, гаманець для грошей; 2) похідне від кіска - коса (пор. варіант назви ко¬сак - козак); 3) похідне від кицька; ім'я зафіксоване у ВК: один з прабатьків слов'ян, названий «сином Дажбога»: Кишек Великий, внук Бастарна, правив у Голині (Голуні) -столиці Руськолані, який руси залишили через прихід гу¬нів і осіли в Києві (дощ. 17-а, 17-В, 19, 25, 35-А та ін.); варі¬анти імені: Кісте, Киська, Кишек.
КЛЯ — закляття; ім'я з берестяної грамоти.
КОБЯ — поширена думка, що це ім'я тюркського похо¬дження за аналогією імені половецького хана Кобяка; однак, є припущення - від слов'янського кобник - ворожбит; той, хто ворожить за польотом птахів; цікаво також порівняти зі сло¬вацьким коблииа - податок священикові, що сплачується мір¬кою зерна (міра сипучих речовин взагалі); кобь - ворожба.
КОВАЛЬ — коваль.
КОЗА — коза (можливо, народжений на Коляду, коли водять «козу», або під сузір'ям Козоріг; астрономічно для нашого часу: 19 січня -16 лютого).
КОЛ — кілок; ім'я згадується у ПВЛ - боярин, посол від князя Ігоря до греків.
КОЛА, КОЛО — можливо, від коло - сонце, а також небо (подібне до грецького polos - вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов'янське Сварга, коловорот); один з прабатьків слов'янорусів (пор. з ім'ям Колоксая - сина першого скіфа Таргітая).
КОЛИВАН — ім'я казкового велетня, під яким «ко¬ливається земля».
КОЛОБУД — пробуджуючий сонце.
КОЛОВЕРША — дух, що допомагає відунам накопи¬чувати багатство; уявляється у вигляді зайця, або чорної кішки, що живе під полом, або під піччю, має спеціальний мішок для припасів, які приносить господарю (господині). Інша форма імені - Коловергиш; значення імені - швидкий, вертлявий.
КОЛОВРАТ — коловорот (знак Сварги, Сварога); документальне ім'я хороброго русича, що відзначився в би¬твах з полками Батия.
КОЛОКСАЙ — можливо, «Сонце-цар»; ім'я скіфсь¬кого царя, наймолодшого сина першочоловіка Таргітая, який успадкував батьківський трон і став родоначальником пле¬мені паралатів. Див. легенду про це: Таргітай. Грецький поет VІІ ст. до н.е. Алкман писав: «швидконогі Колоксаєві коні», де коні є метафорою Сонця. Колоксай - не тільки культурний герой скіфів, але й астральне Божество, пов'я¬зане зі святом весняного воскресіння Сонця.
КОЛОТ — можливо, скорочення від сколот (представник племені сколотів).
КОЛОТИЛО — 1) від колотити (розмішувати, збивати масло тощо); 2) колотити - бити.
КОЛЯДА — 1) у Густинському літописі так називає¬ться Бог зимового Сонця (це досі єдине писемне джерело, що вказує на Бога Коляду, бо решта належать до усної народної міфології); 2) слово коляда - багатозначне: Свя¬тий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагоро¬да за колядування, різдвяний подарунок; значення слова сучасне мовознавство пов'язує з нижньолужицьким коло¬да., праслов'янським коленда, колокол, латинським calendae та ін.; 3) мотиви надання імені людині - народження на свято Коляди (21, 22 грудня). Нині існує прізвище Коляда. Див. ще жіноче Коляда.
КОМОНЕБРАНИЧ — кінний воїн; ім'я князя згаду¬ється у ВК, дощ. 25.
КОРІНЬ — корінь; символіка кореня глибока - зв'я¬зок з родом, міцність, джерело росту: «Де є коріння, там виросте й гілля».
КОРОЧУН — є припущення, що Корочун (Карачун) -одне з імен давньослов'янського Бога зимового Сонця, од¬нак писемних відомостей про нього не маємо; дослівно «ко¬роткий день»; назва різдвяного пряника у вигляді вісімки, яким пригощають колядників; найбільш доведеним є йо¬го значення як періоду часу від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння; мотиви називання дітей - народжен¬ня в цей час. Див. також Кречун, Куцень.
КОСНЯТА — скорочення від Коснятин.
КОСНЯТИН — 1) українське запізнілий- від діалек¬тного косніти - зволікати, затримуватися; ім'я зафіксоване в 1018 p. 2) нерішучий, небалакучий (пор. також московське «косноязичний»).
КОСНЯЧКО — те саме, що й Коснятин.
КОСТИРЯ — 1) від костер - купа дров, складена для вогнища; 2) від костриця - назва рослини стоколос житній (кукіль); вірогідно, ім'я хранителя святині Огнебога; варі¬ант перекладу ВК, дощ. 6-Е: «Аскольд і пізніше Дир усілися на землях наших, як непрошені князі, і почали князюва¬ти. Над ними досі ж були отці. По сьому Костиря, хра¬нитель дому Огнебога [вірогідно, жрець], відвернувся від них, бо були вони охрищені у греків».
КОСТРУБ — вірогідно, близький до Ярила - втілення чоловічої пристрасті; після Купальських свят його соло¬м'яне опудало «хоронили» із спеціальними жартівливими обрядами. Це символізує спад продукуючої сили природи.
КОТИГОРОШКО — похідне від «котиться горошина»; міфологема народження дитини чарівним способом, коли мати з'їла горошинку і народила сина-богатиря; ім'я казкового велетня; див. також Котишко.
КОТИШКО — 1) можливо, скорочення від Котигоро¬шко; 2) похідне від котитися - народжувати потомство.
КОТЯН — похідне від кіт, або від котитися.
КОТЬКО — похідне від кіт, котитися.
КОЦЕЛ — неясне, можливо тотожне іменам на Кот-; документальне ім'я моравського князя 874р.
КОЦЬ — килим, ковдра.
КОЧЕНЬ — дослівно «головатий»; можливо, круглий (пор. качан капусти).
КОЩЕЙ — 1) худий, виснажений чоловік; від слов'янського кость - кістка, або кощ, кощей - раб, прислу¬жник; як вказує Г. Дяченко, «поруч з сідлальниками, ко¬нюхами, що сідлали коней, в Київському літописі згадую¬ться і кощеї, які очевидно, служили при рухомих обозах»; 2) ім'я казкового персонажа, що уособлює потойбічне цар¬ство, ніч, зиму, холод; 3) можливе припущення, що це ім'я походить від старослов'янського кощюна - язичницька ду¬ма, пісня; пізніше християнізоване переосмислення слова кощунствовати (виконувати кощуни) - «оскверняти» хри¬стиянську церкву.
КРАСНОМИР — красивий людям (миру).
КРАСНОСЛАВ — красою славний.
КРАСУН — красивий.
КРЕС — народжений у місяці вогню (червень, сонцек¬рес); пор. кресати, кресало, викрешувати вогонь тертям де¬рева (живий вогонь); за Г. Дяченком, свято Купайла нази¬вається кресини.
КРЕСЕНЬ — те саме, що Крес.
КРЕСТНИЙ — в деяких районах Росії (Смоленщина, Середній Урал) збереглось уявлення про Крестного як не¬чистого духа, що живе на перехресті доріг, або невдоволеного покійника, що загинув не своєю смертю; значення імені пов'язують не тільки з формою хреста (перехрестя, дере¬в'яні хрести, що ставились на роздоріжжях), але й з понят¬тям «хрещений батько», що може носити на собі відбиток давнього негативу по відношенню до чужої релігії, в яку навертали насильно. Існує вислів «Крестной попутал», який пізніше перероблений християнами на «Чорт попутав». Див. ще Хресний.
КРЕЧУН — див. Корочун.
КРИВОРІГ — кривий ріг; ріг - символ добробуту, ри¬туальний посуд; історичне ім'я князя з роду Білоярів, який розбив греків в м. Сурож (згадується у ВК, дощ. 4-В).
КРИВОСЛАВ — викривлена слава.
КРИЛАЧ — крилатий.
КРИКУН — крикливий.
КРИЦЯ — сталевий, залізний, загартований (у зна¬ченні міцний).
КРИШЕНЬ — один з Богів Кола Сварожого, згадуєть¬ся у ВК, дощ. 11-Б; ім'я надавалося народженим у місяці Кришні (вірогідно, зимовий період, найближче виведення слова від крига, крижень; або від криж - Сварґа, символ Сварога).
КРІПЧУН —міцний, «кріпкий».
КРУГЛЕЦЬ — кулястий, повний, товстий.
КРУТ — крутий, грізний; історичне ім'я князя бод¬ричів ХІ ст.
КУДЕНЯ — кудесник.
КУДЕЯР — див. Кудіяр; документальне ім'я боярсь¬кого сина, який закликав кримських татар спустошити Мо¬скву в 1571 p.
КУДІЯР — язичницьке: кудесник Ярила;
КУДЛАЙ — кудлатий, патлатий.
КУЙБІДА — дослівно той, що «скував біду».
КУПАВОН — збуджений, пристрасний.
КУПАЛБОГ — те саме, що Купайло; за ВК, дощ. 38-А, Купалбог «до Митнищ правитиме всяким омовінням».
КУПАЙЛО — Бог літнього сонцевороту (сонцестоян¬ня), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; похо¬дить від купа - поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищен¬ня (пор. також купатися). На думку археологів, у лісосте¬повій зоні України Купайло (Собутка) святкувалося вже три тисячі років тому. На честь цього свята у поляків на¬звана священна гора Собутка (Слєнжа). Цікаво, що у росі¬ян нема пісень з іменем Купайло і багатьох обрядів, які збереглися в інших слов'ян (за І. Сахаровим). На півночі Росії є тільки християнізована Аграфена Купальниця.
КУПЛЕНИК — куплений; той, над яким здійснили обряд «продажу»; див. опис обряду чоловіче ім'я Продан, жіноче - Кума та ін.
КУРИЛО — народжений під час бурі (куряви), силь¬ного вітру.
КУЧКО — від куча; ім'я боярина, який мав хутір Куч¬кове на місці сучасної Москви і був забитий Ю. Довгоруким.
КУЧМА — висока кошлата шапка; дослівно: кудла¬тий, патлатий.
КУЦЕНЬ — 1) куций, малий; найкоротший день; 2) народжений в період Куценя (від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння), який ще має народну назву Корочун.
КУЦЬ — 1) те саме, що й Куцень; 2) чортик.
КУШПЕТ — від кушпела, кушпетити - здіймати пил, куряву.


ЛАДИМИР — 1) від лад і мир, 2) скорочення від Володимир.
ЛАДИСЛАВ — 1) від ладі сла¬ва; 2) скорочення від Владислав.
ЛАДО — Бог порядку (ладу), Дід-Ладо - пращур слов'ян; див. ще Ладобог та жіноче Лада.
ЛАДОБОГ — Бог порядку, спо¬кою, миру згадується у ВК, дощ. 38-А, де розповідається, яким Богам тре¬ба співати Славу: «І тому Ладобогу, який править лади ро¬динні і благості всякі».
ЛАДОЛЮБ — люблячий лад, Бога Лада.
ЛАДОМИР —ладуючий мир (людей).
ЛАДОСЛАВ — славлячий Лада, див. ще Ладислав.
ЛАЗЬНИК — у білоруській міфології - дух лазні (ба¬ні); йому залишають віник і воду, вважаючи, що він парить¬ся після півночі, тому не любить, якщо хтось затримується в лазні до ночі. Саме слово лазня походить від лазити - вилі¬зати по драбинці на полицю, де парились. Див. ще Банник.
ЛАПА — лапа; ім'я новгородського воєводи 1364 p.
ЛЕБЕДЯН — син Лебедя; ім'я згадується у ВК, дощ. 34, 36-Б: «Лебедян, його ж називали ще Славер», і він княжив після Кия 20 років. Варіант імені - Лебедень.
ЛЕВКО — зменшене від лев (лев - символізує силу і владу); мотиви називання могли бути пов'язані також із Зодією (у сузір'ї Лева за астрономічним язичницьким календарем Сонце перебуває 11 серпня - 17 вересня).
ЛЕПКО — гарний, красивий (діалектне українське лепський, ліпший). Див. також жіноче Ліпа.
ЛЕСЛАВ — улесливий (від давньоруського лесть); уславлений лестощами.
ЛЕЛЬ — Бог весняного оживлення природи; він же покровитель бджолярства та проростання хлібів; крім зе¬млеробського значення, він ще й опікун закоханих, допома¬гає обирати шлюбні пари; білоруси вважають, що Лель за¬колисує дітей, наводить на них сон. За польським істори¬ком Длугошем, Лель і Полель - Божественні брати-близнюки, як у римській міфології Кастор і Полукс, що є помічниками людини, особливо воїнів, вершників, моряків; вони - втілення ідеї періодичної зміни життя і смерті, сві¬тла і темряви.
ЛЕСЬ, ЛЕСЬКО — діалектне десь - є, єсть; утворене з частки ле і вказівного займенника се, що зазнав редукції, як наприклад, у слові ось; скорочення від Леслав (а не від Олександр, як це вважають нині).
ЛЕХ — родоначальник поляків (легенда про трьох братів: Леха, Чеха, Руса); можливо близьке до російського Леший, Лешко, Лешак, що тотожне українському Лісовику;
дослівно «мешканець лісу». Пор. також зменшено пестли¬ві форми цього імені: Лешек, Лешко, враховуючи польське походження племен радимичів і в'ятичів, які мігрували на територію Московії.
ЛЕЩЕК — зменшене від Лех.
ЛЕГОКО — зменшене від Лех; ім'я короля Малої По¬льщі Лешка Краківського.
ЛИХАЧ — лихий, злий; писемна згадка - ім'я попа Лихача 1161 p.
ЛИХОВИД — 1) лихий на вид (вигляд); 2) той, хто бачив лихо.
ЛИХОЛАТ — 1) той, хто має погані (лихі) лати (вій¬ськовий обладунок); 2) пор. також московське переосмис¬лення українського лихий (злий, поганий) - ліхой (бравий, зухвалий).
ЛИХОТА — скорочення від імен на Лихо-.
ЛІК — значення неясне; ім'я скіфа, сина царя Спаргапейта. В ті часи корінь Лік- був досить словотворчим (для власних імен) як у Греції, так і в Скіфії.
ЛІПОКСАЙ — сучасна народна етимологія: «красивий цар»; ім'я скіфського царя, одного з синів Таргітая, родона¬чальника скіфського племені авхатів. Див. легенду: Таргітай.
ЛІСКО — від ліс, можливо, народжений в лісі.
ЛІСОВИК — лісовий дух, господар лісу; він ніби зли¬вається з деревами, ховається в гіллях чи в покручених ко¬ренях дерев, борода його переплетена лісовими зелами, він оброслий зеленим мохом; шум дерев - це його голос; іноді він з'являється людині в образі зайця, дикого козла чи соба¬ки, теляти, кішки, чи навіть поросяти; про нього є безліч по¬вір'їв і переказів. Іноді Лісовиків уявляють як цілу родину з жінками й дітьми, які живуть в лісових хащах, господарю¬ють і харчуються, як люди. Кожен ліс має свого Лісовика, і, якщо забреде чужий, трапляється сварка й бійка. Існує та¬кож уявлення про нього як про «царя Лісового», високого поважного в білому одязі й з довгою сивою бородою, справе¬дливого й мудрого повелителя звірів; він ніколи без причи¬ни не зашкодить людині. Лісовик охороняє ліс від надмірно¬го полювання чи вирубування, але допомагає тим, хто дотри¬мується правил поведінки в лісі. За звичаєм, у Лісовика про¬сять дозволу на вхід у ліс, полювання, збирання ягід та гри¬бів, ночівлю в лісових хатинках (куренях). Його задобрюють їжею, яку кладуть на галявині (жертвопринесення): хлібом, сиром, великодніми крашанками та ін.
ЛІСУН — див. Лісовик.
ЛІТАВЕЦЬ — див. Перелесник.
ЛІТО — народжений влітку, або на Новоліття, тобто на першому весняному Молодику (первісно літо - рік).
ЛОБ — головатий; переносно здоровий, міцний, гру¬бий (пор. українське лобур, лобуряка).
ЛОБАН — головатий.
ЛОЗКА — 1) від лоза - назва рослини; 2) лоза - весня¬на хороводна гра, в якій увесь хоровод проходить у «воро¬та» з піднятих рук двох учасниць, співаючи обрядові пісні.
ЛОСЬ — 1) назва тварини; 2) давня назва сузір'я Ве¬ликої Ведмедиці.
ЛУГОВИК — дух лугу; луговий, польовий дух; живе в норах на лугу, виходить в полудень і при заході сонця; в цей час його вважають небезпечним для людини: може наслати лихоманку, іншу хворобу. Вірування в луговика характерні для північнослов'янських регіонів.
ЛУДСЛАВ — 1) можливо дуд - видозмінене люд і слава - славний людяністю; 2) від лудити, полуда (одяг, сорочка, покриття, пелюшка) і слава; можливе дослівне значення: «відомий (славний) народженням в сорочці».
ЛУЗАН — назва горішка, який, дозрівши, сам вилу¬щується.
ЛУНЬ — сивий, сірий, білесий; лунь - хижий птах попелясто-сірого кольору.
ЛУЧ — промінь.
ЛУЧЕЗАР — від луч - промінь і зоря, народжений в променях зорі; болгарське.
ЛЮБ — від любити, любов; ім'я духа-охоронця шлю¬бного ложа. Уявляється в образі пухнастого золотошерсно¬го кота, який тримає в роті стебло рослини, що називається стрілолист. Вважається, що Люб відганяє від спальні Нелю¬ба - такого ж кота, тільки чорного. Любу приносять пожер¬тви у вигляді спеціально випеченого хліба (жіночого і чоло¬вічого символів), які ставлять у потаємних місцях спальні.
ЛЮБАС — коханець.
ЛЮБИК — любий; скорочення від імен на Люб-.
ЛЮБИМ — любимий син.
ЛЮБИСЛАВ — люблячий славу (Богиню Славу).
ЛЮБМЕЛЬ — у білорусів Бог шлюбу; на весіллях йо¬го зображає гарний хлопчик років десяти - дванадцяти, вдя¬гнутий у білу сорочку, червоні чобітки, червоний пояс і вінок з червоних квітів; він сидить біля молодих, кладе молодій у черевик гроші, бажаючи цим багатства молодому подруж¬жю; йому співають пісню як весільному Божеству.
ЛЮБОДАР — дарунок любові.
ЛЮБОЗОР — 1) люблячий зорі; 2) любий, приємний на вигляд (для зору).
ЛЮБОМИЛ — любий і милий.
ЛЮБОМИР — любий для миру (людей).
ЛЮБОМИСЛ — люблячий мислити.
ЛЮБОМУДР — люблячий мудрість.
ЛЮБОНІГ — люблячий ніжність (від давньоруського
ніга, ніжність).
ЛЮБОР — скорочене «люблячий боротьбу».
ЛЮБОЧАД — люблячий дітей (від слов'янського ча¬до - дитина).
ЛЮБОШ — скорочення від імен на Люб-.
ЛЮБОЯР — дослівно: «люблячий пристрасно» - від любов і яр - пристрасть, нестримність.
ЛЮБША — скорочення від імен на Люб-.
ЛЮДМИЛ — людям милий.
ЛЮДОМИЛ — людям милий.
ЛЮДОМИР — мирний з людьми; ладуючий людей.
ЛЮДОСЛАВ — славлений людьми; славлячий людей.
ЛЮДОТА — можливо, скорочення від імен на Люд-;
документальне ім'я київського коваля-зброяра Х ст. (напис на мечі: «Коваль Людота»).
ЛЮТ — лютий, злий, суворий; народжений в лютому;
Лют Свенельдич - ім'я сина воєводи Свенельда.
ЛЮТИЧ — лютичі- назва слов'янського племені; ім'я відетнонімного походження: чоловік з племені лютичів.
ЛЮТКО — те саме, що й Лют.
ЛЮТОБОР — лютий в боротьбі.
ЛЮТОБРАН — лютий в боротьбі (на полі брані -борні).
ЛЮТОМИСЛ — мислячий суворо, люто.
ЛЯДА — за польським істориком Длугошем, Ляда -язичницький Бог західних слов'ян, тотожний римському Марсу, який первісно вважався Богом весняного цвітіння, пробудження природи, а пізніше - войовничості.
ЛЯШКО — зменшене від Лех, Лешко (українська форма лях - давня назва поляків).



МАВОК — дитина Мавки; див. жіноче Мавка.
МАДІЙ — значення неясне; ім'я скіфського царя, сина Прототія, який прославився своїми великими завоюваннями по всій Азії, і утри¬мував владу 28 років, беручи дани¬ну з підкорених ним народів. Далі він пішов завойовувати Єгипет, та цар Псаметіх приніс скіфам великі дари й умовив їх не йти далі.
МАК —1) квітка; 2) ім'я означає гарного і розумного; макове зерно - символ розуму; пор., що каже українська приказка про нерозумного: «їж, дурню, бо це з маком»; «Аби цвіт - а маку ніт» (про гарного, але нерозумного); 3) макова голівка - символ Прародительки, голови Роду в часи матрі¬архату. Припускають, що ім'я Мокоші (Макоші) пов'язане з маком, її зображення на рушниках також нагадують сти¬глу маківку - символ надзвичайної плодючості. Пор. ма¬ківка - купол церкви, святилища; Маїсовій - предковічне язичницьке свято Врожаю. Християнська церква до цього свята (1 серпня) притягла «за вуха» старозаповітну легенду про юдеїв Маккавеїв, які не мають ніякого відношення до християнства, хоча б тому, що це сімейство рабинів було страчене царем Іродом ще в 37 році до н.е. (тобто до народження Христоса). Батько, мати, семеро синів та інші родичі жорстоко знищували язичництво, впроваджуючи вогнем і мечем свою релігію - юдаїзм. Ірод знищив їх як узурпаторів духовної і світської влади в Іудеї.
МАЛ — малий; ім'я древлянського князя, за легендою, страченого княгинею Ольгою. Певний час в історичній літе¬ратурі побутувала думка, що Малуша (мати князя Володи¬мира-христителя) - дочка князя Мала (комусь було вигідно виводити його «чисто» князівське походження). Але існує й легенда про Малушу як дочку рабина (див. Малуша), що заперечує її походження з цього князівського роду. Відомо, що нащадки Мала, як і все плем'я древлян довго трималися язичництва, і були в опозиції до християнки Ольги. Істори¬ки й літописці плутають князя Мала з мешканцем міста Любеча (на Чернігівщині) - Малком Любечанином.
МАЛКО — зменшене від Мал; ряд дослідників (М. Брайчевський, Б. Рибаков, Д. Ліхачов) стверджують, що ба¬тьком Малуші був саме Малко Любечанин. На неслов'янсь¬ке походження Малуші, її брата Добрині і сина Володимира вказують деякі побічні ментальні риси, що проступають із скупих літописних і народних джерел: зв'язок із новгород¬ським купецтвом, опіка дядька Добрині над малолітнім «пре¬тендентом на Київський стіл», слухняність Добрині щодо порад його матері, яка (в народному епосі) владно керує всім «сценарієм» захоплення влади, і нарешті - найняте на купе¬цько-лихварські гроші військо, яке й садовить Володимира на Київський стіл. Наявність у Києві та в інших містах Русі синагог вказує на те, що в той час вже було чимало юдеїв серед населення Русі. Пор. також етнічну належність суча¬сних носіїв прізвища Малкович (нащадок Малка).
МАЛОГОСТЬ — малий купець.
МАЛЮТА — форма імені Мал; Малюта Скуратов -був катом при московському цареві Івані Грізному.
МАМАЙ — 1) кам'яна статуя в степу (культова ску¬льптура, те саме, що й бовван); пор. українське мамай - ма¬йоріти, бовван - бовваніти - виднітися вдалині; 2) за В. Ірк¬лієвським, старе народне - головнокомандуючий, воєвода, король, князь; тюркське - відважний, відчайдушний; ла¬тинське - юний, малий; 3) походження українського куль¬турного героя козака Мамая досить давнє: існують фанта¬стичні легенди про нестаріючого козака, який живе сотні років, з'являється в найскладніші моменти бою і допомагає козакам перемагати ворога. Мамай - образ незнищенного козацького духу. В Московщині Мамаєм лякали дітей: «Баю-бай, баю-бай, к нам приехал Мамай, просит - дитятко отдай...», що могло стосуватися козаків як войовничих по відношенню до них народів.
МАРИБОР — той, хто бореться з Марою (втіленням мороку, смерті).
МАРУН — народжений взимку.
МЕДОСЛАВ — пасічник.
МЕЖАМИР — дослівно «мирний кордон» (межа); іс¬торичне ім'я князя антів, який боровся з готами і був під¬ступно вбитий аварами (обрами) - вбивство посла вже в давні часи вважалося порушенням міжнародного права. Ця подія датується між 558 і 565 роками.
МЕЗЕНМИР — те саме, що Межамир; ім'я Мезенмира згадується у ВК, дощ. 24-А, 24-Б.
МЕЗИСЛАВ — перебуваючий між славою; ім'я одно¬го зі слов'янських князів згадується у ВК, дощ. 25. МЕНЬШАК — найменший в родині.
МЕНЬШИК — те саме, що Меньшак.
МЕСТИВОЙ — воїн помсти; ім'я князя бодричів. Див. Ще імена на Мсти-.
МЕСТЯТА — 1) місцевий; 2) мстивий.
МЕЧИСЛАВ — лицар, прославлений мечем; ім'я поль¬ського короля.
МЕША, МЕШКО — найменший; від мешкати, замешкатись - запізнитись.
МИЛ — милий.
МИЛАН — скорочення від імен на Мил-.
МИЛІЙ — скорочення від імен на Мил-.
МИЛКО — скорочення від імен на Мил-.
МИЛОВАН — помилуваний; миловании (той, яким милувалися).
МИЛОД'АР — милий дарунок.
МИЛОГОСТЬ — милий гість.
МИЛОМИР — милий для миру (людей).
МИЛОНІГ — милий і ніжний (від ніга - ніжність).
МИЛОРАД — милий і радісний.
МИЛОСЛАВ — милий і славний; милий Богині Славі.
МИЛОТИН — від милий; західнослов'янське.
МИЛОШ — скорочення від імен на Мил-.
МИЛЮТА — скорочення від імен на Мил-.
МИЛЯТИН — поширене скорочення від імен на Мил-; писемна згадка імені 1216 p.
МИРОБОГ — Бог миру й безпеки (існує народна молитва-оберіг: «Миробоже, виходжу я в путь, а ти поруч будь...»); ім'я жерця Бушівського святилища, викарбоване на кам'яній плиті (нині Вінниччина).
МИРОГОСТЬ — мирний гість (купець).
МИРОДЕРЖЕЦЬ — Бог Права - правитель Всесвіту, який «держить» увесь світ (мир); давній язичницький епі¬тет (чи синонім Бога Всевишнього); християни надають це ім'я своєму Дияволу, якого ще називають «мирской князь», що вказує на його язичницьке походження, яке було нена¬висне християнським попам. Див. ще Див, Дий.
МИРОЛЮБ — люблячий мир; улюбленець народу.
МИРОНІГ — мирний і ніжний (від ніга).
МИРОСЛАВ — славлячий мир (людей), або уславле¬ний миром; ім'я старшого Проповідника Української Рід¬ної Віри в Канаді, який створив першу язичницьку громаду послідовників вчення Володимира Шаяна.
МИСТИША — скорочення від Мстислав.
МИТУСЬ — 1) дослівно «лежати головами в різні бо¬ки»; «один проти одного»; «навхрест»; 2) старослов'янське митусь - взаємно: від месть - помста, подяка; ім'я славноз¬вісного давньоруського співця.
МИШАТА — маленьке ведмежа; ім'я згадується в берестяній грамоті.
МІНЯЙЛО — 1) дослівно «виміняний» або «підміне¬ний»; (пор.: невдала дитина - народне обміва, одміна, відмінча); 2) той, хто міняє різні речі, товари тощо: за ЕСУМ, ганчірник - сучасне макулатурний.
МІСЯЦЬ — 1) народжений при Місяці; присвячений Місяцю; 2) від індоєвропейського *mens, *mes, пов'язаних з *me - міряти (міряти час за Місяцем); слово місяць виникло як заміна первісного Луна, що було мовним табу (забороною називати ім'я нічної Богині).
МІХ, МІХА — мішок, шкіра, бурдюк; ковальський міх (піддувало); див. легенду про Міха Потока - чоловіче Потік.
МЛАДЕК — молодець (чеське); народжений на мо¬лодику (новому місяці).
МЛАДЕН — південнослов'янське від молодець, мо¬лодий.
МОВЕСЛАВ — ім'я-новотвір: мовою славний.
МОВЧАН — німий, безмовний, мовчазний.
МОГУТА — могутній; ім'я борця проти насильниць¬кого впровадження християнства (згадується в Никонівському літописі 1008р.).
МОЛИБОГ — 1) вимолений, випрошений у Богів; 2) народна назва жайворонка; ім'я батька боярина Івора Молибоговича.
МОЛНЕЗАР — зароджений блискавкою (Молнією, Молонією); народжений під час грози.
МОРГУН — той, що моргає.
МОРОЗ, МОРОЗКО — народжений в мороз; дух хо¬лоду, відомий Дід Мороз, свято якого 6 грудня за астроно¬мічним язичницьким календарем; повелитель Зими і зи¬мових Святок; близький до Велеса.
МСТИБОГ — від старослов'янського мзда - плата:
вдячність Богам. В давнину це слово означало «так само», «взаємно»: як людина Богові - так Бог людині. Первісно слово мстити не мало того негативного значення, яке виробилося під впливом християнства, адже християни відки¬нули правило кровної помсти «зуб за зуб, око за око», бо за зло, на їхню думку, треба платити любов'ю: «Любіть воро¬гів своїх...». Однак, самі християнські пастори ніколи не дотримувались проголошуваних ними принципів, впровад¬жуючи свою віру вогнем і мечем, знищуючи святині заво¬йованих народів, убиваючи служителів їхніх культів. От¬же, й поняття «мстивий бог» - набуло біблійного відтінку, де старозаповітний Яхве (бог юдейської релігії) неоднора¬зово проголошує: «Я бог мстивий і страшний».
МСТИСЛАВ — від старослов'янського мстити - пла¬тити взаємністю; дослівно «подяка Славі»; ім'я князя Тмутороканського (сина Володимира).
МСТИША — скорочення від імен на Мсти-.
МУДРОСЛАВ — ім'я-новотвір: уславлений мудрістю.
МУРАШ — мурашка (в значенні «малий»).


НАВА — за слов'янською вірою - один з трьох часових вимірів, що позначає духовний світ Предків;
коріння Роду; духи покійних; див. ще Права, Ява.
НАВОЛОД — дослівно той, хто «наволодівся»; надмірна влада.
НАГИБА — високий зростом, який змушений нагинатися.
НАГНИБІДА — дослівно: «той, що змушує Біду нагинатися»; або «той, хто зігнувся від біди».
НАДЕЖА — надія, надійний.
НАДІЙ — надійний; пара до жін. Надія.
НАЖИР — народжений для добробуту (жир - багат¬ство); ім'я Нажир Переяславич є в літопису 1162 p.
НАЙДА — знайдений; див. також жіноче Найда.
НАЙДЕН — те саме, що Найда.
НЕБО — те саме, що й Бог, Сварог; у слов'ян були окремі молитви Небу.
НЕВЕР — 1) вірогідно, «представник племені неврів», відомого з часів Геродота V ст. до н. е. як одного зі скіфсь¬ких племен; 2) можливо від невір (існує назва села Невірівка: так християни назвали поселення людей за те, що вони не визнали чужої віри - християнства).
НЕВГОДА — неугодний.
НЕВЗОР — непримітний, неблаговидний (такі імена надавалися з метою оберегу від злих сил). НЕГОДА — народжений в непогоду.
НЕГОЙТА — неясне; південнослов'янське ім'я, що, можливо, означало те саме, що й Негода.
НЕГОРАД, НІГОРАД — радий ніжитися (ім'я з нов¬городської берестяної грамоти): від ніга - ніжність і радість.
НЕГОСЛАВ, НІГОСЛАВ — славлячий ніжність (дігу).
НЕДАН — неданий, ім'я з берестяної грамоти.
НЕДІЛКО — від неділя (день в який не можна працювати - дослівно «не робити діла»).
НЕЖДАН — нежданий.
НЕЗАМИСЛ — простак, незамислений.
НЕЗВАН — незваний.
НЕЗДАН, НЕЗДИЛО — нездатний.
НЕКЛАН — гордий, не здатний кланятися.
НЕКЛЮД — незграбний (від московського неуклю¬жий, нелюдимий).
НЕКРАС — некрасивий; історична особа - Некрас Рукавов був спалений християнською інквізицією в Новгоро¬ді у 1504 p.
НЕЛЮБ — нелюбимий, небажаний.
НЕМИР — нелюдяний, або неспокійний, шумливий.
НЕНАШ — чужинець.
НЕПОГОДА — 1) уособлення вітряної холодної го¬дини; як протилежність Погоді - добрій і теплій годині; 2) У поляків те саме, що Посвистач, Похвіст, Стрибог, тобто, Цілком окреслене теїстичне поняття - Бог, який завідує по¬годою взагалі (як доброю, так і недоброю). Наприклад, По¬свистача (Бога Вітрів) молили, щоб добру погоду дав і моря не турбував. Очевидно, Погода і Непогода є лише подвійними проявами одного Божества (Посвистача, Стрибога та ін.). Ім'я надавалося народженим у вітряну чи холодну погоду.
НЕРАДЕЦЬ — ледар; дослівно «не радетель», тобто той, хто не турбується ні про що; ім'я згадується в літопи¬сах 1086 p.
НЕСМІЯН — невеселий; той, хто не сміється. Див. ще жіноче Несміяна.
НЕСОЛЕН — несолений (в значенні невиразний).
НЕЧАЙ — нежданий (від старослов'янського чаяти -сподіватися, нечаяний - несподіваний).
НЕЧУЙ — від назви рослини нечуй-вітер, пов'язаної з вірою в її магічну силу зупиняти вітер на воді, рятувати човни й кораблі від потоплення, допомагати ловити рибу без невода. Збирають цю рослину зимою на берегах річок і озер опівночі 1-2 січня (Водокрес Богині Дани). Мотиви називання, вірогідно, народження в цей час, або якийсь ін¬ший зв'язок з цією рослиною.
НИСКИНЯ — неясне; ім'я древлянського князя.
НІГОСЛАВ — ніжністю славний.
НІЖАТА — скорочення від Нігослав; ім'я ладозько¬го посадника.
НОВАК, НОВИК — народжений на Молодику.
НОВОЖИЛ — новий жилець.
НОВОМИР — нова людина в миру.
НОВОСЛАВ — ім'я-новотвір: славлячий нове.
НОВОТВОР — нове: творець нового.
НОВОЯР — 1) присвячений новому весняному сонцю; 2) народжений на свято Ярила; історичне ім'я князя, який воював з греками й варягами, згадується у ВК, дощ. 23.
НЯНЬКО — опікун; нянька; так називали старших дітей, які доглядали молодших.


ОБИДЕН — 1) повсякденний; 2) ображений.
ОБІЛУХА — від обіліє -достаток; дух врожаю.
ОБРЕТИН — від обрести - здо¬бути; західнослов'янське.
ОВИННИК— вогняний дух, який має спільні риси з Домовиком, але його місце - овин (стодола); одяг Овинника чорний, мабуть від сажі (на відміну від Домовика, який має білий одяг), очі горять як жаринки; ночами він підмітає стодолу, віє зерно, надає йому «спорню», а у знаючого господаря навіть молотить вранці. Йому приносять у жертву перший сніп, кидаючи його у вогонь, а також після обмолоту залишають сніп.
ОВСЕНЬ — походить з пеласгійського Ausel, етрусь¬кого Usil; назву Овсень отримав під впливом назви Жит¬нього Духа; у білорусів близький йому Жицень - вівсяний дух. В народів, де головним посівним зерном є овес, ним засівають на Різдво, при цьому закликаючи Овсеня. Свято Овсеня згадується у ВК, дощ. 37-А: «Овсяна велика і ма¬ла»; а також дощ. 6-Б: «обирали князів із отців, і ті були од Овсеня до Овсеня» (тобто річне коло). У латишів зафік¬соване весняне свято Овсеня, що збігається з нашим Яри¬лом - 23 квітня (Усинь). Дяченко вважає Овсеня Богом осіннього сонця і подає назву «овсешнія песні» - пісні, які виконують на свято Овсеня. На думку О. Фамінцина, він тотожний з образом Кози, яку водять на Різдво і є симво¬лом родючості. Див. також Авсень, Усень, Говсень, Таусень.
ОВСЯНИК — народжений на свято Овсяної (Овсеня).
ОВЧИНА — народжений на овечій шкурі (викорис¬товувалась ритуально як символ багатства); писемна згад¬ка імені 1530р.
ОГЛЕНДЯ — той, хто оглядається або оглядає (спо¬стережливий) передбачливий; ім'я боярина, який закликав до єдності слов'янські племена: руськолань, венедів і бору¬сів; згадується у ВК, дощ. 8, 8(2).
ОГНЕБОГ, ВОГНЕБОГ — Бог священного Вогню зга¬дується у ВК, дощ. 38-Б; можливо ідентичний з Симарглом, про що читаємо у ВК, дощ. 3-А: «Цьому Богу Вогнику Семарглю речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа, наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися». Див. ще Симаргл, Симир, Симарса.
ОГНЕВІД — див. Вогневід.
ОГНЯН — вогненний.
ОДИНЕЦЬ — єдина дитина в сім'ї.
ОДНОРУКИЙ — ім'я Бога-воїна (Тура, Яровита, Ареса або римського Марса); у скандинавів збереглась легенда про боротьбу Тура зі страховиськом Фенріром, в пащу якому він всунув свою руку, перемігши Фенріра, - так він позбувся руки, за що отримав таке ім'я. Ці легенди були відомі бал¬тійським слов'янам, є молитви до Однорукого, а також знайде¬но кілька маленьких статуеток із його зображеннями.
ОДОАКР, ОДОНАЦЕР — можливо, перекручене грека¬ми чи римлянами Одинець; історичне ім'я слов'янського во¬ждя й полководця (близько 431 - 493 років), який протягом 13 років володів Північною Італією, а в 476 p. захопив Рим; згадується у ВК (дощ. 28-Д) та в універсалі Богдана Хмель¬ницького 1648 p. Одоакер був запрошений на бенкет до Теодоріка, який, обіймаючи його, підступно вбив ножем, після чо¬го сам став імператором Риму. У Зальцбурзькому музеї (Ав¬стрія) є кам'яна плита з написом «Одоакер - король русів».
ОДОБАША — неясне; західнослов'янське.
ОДЯКА — вдячність.
ОЗАР — озорений.
ОЗИМ — народжений на початку зими (дослівно: пе¬редзимний).
ОКТОМАСАД — грецька вимова імені скіфського ца¬ря V ст. до н. е.; брат царя Скіла. Коли скіфи побачили, що Скіл справляє Вакхічну містерію за грецьким звичаєм, тоді вони підняли повстання проти нього, Скіл втік до Фракії. Октамасада обрали царем і він виміняв одного фракійсь¬кого полоненого на свого брата Скіла, якого одразу обезгла¬вив. Так скіфи карали зрадників рідних звичаїв.
ОЛДОРЕХ — значення і походження неясне; згадує¬ться у ВК, дощ. 18-Б з негативною характеристикою (ім'я двидше готське, ніж місцеве).
ОЛЕГ — тотожне слов'янським іменам: Волег, Вольга, а також Олех, Олехно, Олешко. Див. також жіноче Ольга.
ОЛЕЛЬ, ОЛЕЛЬКО — народжений на свято Леля, Ле¬ді («о Лелі») - 22 квітня; любимий, леліяний; можливо фор¬ма від Полель - Бог Вогняного першопочатку Всесвіту.
ОЛЕСЬ — див. Лесь.
ОЛЕХ, ОЛЕХНО — дослівно; вільховий, народжений дід вільхою.
ОЛЕШКО — зменшено-пестливе від Олех, Олег.
ОЛИМЕР — можливо, викривлене Волимер, Волимир; в іноземних хроніках цим іменем названий цар русів, який керував флотом під час нападу на Данію.
ОЛЬГОСТ — те саме, що Вольгост.
ОЛЬМА — вірогідно «біда»; ім'я християнина, який збудував церкву св. Ніколая на честь забитого князя Аско¬льда. В історичній літературі, щоправда, існують припущен¬ня, що Ольма - лише перекручене Ольга. Однак, вони непе¬реконливі; вірогідно, що тут йдеться про мадярського пра¬вителя Олмоша, який жив в селищі Угорському під Киє¬вом: в ПВЛ згадується «Ольмин двор» на горі.
ОЛЬСТИН — льстивий, улесливий; ім'я боярина зга¬дується в 1185 p.
ОЛЯТА — скорочення від Ольстин.
ОНДЕРЕ — Бог дощу, який ще називався Вергунець;
згадується у ВК, дощ. 30: «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець» (можливо, син Перуна); «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить вина і злаки».
ОНОГОСТЬ — гість з іншого краю.
ОПРИША — вірогідно, від давнього опришок - повс¬танець, борець за справедливість.
ОР, ОРІЙ — орієць, землероб (орач); ім'я Прабатька слов'ян-русів; згадується у ВК як батько засновників Киє¬ва: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем'я своє, а Хорев хорватів своїх» (дощ. 36-А). Варіант імені Ірій (дощ. 38-А). Можливе встановлення ети¬мології через давніші мовні форми, що існували на землях Слов'янщини, наприклад, скіфське слово Опор - чоловік. За ВК (дощ. 6-В), отець Орій жив за сто років перед Геродо¬том (від Отця Оря до Діра пройшло тисяча п'ятсот років), отже це ім'я існувало за скіфської доби.
ОРЕЛ — орел.
ОРІК — син скіфського царя Аріопейта і скіф'янки Опойї, брат Скіла (лише по батькові, бо матір'ю Скіла була гречанка, від якої той і навчився грецької мови і звичаїв).
ОРІСЛАВ — ім'я-новотвір: «славний орієць», просла¬вляючий Отця-Оря та оріїв.
ОРІМИР — ім'я-новотвір: «мирний орієць».
ОРЛИГОРА — ім'я-новотвір: дослівно «орлина гора».
ОРЛИН — орлиний, син орла.
ОРОГОСТЬ — гість-орач; ім'я згадується в ПВЛ під 1100 роком.
ОСЕДЕНЬ — осілий, посидючий; ім'я огнищанина зга¬дується у ВК, дощ. 26.
ОСКОЛ — 1) осколок; 2) оскал зубів; 3) варіант імені Аскольд.
ОСЛАД — див. Услад.
ОСЛОВЕНЬ — належний до слов'ян; ім'я Волхва зга¬дується у ВК, дощ. 25.
ОСМАК — восьмий у сім'ї.
ОСМОЛ — «осмолений» - чорний, як смола.
ОСМОМИСЛ — мислитель, багатодум (восьмимисл);
ім'я галицького князя Ярослава Осмомисла.
ОСТРОМИР —вершина світу.
ОСТРОУС — той, що має гострі вуса.
ОСТРОУХ — той, що має гострі вуха.
ОСЬМАК — восьма дитина в сім'ї.
ОТАЙ — таємний; див. також жін. Отая.


ПАКОСЛАВ — можливо від західнослов'янського паковний - місткий, дослівно «вміщаючий славу»; імена синів краківського воєводи і малопольського рицаря згадуються в ПВЛ за 1211, 1226, 1228 pp.
ПАЛИВОДА — від «палити воду»; первісно мало позитивне значення як обрядодія на свято Ку¬пайла.
ПАЛИКОПА — язичницький Бог - вартовий святкових днів, який спостерігає, щоб люди шанували Богів належним чином; він близький до Чура -духа Предків, як дух межового вогню, пильнує майно і влас¬ність Роду. Чуром присягаються, застерігають свою власність: «Чур! Моє!» В санскриті слово чур означає ладити. Його день, 27 липня, завершує Перуновий тиждень. Тому і блискавку також пов'язують із Паликопою: якщо хтось не дотримуєть¬ся Звичаю Предків, Паликопа карає його своєю блискавицею. В цей день йому моляться, щоб уберіг копи від вогню.
ПАН — пан, предок; за хорватською легендою, Пан -батько Чеха, Леха і Руса; у греків Пан - Божество дикої природи, має деякі риси, подібні до слов'янського Велеса.
ПАПАЙ — батько; головний Бог скіфського пантеону, тотожний слов'янському Сварогу, грецькому Зевсу та ін.
ПАРКУН — ім'я згадується у ВК; вірогідно, одна з форм імені Перуна: «Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно» (дощ. 5-А).
ПАСКО — пастух; або від іменника «пасок» - пояс.
ПАСМУР — народжений в пасмурну (похмуру) погоду.
ПАЩЕК — форма імені Щек, один з трьох синів бать¬ка Ора (Кий, Пащек, Горовато - Кий, Щек, Хорив); згадуєть¬ся у ВК, дощ. 4-Г. Ім'я означає змій (пор. вірменську леген¬ду про заснування Києва, де це ім'я передано як Мелтей, що також означає змій).
ПЕК — незгасний вогонь, що палає на священному вівтарі; обожнювання вогню відображене й в імені Припікало та назві пекло, яке християни перетворили в ад, як місце перебування душ грішників. Проте, вислів «іти в пе¬кло» первісно означав лише ритуальне спалювання тіла покійного на Вогні. Язичницький обряд спалювання тіла має на меті звільнення душі і швидке перенесення її до Лук Сварожих, тобто Раю, Вирію.
ПЕЛАГ — можливо, похідне від етноніма пелазг - на¬зва племен, які залюднювали терени України за трипільсь¬кої доби; див. також жіночі імена: Пелага, Палажка.
ПЕЛЕЙ — можливо, світлий, білий - належний до пле¬мені пелазгів (пор. жіноче Пелага); ім'я батька Ахіла, скіфа за походженням. За часів Геродота пелазги мешкали в де¬яких областях Греції, Італії та Малої Азії, їх вважають вихі¬дцями зі східної Слов'янщини. На афінському Акрополі най¬давніша частина муру називалась пелазгійською, або пеларгійською (грецьке pelargos - лелека). Можливо імена Пелей і Пелага в давні часи становили пару, як Ладо і Лада.
ПЕНАТ — походить від penus, penetralia - внутрішня, потайна частина житла, храму; домове Божество у слов'ян; Пенати були привезені Енеєм із Трої в Рим, де їх помістили у внутрішній частині храму Вести. Імена Пенатів зберігали¬ся в таємниці від непосвячених, до них могли наближатися тільки жерці й весталки. Козьма Празький записав у ХІІ ст., що чеські поселяни ще в його часи поклонялися своїм родовим Божествам Пенатам, фігурки яких були принесені їхніми Предками - князем Чехом і його дружиною на їхні нові землі; Пенати - особисті Божества, які приносились до храмів у дні урочистих Богослужінь. Пенати шанувались також у балтійських слов'ян, знайдено багато їхніх малень¬ких статуеток, які мали спеціальні отвори чи вушка для прикріплення (можливо до стіни чи палички). Місце Пена¬тів - за піччю, або на горищі хати, подекуди для них будува¬лися спеціальні святилища біля жител. Ще в першій поло¬вині ХІХ ст. християнський пастор Карлблом жорстоко руй¬нував язичницькі Божниці Пенатів, що були в подвір'ях бі¬ля жител слов'ян і литовців у Прусії.
ПЕРВОЙ — перший син в сім'ї.
ПЕРВУШКО — перший син в сім'ї.
ПЕРЕДСЛАВ — дослівно «випереджаючий славу».
ПЕРЕЛЕСНИК — від старослов'янського прельщати - спокушати, облещувати; літаючий дух, який спокушає жі¬нок та дівчат. Уявляється в образі гарного парубка, який, подібно до літаючого Змія, зорею спадає в хату і кохається з жінкою, дарує їй коштовні прикраси, а вранці жінка почу¬ває себе змарнілою. В українському народі вважається не¬безпечним докоряти жінці за зв'язок із Перелесником (Змі¬єм), бо він може спалити хату.
ПЕРЕМИЛ — 1) дослівно «надто милий» - дуже ми¬лий; 2) або той, хто «перемінив милування» (пор. перелюб).
ПЕРЕМИСЛ — переосмислюючий.
ПЕРЕМИШЛЬ — те саме, що й Перемисл.
ПЕРЕМОЖЕЦЬ — сучасне рідновірське ім'я.
ПЕРЕНІГ — див. Переніжко.
ПЕРЕНІЖКО — дослівно «переніжений» - надто ні¬жний, лагідний;
ПЕРЕПЛУТ — Бог рослинних коренів, які він переплі¬тає під землею, живить, дає їм ріст і силу; зображався у вигля¬ді плетива на староруських мініатюрах, а також у вигляді наузів (плетених з ниток чи мотузок оберегів). На честь Переплута приносили жертви і пили священне причастя з рога.
ПЕРЕП'ЯТ, ПЕРЕПЕТ — вірогідно, від перепинати, пе¬репона (давньоруське препятствіє); легендарне ім'я скіф¬ського царя Перепета і його жінки Перепетихи, які похова¬ні в двох курганах, що розміщені біля витоку ріки Рут та безіменного струмка, що впадає в р. Унаву. Ця місцевість називається Перепетове поле (нині - Білоцерківський степ, між Білою Церквою, р. Стугною, м. Фастовом і Миронівкою Кагарлицького р-ну). Існує здогадка, що це ім'я скіф¬ського царя Прототія (Партатуа, Бартатуа), як воно записа¬не в іноземних джерелах.
ПЕРЕСВІТ — найвища якість прикметника світлий; документальне ім'я воїна-дружинника, який виступав у по¬єдинку з татарином Челубеєм перед початком Куликівсь¬кої битви в 1380 р.
ПЕРЕСЛАВ, ПРЕСЛАВ — найвища якість прикмет¬ника славний.
ПЕРЕСМАГА — обвітрений, засмаглий.
ПЕРЕЯР — найвища якість прикметника ярий або іменника ярь: потужний, мужній, збуджений, плодючий, весняний.
ПЕРЕЯСЛАВ — дослівно «перейнявший славу».
ПЕРКО — від давньоарійського пер - перо, стріла, стрілець.
ПЕРУН — ім'я Бога, що проявляється в громі та бли¬скавці, несе енергію очищення, дає рухливість і життєву по¬тужність всім істотам; загальнослов'янський культ Перуна бере свій початок ще в давньоарійській релігії, де його гро¬зові функції тісно переплелися з військовими. За ВК, Перун - Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави, захисник і покровитель чоловіка-воїна. Перун у своїй небесній кузні викував для русичів-українців гострий меч, яким вони зав¬жди перемагали ворогів. В зображеннях Перуна головна ува¬га приділялась волоссю (срібне) і вусам (золоті), як на Київ¬ській статуї; в народі особлива увага була звернена на боро¬ду Перуна (пор. «Велесова борода», а в московських християн «барада Ільї»). Атрибути Перуна: «Перунова палиця» (те саме, що осиковий кілок - засіб проти злих сил), стріли, каме¬ні, сокири, які мають лікувальні властивості, в християнсь¬ких текстах називаються «богомерзкіє вєщі». В українців і білорусів зберігся основний Перуновий міф (див. «Золотослов») про його боротьбу з Велесом (Зміуланом) за воду (Ді¬ву, Додолу, Мокошу), який в основному відтворює давню пра¬арійську основу, що дійшла до нас у писемних текстах Ріґве¬ди. Донині збереглося українське прізвище Перун (в селі Невірівка), і загальна назва блискавки - перун. В обрядових піснях літнього періоду (купальські і, так звані, петрівочні пісні) образ Перуна був замінений «святим Петром», а в серпневих спасівських обрядах - «святим Іллею». Це свід¬чить про те, що головними святами Перуна у наших Пред¬ків були: Купайло та Перуновий тиждень, що нині припадає на 21-22 червня та 20 -27 липня.
ПЕРЯТА — зменшене від імен, похідних від Перун; ім'я зафіксоване не берестяній грамоті.
ПЕСТИЛО — пестливий; ім'я воїна згадується у ПВЛ в ХІІ ст.
ПИРІГ — пиріг (можливо від пиро - пшениця, злаки).
ПИРОГОСТЬ — гостинний (від пир - бенкет для гос¬тей або для купців, бо гость ще має значення купець).
ПИРЯТА — скорочення від Пирогость або інша фор¬ма Перята; ім'я Київського боярина ХІ - ХІІ ст. Вважають, що від його імені походить і назва міста Пирятин.
ПІДІПРИГОРА — від «підпирати гору» - міцний, си¬льний; ім'я казкового богатиря.
ПІСКУН, ПИСКУН — 1) від пищати; 2) від діалект¬ного пискувати - зухвало розмовляти пор. «казати правду в лице» (писок - зневажливе від лице, морда).
ПЛЄНКО — від старослов'янського пленять - поло¬нити красою, чимось незвичайним; відоме ім'я билинного персонажа Чурила Плєнковича.
ПЛОСКИНЯ — можливо від плоский(пор. назву се¬ла Плоске) або плоскінь - чоловічі стебла конопель, можли¬во пов'язане з часом, коли тіпають плоскінь; ім'я воєводи бродників, які воювали проти Київського князя Мстислава на боці татаро-монголів у битві на р. Калка 1223 p.
ПОГОДА — народжений в добрий час, гарну годину; у поляків Погода - Бог ясного часу, доброї години.
ПОЗВІЗД — 1)див. Посвистач, Посвист, Похвіст, Ви¬хор; у Густинському літописі Позвізд - ім'я слов'янського Бога Повітря, яке святкують 15 липня (Вітер); за Г. Дяченком, під Києвом у давні часи стояв кумир (статуя) Позвізда; за С. Килимником, свято Вітру - 20 вересня; 2) ім'я десятого з синів князя Володимира-христителя (віро¬гідно, від жінки болгарки); Позвізд Володимирович був кня¬зем Волинським (згадується в ПВЛ під 988 роком).
ПОЛЕЛЬ — 1) наступний за Лелею (дослівно: «після Лелі»); брат-близнюк Лелі, син Богині Лади - божественне втілення Світла, небесного Вогню, чоловічої сутності як од¬ного з двох першооснов життя, що виступає в парі з Лелею - Божественним втіленням Води, земної Вологи, жіночої сут¬ності. Леля і Полель - аналоги пари: Купали (жіноче) і Ку¬пайла (чоловіче); 2) за іншою традицією, Лель і Полель - бра¬ти-близнюки, як римські Кастор і Полукс. Див. ще чол. Лель.
ПОЛКАН — в казках захисник дівчат - аналог кента¬вра, напівлюдина-напівкінь: можливо від полуконь.
ПОЛУДЕННИК — народжений в полудень; дух по¬лудня; ім'я зятя одного з прабатьків Русі - Богумира.
ПОЛЮД — можливо від «полюддя» - данина князю.
ПОЛЯН — народжений в полі; скорочене полянин.
ПОП — дослівно «статуя Бога» (за Крип'якевичем, дуже давня скіфська назва); пор. з грецьким попос - за¬гальна назва Богів і духів.
ПОПЕЛЬ — попіл - символ домашнього вогнища; ім'я польського князя VІІІ століття, який правив у Гнєзно. За віруваннями слов'ян, попіл - також символізує періодичне відродження природи навесні (пор. грецьку птицю Фенікс, що воскресає з попелу, аналог нашої Жар-птиці); попіл ши¬роко застосовується в народному знахарстві як стериль¬ний дезинфікатор.
ПОПУТЧИК — ім'я духа, який допомагає в дорозі.
ПОРЕВИТ — див. Поренут.
ПОРЕЙ — можливо, від пора - народжений «впору», своєчасно; ім'я Київського боярина згадується в ПВЛ за 1064 і 1078 p. як воєвода Всеволода Ярославовича.
ПОРЕНУТ — слов'янський Бог зимового сну, холоду; ім'я походить зі слов'янського поринути - зануритися в сон; статуя Поренута мала п'ять облич - символ п'яти зи¬мових місяців; його протилежність - див. Руєвит.
ПОСВИСТ — народжений у вітряну погоду; див. По¬свистач.
ПОСВИСТАЧ — ім'я Бога, що згадується в Густинсь¬кому літописі та в польського історика Длугоша; П. Кулішем також записана в ХІХ ст. українська дума, в якій згадується Посвистач - Бог Погоди, аналог Стрибога - Бога Вітрів. Волх¬ви викликали вітер з допомогою спеціальних замовлянь і посвисту - звідси Посвистач. Див. ще Позвізд, Похвіст, Вихор.
ПОСПЄЛ — достиглий, спілий; ім'я козака, який жив у кінці ХVІ ст.
ПОСТНИК — це ім'я - зразок християнсько-язичницької синкретизації: «народжений в піст» (в язич¬ницькій вірі календарні пости відсутні); язичницька тра¬диція називання за часом народження і християнська на¬зва календарного періоду посту, ім'я одного з будівників московського храму Василя Блаженного, якому попи вико¬лоли очі. Ім'я другого будівника - Барма.
ПОТІК, ПОТОК — 1) народжений біля потоку, джере¬ла; 2) пов'язується з іменем богатиря Міха Потока (пізніше перетвореного в Михайла), відомого з галицьких українсь¬ких билин. За билиною, Потік веде боротьбу з власною жін¬кою, яка має суперечливу вдачу: перетворюється то на лебі¬дь-білу, то на змію, то на чарівницю, яку він, нарешті убиває. Легенда про чоловіка, який поборює (знищує) жінку, вже по¬збавлена природнього язичницького змісту (за яким боро¬тьба між чоловіком і жінкою мала б закінчитися шлюбом і народженням дітей). Християнський світогляд, за яким, так зване «зло» слід поборювати, знищило й первісну природню семантику образу й імені. Змія ще з трипільської доби -оберіг жіночої плідності (згадаємо фігурки Богинь із зобра¬женням змій на животі та грудях), а також скіфська леген¬да про змієногу Богиню (дочку Борисфена-Дніпра). Христи¬янське ж «змієборство» перекрутило первісне слов'янське розуміння цього образу, перетворивши його в образ юдея Михаїла-архистратига, що поборює змія-язичництво, тобто ет¬нічні вірування підкорених християнським імперіалізмом народів. Див. ще ім'я Міх, Міха.
ПОТІХА — задоволення, втіха, веселість.
ПОЧИНОК — початковий, перший: починок куделі, прядива тощо.
ПОХВІСТ — див. Позвізд, Посвистач.
ПРАБОГ — верховний Бог (у лужицьких сербів); йо¬му служать нижчі рангом Боги (Прибоги); це ім'я є також в угорських русинів, але вже нині вживається з викривле¬ним християнським значенням - язичницькі Боги як «зла сила»: «Біс, іди ти до ста Прабогів» (записав О. Білецький)
ПРАВ, ПРАВА — Божественний закон гармонії Все¬світу, який керує зміною дня і ночі, пір року, рухами небес¬них світил та ін. Корінь прав- мають слова, пов'язані з Бо. жественним, праведнимжиттям; правда, правило, правий, православ'я. Вчення про Праву збереглося у ВК, дощ. І: «Права бо є невідомо уложена Дажбом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, коли одійде, смерть єсть. Яв текуща, а творена в Праві. Нав'є бо єсть по тій. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві є Яв. Повчимося старому і зануримо душі наші в нього, бо єсть то наше». Див. ще Яв, Нав.
ПРАВДОЛЮБ — ім'я-новотвір: що любить правду.
ПРАВОМИР — Божественний; той, хто «правує ми¬ром» (світом і людьми).
ПРАВОСЛАВ — ім'я новотвір, дослівно «славлячий світ Прави»; це ім'я вживалося вже в ХІХ ст.: Маркіян Шашкевич у передмові до «Русалки Дністрової» висловив подяку за допомогу у виданні книжки Православу Кавкову. Назва Православ 'я первісно стосувалась етнічної релі¬гії слов'ян, де Прав - світ Богів, славлення - назва язични¬цької Богослужби. Цей же корінь і в слові Прадіди, адже за вірою слов'ян, покійні родичі переходили зі світу Яви в Наву, а звідти - до Богів Права.
ПРАСТЕН — дослівно «праоснова»; пор. Станило; ім'я боярина, посла Ігоря Рюриковича до греків, згадується в ПВЛ під 945 р.
ПРЕБОР, ПРЕЙБОР — вища якість від слова бороть¬ба, ім'я волинського боярина згадується в ПВЛ під 1262 р.
ПРЕДИСЛАВ — 1) ім'я-новотвір: той, хто має слав¬них Предків.
ПРЕДРАҐ — вища якість від слова дорогий.
ПРЕДСЛАВ — дослівно «випереджаючий славу».
ПРЕМИСЛ — вища якість від слова мисль; дослівно «мислячий, мудрий»; ім'я чеських королів ХІІ - ХІІІ ст. (Пржемисл).
ПРЕРАД — вища якість від прикметника радий.
ПРЕСЛАВ — див. Переяслав.
ПРЕТИЧ — впертий; ім'я одного з воєвод князя Свя¬тослава, який в 968 р. врятував Київ від нападу печенігів.
ПРИБИСЛАВ — дослівно «прибуваюча слава»; ім'я князя бодричів відоме в 1125р.
ПРИБУВОЙ — дослівно «прибулий воїн».
ПРИБИША — зменшене від Прибислав, Прибувой.
ПРИБОГ — у лужицьких сербів Божок, нижчий рангом по відношенню до головного верховного Прабога.
ПРИВАЛ — прибуток (московське діалектне привал -зять); взятий у дім батьків жінки; укр. приймак.
ПРИЗОР — доглянутий.
ПРИЙМАК — чоловік, взятий у прийми до батьків жінки; відоме як прізвище.
ПРИПІКАЛО — у балтійських слов'ян Бог літньої спеки; про нього відомо з послань полабських єпископів, які в ХІІ столітті руйнували язичницькі храми. У Верхній Лужиці знайдене скульптурне зображення Припікала: юнак з п'ятьма променями сонця навколо голови і з простерти¬ми вперед руками - символ сонячного вогню (за Фамінциним); нагадує статую Юпітера.
ПРИСТЕНЬ — ім'я духа-домовика, що живе «при сті¬ні» (відомий переважно у білорусів).
ПРОВЕ — у балтійських слов'ян Бог земель Старгородських; йому присвячують старі дуби, які називають свя¬щенними. За Гельмольдом, храм Прове був оточений дубо¬вою огорожею з двома ворітьми. В храмі також зберігались скульптури Пенатів, якими була наповнена вся країна. Сю¬ди сходилися люди для жертвопринесень на свято та для здійснення судів. Значення імені, вірогідно, близьке до Прав, Провидіння.
ПРОВИД — передбачливий; провидець.
ПРОДАН — дослівно «проданий»; дитина, над якою здійснений обряд «продажу», який застосовували в разі ди¬тячої смертності у родині для запобігання ранньої смерті:
Дитину передають кумові через вікно, за що він платить символічні гроші і називає себе батьком, а передаючи немовля справжнім батькам, наказує, щоб вони виховали сина нібито для нього. Подібна мотивація називання також в іменах: Купленик, Найда, Кума та ін.
ПРОКОШ — корисний; від прок - користь.
ПРОСВІТ — ім'я-новотвір: просвітитель.
ПРОТОТІЙ — ім'я скіфського царя, батька Мадія (ін¬ший варіант імені Партатуа); див. ще Переп'ят.
ПУГАЧ — назва птаха; так могли називати хлопчи¬ка, якщо при народженні чули крик цього птаха, який вва¬жався віщим.
ПУТИВОЙ — дослівно «шлях воїна».
ПУТИЛО — вірогідно, скорочення від імен з основою на Путь- ; можливо, народжений в дорозі.
ПУТИМИР — дослівно «шлях миру», або «людський шлях» (мир - люд).
ПУТИСЛАВ — дослівно «шлях слави».
ПУТИСИЛ — дослівно «шлях сили».
ПУТША — зменшене від імен з основою на Путь-; ім'я вишгородського боярина, що служив у князя Святопо¬лка Окаянного, згадується в ПВЛ під 1015 роком як один з убивць князів Бориса і Гліба.
ПУТЯТА — 1) зменшене від імен з основою на Путь-; 2) від потяти - вбити, зарубати, посікти мечем; ім'я воєво¬ди, який разом з Добринею жорстоко розправився з мир¬ними язичниками у Новгороді, котрі не хотіли христитися. Звідси й приказка: «Путята христив мечем, а Добриня - вогнем». Путята і Ян Вишатичі - брати (обоє були ненави¬сниками язичницької віри Предків). Ян вбивав Волхвів на Поволжі.
П'ЯСТ — кулак (пор. зап'ястя від п'ять пальців); ім'я родоначальника польських князів П'ястів.
П'ЯТАК — п'ятий син в сім'ї.
П'ЯТКО — п'ятий син в сім'ї.


РАГОЗА — від укр. назви рослини рогіз, рогоза.
РАГУЙЛО — неясне; ім'я київського боярина Рагуйла Добринича, згадується в ПВЛ кіль¬ка разів у ІХ ст.
РАДЕЙ — 1) порадник; похідне від рада; радеть (пор. да¬вньоруське Радетель - опікун, старійшина роду, племені, який пильнував дотримання Звичаю представниками общини); 2) похідне від радість, можливо імена на Рад- (радість) пов'язані з періодом Радуниці (по¬минальний тиждень після Великодня).
РАДЕХ — див. Радей.
РАДЕЧКО — похідне від радість.
РАДИВОЙ — порадник воїнів, охоронець воїнського Звичаю.
РАДИЛО — можливо, форма імен на Рад-; ім'я-боя¬рина київського відоме в ІХ ст.
РАДИМ — скорочення від Радимир; ім'я легендар¬ного прабатька радимичів - вірогідно, польське плем'я (брат В'ятка - родоначальника в'ятичів).
РАДИМИР — порадник людський; дослівно «заради миру»; той, хто піклується про мир; пор. радетель.
РАДИСЛАВ — той, хто дбає про славу; радетель сла¬ви; ім'я київського воєводи (ПВЛ, 1161 p.).
РАДИЩА — скороч від імен на Рад-; велика радість.
РАДКО — похідне від радість.
РАДОБУД — дослівно «пробуджуючий радість».
РАДОВАН — той, хто радує.
РАДОГОСТЬ — див. Радогощ.
РАДОГОЩ — гостинний, дослівно «радий гостям»; ім'я Бога давніх слов'ян, святилище якого було в Ретрі, де стояла його золота статуя. На статуях Радигаста (Радогоста) зобра¬жали орла, бика, або буйвола, що відповідало народним гер¬бам певної місцевості. Він вважається Сварожичем (сином Сварога); Бог - оракул, символ потужної плідної сили, соняч¬ного вогню й воїнської доблесті. За легендами, з Богом Радигастом ототожнювали хороброго царя й героя Радагеза що жив у V ст. і отримав Божественний чин за свій героїзм. На думку Фамінцина, Радогощ означає «ратник», «ратний муж».
РАДОЖАР — дослівно «гаряча радість», «радість жар¬ка»: слово жар застосовувалось і до поняття сонячного сві¬тла, тобто осяйний, осяяний радістю.
РАДОМ — скорочення від імен на Рад-.
РАДОМИР — той, хто радує мир (людей).
РАДОСЛАВ — дослівно «радісна слава», або «радість прославляючий».
РАДУЛЬ — від радіти; західнослов'янське.
РАДУША — скорочення від імен на Рад-.
РАДША — те саме, що Радуша.
РАЙКО — можливо, народжений на Різдво, або на об¬жинки: див. Райок.
РАЙОК — означає Вирій, де перебувають душі Пред¬ків; райок - це сніп жита (Дідух), якого запрошують на Різдво до хати: «Ходи, Райок, до мене у двір», «А прошу, Раю, к собі в хату». Він же називається Добро, а в білорусів і москвинів - Спориш: «Ходзи, Спорыш, ко мне на двор». Ім'я надавалося народженим на Різдво Божича-Коляди. Райок запрошують до стодоли також після обжинок.
РАЛКО — орач, оратай.
РАНКО — народжений вранці, ранній.
РАРОГ — похідне від старослов'янського рарі - дзвін, звук (в давнину звук і світло ототожнювалися: грім і блис¬кавка); дух Вогню, охоронець домашнього вогнища; вогня¬ний сокіл чеської релігії, за якою, Рарог може з'явитися із яйця, яке 9 днів і ночей людина висиджує на печі; він зобра¬жався у вигляді сокола з вогненними крилами і з вогняним язиком у дзьобі. Пор. чеське ім'я Ререк, польське Рірик, можливо й Рюрик.
РАТАЙ — орач, хлібороб.
РАТИБОР — воїн, «ратний борець»; ім'я поширене в Київській Русі, неодноразово згадується в ПВЛ: боярин пере¬яславський, посадник Тмутораканський, воєвода Володимира Всеволодовича, син поморського князя Святополка та ін.
РАТИМИР — борець за мир; ім'я воїна Александра Невського, відомого надзвичайною хоробрістю (піхотинець, який відбивався від багатьох ворогів одночасно, загинув у бою 1240 p.) і був відзначений серед найхоробріших героїв цієї битви.
РАТИСЛАВ — уславлений ратник (воїн); ім'я бояри¬на ХІІ ст.
РАТМИР — див. Ратимир, Ратомир.
РАТОМИР — захисник миру (людей); див. Ратимир.
РАТША — зменшене від Ратимир, Ратибор; згадує¬ться в літописах у 1146 p.
РАХМАН — брагман, індійський жрець; в Слов'ян¬щині слово рахман отримало значення: віщун, чарівник, кудесник; в Україні соловей називається «птицею рахман¬ною»; в Московії билинний персонаж Соловей-розбійник має по-батькові Рахманов, Рахманович, що може бути на¬слідком пізнішої християнізації світогляду. Однак, зв'я¬зок понять рахман і соловей свідчить про первісну міфоло¬гему, вірогідно, одного з давніх віщунів або співців індоєв¬ропейської прарелігії. Власні імена людей з основою Рах¬ман-, можливо, походять від часу народження (Рахмансь¬кий Великдень - 25-й день після Великодня Дажбожого) або певного присвячення дитини.
РАЦЛАВ — вірогідно, скорочення від Ратислав; ім'я згадується на берестяній грамоті.
РАЧУЙКО — старанний (старослов'янське рачительний); ім'я згадується в літописі в 1147 p. РЕДИГАСТ — див. Радогост, Радогощ.
РЕКУН — проповідник; той, хто рече - віщун.
РЕКУХА — форма імені Рекун.
РОГ — ріг - символ добробуту; ритуальні роги викорис¬товувались в Богослужіннях, жертвопринесеннях священних напоїв; ім'я згадується в літописі 1096 року в Новгороді.
РОГВОЛОД — володар рогу багатства; ім'я Полоцько¬го князя - батька Рогнеди (першої жони князя Володимира).
РОГДАЙ — 1) той, хто дає багатство (ритуальний ріг передавався на братчинах кожному з учасників з побажан¬нями і славослів'ями Богам); 2) можливо, виночерпій - той, хто наливає напій на священній Братчині.
РОД — ім'я Прабога - творця Всесвіту і людського роду; згадується у ВК: «І тут у Сварги перші Пращури молили: в Роду і Рожаниць - джерело (криницю) випроси¬ли, а у Дуба - частку хліба нашого» (дощ. 15 - А). Род - духовна енергія Пращурів, яка перебуває в Сварзі, дарує життя людям, звірам, птахам, дає родючий дощ полям і го¬родам, посилає людині Долю. Род єднає всі покоління: по¬мерлих пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні ще не¬народжені гілки родів, тобто Він є зміцнюючим ядром на¬роду (нації) - зв'язком минулого, теперішнього і майбут¬нього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє. Рода вшановують на другий день зимового сон¬цестояння; здійснюють «рождественноє волшеніє», що озна¬чає віщувати за зірками майбутнє родів («родословіє»), чи¬тати «Рожденик - книгу, в которій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців».
РОДАК — родич; можливо так називали дітей, які народились на Свято Рода (другий день Різдва Божича - нині святкується 22-23 грудня).
РОДАН — те саме, що Родак.
РОДИК — див. Родак, Родан.
РОДИМИР — 1) родючий; 2) народжуючий людей (мир); 3) мирний рід.
РОДИСЛАВ — 1) народжений для Богині Слави; 2) людина славного роду.
РОДКО, РОДЬКО — скорочення від імен на Род-.
РОДОБОГ — 1) див. Род; 2) народжений Богом; 3) жрець святині Роду, за аналогією до Миробог, Дажбог.
РОДОМИР — див. Родимир.
РОДОМИСЛ — мислячий про рід.
РОДОМИШЛЬ — те саме, що РОДОМИСЛ.
РОДОСВІТ — народжуючий світло; світлого роду.
РОДОСЛАВ — 1) слава роду; 2) нащадок Богині Слави.
РОЖДЕН — народжений; так називали преважно ді¬тей, народжених на Різдво Божича (див. Родак).
РОЗНІГ — розніжений (ім'я згадується на берестяній грамоті).
РОЗПУТА — 1) народжений на роздоріжжі (розпут¬ті); 2) народжений в негоду (бездоріжжя); ім'я селянина (писемна згадка ХVІ ст.).
РОЗУМ — розумний.
РОКСОЛЯН — ім'я відетнонімного походження: чо¬ловік з племені роксоланів.
РОСВОЛОД — можливо, «володар росів»; ім'я київ¬ського князя - сина Всеслава Полоцького (1044 - 1101рр).
РОСТИМИР — ім'я-новотвір: «рости для миру».
РОСТИСЛАВ — зростаюча слава; поширене серед кня¬зів ім'я.
РОСТИЧАР — майбутній (зростаючий) чарівник; на¬бираючий потужності чарівник.
РОСТУН — 1) зменшене від імен на Рости-; 2) наро¬джений на Молодику (на зростаючій фазі Місяця).
РУДАК, РУДИК — 1) від рудий- рудоволосий, русий; 2) від руда - кров, тобто «кровний».
РУЄВИТ — слов'янський Бог літньої спеки; корінь че¬ське rujny - палкий, гарячий, пристрасний; або сербське rujan - темно-червоний, жовтогарячий (як епітети Сонця); статуя Руєвита мала сім облич - символ семи теплих місяців, на поясі ж у нього було причеплено сім мечів - символ літнього запалу й пристрасті; його протилежність - див. Поренут.
РУЛАВ — неясне; можливо, скорочення від Руслан; ім'я боярина Олега Віщого, згадується в літописі 907 року.
РУНО — хутро вівці - символ багатства (використо¬вувалось в обрядах народин та весілля для магії родючос¬ті; вірогідно, ім'я має цю ж символіку).
РУРИК — див. Рюрик.
РУС — 1) русявий, світловолосий; рудий, червонува¬тий; 2) імена на Рус- близькі до етнонімів (назв племен і народів): роси, аорси, ороси, русі, руси; 3) ім'я згадується у ВК: Рус - родоначальник племені русів - наймолодший син Богумира (дощ. 9-А).
РУСАЛКО — народжений на Русальному тижні (в середині травня, під час Русалій).
РУСАН — те саме, що Рус.
РУСИН — син Руса; належний до Русі.
РУСЛАН — в сучасній лінгвістиці дуже суперечливі погляди на походження цього імені: 1) тюркське арсдан -лев, однак ця гіпотеза вже дещо застаріла і малопереконлива; 2) рус - назва народу і лан - земля, країна (пор. в інших індоєвропейських мовах laine, land: венелайи, саксолайн, роксолайи, інґленд, айдендта ін.), що видається при¬роднішим. На думку переважної більшості дослідників, це ім'я - індоарійського походження.
РЮРИК — сокіл; варіанти імені: Єрек, Ерек, Юрик згадуються у ВК і в ПВЛ; онук новгородського князя Гос¬томисла (за Татищевим), відомий своїм надзвичайним здирництвом. Згадується у ВК, дощ. 8, 8(27), 29.

САВУР — походження неясне: назва Савур-Могила за ім'ям ватаж¬ка, вірогідно, дуже давнього похо¬дження; легенди, які дійшли до нас називають вже християнське ім'я Са¬ва. Серед билин києво-руського ци¬клу є «Саур і його син»: цар Саур вирушив на війну, йому повідомля¬ють про народження сина, цар вагає¬ться, чи повертатися додому - якби знав, що син буде, купував би коня, якби знав, що донька буде, купував би скриню; цей же сю¬жет є і в колядках, але вже без імені.
САДКО — 1) ім'я героя новгородського епосу; в нов¬городських діалектах означає надсадний, непосильний: «Сад¬ко терпіти» — почувати біль від удару, синця (В. Даль. «Толковый словарь»); 2) на думку В. Федосова, ім'я Садко - похідне від сотко, що означає «багатий, як соти»; обидві думки видаються малопереконливими; 3) язичницьке пояснення простіше і природніше - «зачатий або народже¬ний в садку».
САМО — 1) чеське «якраз, у міру»; 2) як потрібно, як повинно бути; 3) ім'я князя потужної держави на заході Славії. Західний союз племен був створений в 623 p. Його вождь Само до 627 року був князем Чехії, розбив аварів, зупинивши їхнє подальше просування в Європу. Цей союз до 658 p. успішно стримував натиск франків.
САМОРОД — самородок, рідкісний, самобутній.
CAP — ім'я одного з легендарних князів давнього Києва; походження імені неясне (можливо «цар»); деякі вчені вважають, що від цього імені може походити етнонім сармати і виводять його етимологію з індоєвропейського cap - жінка; сармат - належний жінкам або жіночний (пор. Амазонки - жінки-воїни).
САХА — 1) походить від скіфського сака — олень (пор. «сохатий»). З найменувань скіфських племен збереглися на¬зви Сака, Саї-Сайхи. На думку А. Попова («Історія Донського Війська» 1814), перською мовою «Козак значить Скіф». Іме¬на Коссайхи, Коссака, Козака, можливо, утворилися додаван¬ням префіксів до основних скіфських найменувань Сайхи і Сака прикметників зі значениям: кос— білий і ка— голов¬ний, високий; 2) історична особа на ім'я Сах згадується у ВК, дощ. 6-Б — князь берендеїв. Племена берендеїв, які посели¬лися на берегах Дону після татаро-монгольської навали, ста¬ли називатися черкасами і козаками.
СВАРОГ — чоловіче втілення Роду. Бог-творець Все¬світу, Сварог - небесний коваль, що викував Світ. Він насе¬лив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім'ї. В індоєвропейській прарелі¬гії його аналог - Тваштар - творець усіх живих і мертвих форм природи. ВК донесла до нас і праукраїнське слово твастир - майстер (дощ. 22). Він зображався з топірцем у золотих руках і мав епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український ви¬слів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, По¬вітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали назви Сварожичів. Коло Свароже (вислів з ВК) означає річне коло сузір'їв, тобто календар. Чеська «Mater Verborum» переклала Сварог словом Зодіак. Ім'я Сварог походить із санскритського кореня Свар-, Свара-, що озна¬чає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням: сварити, звучати, співати, сяяти, блищати, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Див. також форму Зварог.
СВАРОЖИЧ — син Сварога; так іменуються Боги сло¬в'янського пантеону, наприклад, в Україні Вогонь-Сварожич, у балтійських слов'ян Редигаст-Сварожич, Книтлінг-сага іме¬нує Світовида - Svaravis, що також означає Сварожич.
СВАРУНА — можливо від санскритського свару -жертовний стовп; пор. також санскритське сваруші - влас¬на воля, бажання, радість, натхнення. Ім'я вже в часи Київ¬ської Русі було рідковживаним, тому народна етимологія літописця-християнина надала йому значення «сварливий».
СВЕБОЖ — можливо, «свій Бог».
СВЕНТОРОГ — святий ріг; ім'я Литовського князя.
СВЕНТОЯР — див. Світояр, Святояр. За ВК, Свентояр - князь борусів, який об'єднавши своє плем'я з русами, вою¬вав проти готів (дощ. 4-Б).
СВІТЛАН — світлий; можливо, просвітитель; півден¬нослов'янське.
СВІТОБОР — від світло і боротися, борець за світло.
СВІТОВИД — Бог Осіннього Сонця (день осіннього рівнодення), Бог світла і святості. В храмі Світовида (у балтійських слов'ян) аж до ХІІІ ст. відбувалась урочиста всенічна Богослужба, рівнозначна Великодній. Володи¬мир Шаян писав про Світовида, як про Творчого Духа Всесвіту, який є «Сином Найвищого Світла, у своїй при¬родній Істоті із ним Єдиний і Тожсамий. Він був і є по всі часи Сварожичем - сином Сварога». Статуя Світови¬да має чотиригранну форму, на якій зображені чотири Бога під одною шапкою: Перун, Дажбог, Лада і Мокоша, що символізує світ Прави, п'ятий - Велес зображений внизу як основа, на якій тримається вся світобудова - це світ Нави; середній ярус статуї позначає світ Яви - зобра¬ження людей. Варіанти цього імені Свантевит, Святовит. Див. також Святовид.
СВІТОВИК — казковий богатир; можливо, під ім'ям Світовик згадується Дажбог.
СВІТОЗАР — дослівно «озаряючий світлом», «озоре¬ний світлом»; можливо так називали народжених на світан¬ку - «світанкова зоря»; давньослов'янське світлий- святий.
СВІТОКОЛ — виднокруг, небесне коло.
СВІТОЛИК — світлоликий; той, хто має світле, ясне лице.
СВІТОМИР — ім'я-новотвір: просвітитель миру (лю¬дей).
СВІТОЯР — дослівно «плодюча сила світлого Сон¬ця», світло Ярила; сонячне і місячне світло. Етимологія слова світ - індоєвропейське «білий, сяючий, променистий, випромінюючий біле світло»; яр - нестримний, збуджую¬чий, плідний. Ім'я проповідника Української Рідної віри.
СВИРЯ — сопілкар (від рос. свирель - сопілка).
СВИРЯТА — зменшення від Свиря.
СВОБОДА — свобода.
СВОЙБОГ — 1) нащадок свого Бога, родич; 2) своїм Богам присвячений (західнослов'янське).
СВОЙСЛАВ — своїх (родичів) прославляючий (чесь¬ке ім'я).
СВОЯТА — свій, родич; можливо, скорочення від імен з основою на Свой-.
СВЯТИГНІВ — священний гнів; ім'я чеськ. князя Х ст.
СВЯТОВИТ — див. Світовид. У ВК Святовит входить у Великий Триглав (дощ. 11-А, 11-Б). Особливо вшанову¬вався у балтійських слов'ян. В Арконі було святилище Свя¬товита, зруйноване єпископом Абсальйоном 15 червня 1168 року. У західно-слов'янських літописців друга частина імені -вит часто передається латинським vitus, що дає право при¬пускати тут слов'янське витязь (за Фамінциним); М.Костомаров вказує, що Святовит є Богом хліборобства.
СВЯТОГОР — дослівно «свята гора»; ім'я казкового богатиря.
СВЯТОЗАР — дослівно «світанкова, свята зоря»; див Ще Світозар.
СВЯТОДАР — ім'я-новотвір: святий дарунок.
СВЯТОПЛУГ — святий плуг; за скіфською легендою плуг, що впав з неба - дарунок Богів; ім'я Моравського князя.
СВЯТОПОЛК — святе воїнство; ім'я кількох князів Київської Русі, відоме також в інших слов'ян.
СВЯТОСЛАВ — свята слава; «славлячий святість, сві¬тло». Великий князь Святослав Хоробрий, воював з ворога¬ми Русі-України: як з юдеями Хозарського каганату, так і з візантійськими християнами. Святослав мудро передбачив сумні наслідки християнізації нашого народу. Перед бит¬вою зі 100-тисячним візантійським військом Святослав зве¬рнувся до свого 10-тисячного війська зі словами: «Так не посоромимо землі Руської, краще ляжемо кістьми, бо мертві сорому не мають...» На що воїни відповіли: «Де твоя голова ляже, там і ми голови покладемо». Дружина Святослава перемагала доти, поки трималася Рідної Віри. Знищуючи церкви - розсадники чужовір'я, Святослав викликав ворож¬нечу з боку християнізованої частини війська. Він став жер¬твою підступної змови, однак пам'ять про нього як про кня¬зя-лицаря, який не зрадив Віри Предків, може стати симво¬лом відданості Рідним Богам. Святослав Хоробрий створю¬вав велику державу, що простяглася між трьома морями: Балтійським, Каспійським і Чорним. Загибель Святослава і державний переворот, здійснений його позашлюбним сином Володимиром на догоду Константинополю, припинив творення могутньої Слов'янської держави. Датування всього періоду не має одностайності серед істориків через зіпсова¬ність літописних повідомлень, що свідчить про намагання політичних кіл Х ст. приховати справжній перебіг подій, при¬чиною яких була саме релігійна боротьба. Загальноприйня¬та дата шлюбу княгині Ольги з Ігорем Рюриковичем - 903 р. (Ользі було 10 років, Ігорю - 29). Виникають питання: якщо, за літописними версіями, Святослав народився в 942 р. через 39 років їхнього шлюбного життя - тоді, як він міг мати повнолітніх синів у 970 р.? За Татіщевим, Святослав народився 920 р. (тоді: як він міг бути дитиною під час древлянського повстання 946 р., як це подають Іпатівський, Воскресенський. Софійський І, Тверський літописи?); Святослав став князем Київським 945 р. (тоді навіщо б йому було регентство Ольги, якщо він мав 25 років?). Все це загадки історії, які ще належить дослідити. Див. ще роздуми на цю тему в статті Малуша (жін.).
СВЯТОША — зменшене від імен на Свят-; можливо, народжений на святки; на Київській околиці є й нині міс¬цевість (район) Святошин.
СВЯТОЯР — див. також Світояр; дослівно «священ¬на плідність»; у ВК, дощ. 4-Б згадується це ім'я князя бо¬русів, який вигнав з Руської землі готів.
СЕВЕР — чоловік з племені сіверян; суворий, північ¬ний; виведення з латини, як це подають сучасні мовознавці, не досить переконливе.
СЕВІР — те саме, що Север.
СЕГЕНЯ — значення неясне; у ВК згадується боярин Сегеня (дощ. 6-Д).
СЕДЕНЬ — 1) можливо від сидіти (діалектне україн¬ське седіти): пор. «сиднем сидіти»; 2) ім'я одного з праба¬тьків Русі згадується у ВК, дощ. 33 «ся треба наша (поминальний обід) по Седеню, отцю нашому».
СЕЛИМИР — від «заселяти мир» - людське поселен¬ня; поселенець.
СЕЛЯН — селянин, сільський житель. Те саме зна¬чення імен Селята, Селянин.
СЕМАК — сьомий син в родині.
СЕМАРГЛ — див. Симаргл.
СЕМАШКО — сьомий син в родині.
СЕМИБОР — той, хто поборює сімох.
СЕМИДОЛ — той, хто подолає сімох.
СЕМИРАД — 1) семикратна радість; 2) той, хто дає сім порад (переносно - мудрий, розумний).
СЕМОЙКА — сьомий син в родині.
СЕМУША —однозначне з іменами Семойка, Семашко.
СЕРДИТКО — сердита дитина (ім'я-оберіг).
СЕРЕДОГОСТ — 1) можливо, народжений на свято Правої Середи (Рахманський Великдень) або взагалі в се¬реду; 2) за іншою версією - «сердечний гість»; 3) середній, середульший.
СЕРЕЖЕНЬ — 1) середній, середульший; 2) народже¬ний посередині жнив; князь Сережень княжив у Русі де¬сять літ (див. ВК, дощ. 36 - Б).
СЄВА — 1) можливо, від север, сівер - північ; 2) син Богумира, від якого походить плем'я сіверян, згадується у ВК (дощ. 9-А).
СИВЕР — сіверянин (слов'янське племя, столиця -Новгород-Сіверський). Ще в І тис. до н. е. грекам були відомі племена саварів, які жили на місці Сіверщини. Див. Север, Сівер.
СИВИЙ — зимовий.
СИВОДІД — сивий дід.
СИВОЛАП — сива лапа.
СИВОЯР — біле сонце; ім'я Бога або назва місяця, яко¬му покровительствує Сивий Яр (ВК, дощ. 11 - Б); вірогідно -зимове сонце, народжений в зимовий час місяця Сивояра.
СИГНІВ — перша частина неясна, друга - гнів; ім'я воєводи польського при Болеславі Стидливому (середина ХІІІ ст.).
СИДАН — посидющий.
СИЛА — сильний, міцний, силач. Санскритське сила означає якість, достойність, красу і міць; загальна ідея міц¬ності і твердості - близьке за значенням до камінь.
СИЛАН — те саме, що Сила.
СИЛОБОР — ім'я-новотвір: сильний, непоборний.
СИЛОСЛАВ — ім'я-новотвір: прославлений силою.
СИМАРГЛ — Вогнебог, Сварожич; Бог вогняних жер¬твоприношень, посередник між світом Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварги. Зобра¬жається у вигляді крилатого собаки (починаючи з трипіль¬ської доби), пізніше у вигляді вогняного сокола Рарога, яким завершувався священний Тризуб. Іноді Симаргла порівню¬ють з «Семи-Ярилом» - сім і яр (Сим і Регла). П. Беринда (ХVІІ ст.) пояснив Симъ - слава, достойність, досконалість.
СИМАРСА — див. Симаргл (така форма імені в «Ко¬смографії» ХVІІ ст.).
СИМИР — див. Симаргл (така форма імені в «Хроно¬графі» Леонтія Боболинського, кінець ХVІІ ст.).
СИНЕУС — синій (сизий) вус; міфічний брат Рюри¬ка (дослідники вважають, що це не ім'я, а неправильно прочитане словосполучення: про Рюрика було сказано, що він прийшов з «родичами своїми» - шведською мовою си¬не усе й «вірною дружиною» - шведською тру вор, які літописець, перекладаючи зі скандинавського сказання, сприйняв за імена братів).
СИНКО — вірогідно, дитяче ім'я, що походить від за¬гальної назви, зменшення від син; на думку В. Казакова, чортик; від «синець» - чорт (московське), що є неперекон¬ливим, див: Чорт.
СИНЬООК — синьоокий.
СІВЕР — див. Сивер.
СІЄВА — див. Сєва; ВК, дощ. 9-А.
СІМ'ЮН — сім'янин; той, хто любить родинне життя.
СКАЛОЗУБ — дослівно «той, хто скалить зуби»; пе¬реносно смішливий.
СКАРБОМИР — від скарб (добро, пожитки) і мир (польське ім'я).
СКІВ — значення неясне; згадується у ВК (дощ. 17-А) як князь, брат князя Славена, обидва вели славні війни на сході; вважають, що це грецька форма імені скіфського вождя V ст. до н. е. За переказами, Сків заснував Велику Скуф (Скіфію). Вірогідно, ім'я й етнонім (назва народу) пов'язані між собою. Див. також Скіф.
СКІЛ — ім'я скіфського царя, сина Аріапейта від ма¬тері істріянки (гречанки), яка навчила його грецьких зви¬чаїв і мови. Він жив серед скіфів, але таємно мав окремий палац у місті Ольвії з розкішним подвір'ям, із статуями сфінксів. Там він мав і місцеву жінку-гречанку, до якої приходив і жив з нею бувало по місяцю. Під час його уча¬сті у вакхічній містерії Діоніса, Бог ударив блискавкою в його палац. Але це не спинило Скіла, він продовжував свя¬ткувати. Тут його й побачили скіфи. Згодом Скіл був страчений за зраду скіфських звичаїв. Про це розповів Геродот у V ст. до н.е.
СКІЛУР — значення неясне; грецька вимова імені скіфського вождя (60 - ті роки І ст. до н. е.).
СКІФ — за легендами, переказаними Геродотом, Скіф - один з трьох синів слов'янського Геракла, який дав ім'я народу скіфів. Геракл, вирушаючи до греків і залишаючи свою жону, дочку Борисфена з синами, дав їй свій лук і пояс з підвішеною до нього золотою чашею, і наказав пере¬дати тому з синів, хто зуміє підперезатися цим поясом і натягнути тятиву лука так, як це робив сам Геракл. Це завдання виконав лише наймолодший - Скіф, який і став царем країни. Див. ще Геракл.
СКОЛ — скорочення від Сколот.
СКОЛОТ — значення неясне; є думка, що від сколота -колотнеча, смута, сварка, бійка; ім'я скіфського царя, від якого походить і назва племені сколотів.
СКОМОНД — неясне; ім'я ятвязького князя, який був і верховним Волхвом, чаклуном (кінець ХІІІ ст.). Ятвяги -плем'я, яке в ХІІ - ХІІІ ст. входило до Галицько-волинського князівства, а в ХІІІ ст. перейшло до Литовського, хоча етні¬чно походило, вірогідно, з нащадків давніх прусів.
СКОПАСІЙ — ім'я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
СКОРИНА — скорняк - той, хто обробляє хутро і шкі¬ру, кожум'яка.
СКОРОДУМ — кмітливий, той, хто швидко думає.
СКОРЯТА — хутровий, пухнастий.
СКОТЕНЬ — 1) за давніми уявленнями, скот (худоба) становив багатство родини, отже, скотень, скотич-багатій; пор. скотниця - скарбниця; 2) давньослов'янське котитися -народжувати, отже, може бути - «народжений».
СКОТИЧ — те саме, що Скотень; ВК згадує боярина Скотича, «що не піддався хозарам» (дощ. 4-А, 4-Б). Тут Скотич і Скотень, очевидно, одна і та ж особа.
СКРИНЬ — скринька, шухляда; мабуть так звали людину, яка має «скриті» запаси, або має «скритний», потаємний характер.
СКУРАТ — шкіряний, хутровий; від скура - шкіра, хутро.
СЛАВА — 1) пісня на прославлення Богів; вірогідно, праслов'янський корінь сла- відповідає санскритському сва-, що є дуже багатозначним: своя віра, радість, натхнення, прояснення, просвітлення; а також - дихання, здоров'я, бла¬гополуччя, благословення; 2) ім'я давньослов'янської Бо¬гині: Мати-Слава, Мати-Сва, яку уявляли у вигляді золотої птиці, яка співає пісню воїнам, закликаючи до переможного бою; золоте пір'я Матері-Слави прирівнюється до сонячно¬го проміння.
СЛАВАТА — славлячий.
СЛАВЕН — слов'янин, славлячий Богів; слов'яни -люди, які славлять Богів. У ВК, дощ. 17-А згадується князь Славен із братом Сківом, які вели великі війни на сході.
СЛАВЕР — див. Славір.
СЛАВИБОР — славлячий боротьбу, або уславлений боротьбою.
СЛАВИН — див. Славен; ім'я одного з проповідників Української Рідної Віри в Канаді (1915 - 1997 рр).
СЛАВІР — дослівно «слов'янської віри», славетний;
ім'я князя, засновника міста Славенська (нинішній Новго¬род), його нащадками були новгородські князі, що вели свій рід від сина Славена - Венеда. Його ім'я часто згадується у ПВЛ, Йоакимівському літописі, ВК (дощ. 36 - Б): «А після нього був Лебедян, який звався Славер, і той був двадцять років».
СЛАВКО — скорочене від імен на Слав-.
СЛАВОМИР — славлячий мир. Князь бодричів, на¬ступник князя Дражка (ІХ ст.).
СЛАВОНІГ — уславлений ніжністю (від старослов'ян¬ського ніга - ніжність).
СЛАВОТВОР — ім'я-новотвір: творець слави.
СЛАВУТА — славетний. СЛАВЯН — слов'янин.
СЛАВ'ЯТА — зменшене від Славута; ім'я згадується в ПВЛ.
СЛИНЬКО — слюнтяй; ім'я з берестяної грамоти.
СЛОБОДАН — вільний, той, хто відійшов на слободу - свободу.
СЛОВИША — скорочення від Соловей. В Новгороді були знайдені при розкопках гуслі з написом: «Словиша», вірогідно - ім'ям співця.
СЛОВУТА — те саме, що й Славута.
СЛОВОТВОР — ім'я-новотвір: творець слова, пись¬менник, поет.
СМІШКО — смішливий, усміхнений; народжений 1 квітня; за язичницьким календарем - День Сміху. У дав¬ніх джерелах згадується, що кияни відзначали це свято бі¬ля «ідола Сміха» (Г. Дяченко).
СМОЛА — смаглявий.
СМОЛИГА — те саме, що й Смола. Згадується в літо¬писі в 1266 p.
СНІЖАН — народжений в снігову пору. СНІЖКО — сніжний, народжений під час снігопаду.
СНОВИД — побачений уві сні. Ім'я конюха Святопо¬лка Ізяславовича (1050-1113), що брав участь в осліпленні князя Василька Ростиславовича. Вплив Візантії, де осліп¬лення, отруєння і тортури відповідали «нормам християн¬ської моралі», вже позначився на руському суспільстві. В язичницькій Русі таких злочинів ще не було, немає їх і у ВК.
СОБАНКО — можливо, похідне від собака.
СОБИНА — можливо, скорочення від імен на Собі-.
СОБІСЛАВ — сам себе славлячий.
СОБІБОР — той, що сам собі виборює необхідне.
СОБІМИР — 1) той, хто собі мир здобуває; 2) сам собі - громада (мир в значенні - люди).
СОБІМИСЛ — той, що сам про себе мислить.
СОБКО — можливо скорочення від імен на Собі-.
СОБОЛЬ — соболь.
СОБОТА — народжений на Соботку - Купальське свя¬то (літнє сонцестояння - 20, 21 червня).
СОВА — сова.
СОКІЛ — сокіл.
СОКОЛЬНИК — той, хто займається соколиним ми¬сливством, сокольничий.
СОЛН — сонячний.
СОЛОВЕЙ — 1) соловей, красномовний. Ім'я надава¬лося Волхвам, музикантам, співцям, які вміли гарно промо¬вляти, співати тощо; 2) відомий Волхв «вищий над жерця¬ми Богомил, сладкоречія ради наречений Соловей», який очолив боротьбу за Рідну Віру в Новгороді (за Татіщевим); 3) Соловій Гудимирович згадується в українських били¬нах галицького періоду; його по-батькові також вказує на професію гусляра, музики.
СОЛОГУБ — 1) за народною етимологією, близьке до богохульник: від солонце - сонце, дослівно «сонце губити», пор. душогуб; 2) від «солодкі губи» - переносно улесливий, той, хто солодко говорить; 3) надто сонячний; пор.: Тригуб, або четверогубо - вчетверо, чотирикратний; якщо можлива аналогія з сугубо, усугублять - ускладнювати, побільшува¬ти (значення побільшення якості).
СОНЦЕБОГ — найдавніший Бог всіх слов'ян; ще із спільноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колі¬сниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пу¬скає по вітру - все це успадковане слов'янами від їхніх Пред¬ків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Три¬світле; а також теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ла¬до, Купайло, Припікало, Світовид. Про всеперемагаючу си¬лу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: Заглянець Сонце и в наше воконце (білоруське); Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце (польське); Взойдет Солнце и к нам во двор (російське); Дог ге сунце и пресі наша врата (сербське); Де Сонце, там сам Господь (українське). У сербській весільній пісні батько каже дочці: «Окрені се Сунцу на істоку, - помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу» - слов'яни завжди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в по¬жертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьо¬му співали: «Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата» (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають ко¬рінь сон-, сол-, соли-, солон- (пор. посолонь - «по солнцю», за ходом Сонця).
СОНЦЕДАР — ім'я-новотвір: дарунок Сонця.
СОНЦЕЛЮБ — ім'я-новотвір: залюблений у Сонце.
СОНЦЕСЛАВ — ім'я-новотвір: той, хто славить Сонце.
СОРОКА — сорока, переносно «той, хто швидко го¬ворить».
СОЧЕНЬ — пиріжок із сиром, переносно «пухкий, по¬вний», соковитий.
СПАРГАПЕЙТ — ім'я скіфського царя (племені агатирсів), прадіда відомого філософа Анахарсія.
СПАС — давнє язичницьке ім'я Бога-рятівника від усяких бід і нещасть; як пише Г. Дяченко: «не слід дума¬ти, що це слово одночасне християнству, навпаки, воно вжи¬валось слов'янами ще в язичництві. Беслаєв у кінці ХІХ ст. писав, що слов'яни називали своїх Богів Спасами («О влиянии христианства на славянский язык», с. 123). В од¬ному з давніх західних джерел описане поминання загиб¬лих воїнів, що здійснювалось на високій горі, де кожен во¬як, проходячи повз жертовний вогонь, бряжчав зброєю і проголошував славу Богам: «там погодуємо Богів і прине¬семо Богам-Спасам великі жертви і проголосимо їм честь і славу» (цитата з О. Фамінцина з посиланням на Честміра).
СПАСЕН — спасенний; народжений на Спасівку.
СПАСИМИР — від Спас і мир - рятівник людей (або світу).
СПЄХ — 1) успішний, вдалий: дослівно «встигаю¬чий»: 2) маленький дух, що допомагає в справах.
СТАВКО — 1) дослівно «поставлений»; 2) похідне від ставок.
СТАВР — пустомеля; від новгородського ставрі - ля¬си, баляси, пустослів'я. Відоме сказання про новгородця Ставра Годиновича.
СТАН — основа; західнослов'янське.
СТАНИЛО — від стан - основа.
СТАНИМИР — дослівно «стан миру»; мир, що вста¬новився; постійний мир.
СТАНІСЛАВ — стійкий, непохитний; постійно слав¬лячий, постійно славетний.
СТАНЯТА — скорочення від імен з основою Стан-.
СТАРОВИТ — від старийі витати, «старий витязь».
СТАРОДУБ — «старий дуб» - священне дерево; мож¬ливо, так називали народжених під дубом.
СТАРОДУМ — «старі думи» - стародавні героїчні спі¬ви; можливо так називали виконавців тих пісень.
СТЕМИД — неясне; боярин, посол Олега Віщого до греків.
СТЕМИР — значення неясне; можливо скорочення від Станимир.
СТИПКО — значення неясне.
СТОГОСТЬ — дослівно «приймаючий сто гостей» -хлібосольний господар.
СТОЖАР — назва сузір'я; народжений під сузір'ям Тільця з 14 травня по 21 червня (українські назви: Бик, Тур, Велес, Волосожар, Баби).
СТОЙКО — стійкий; так називають дітей, які рано стають на ноги.
СТОЙМИР — 1) той, хто стоїть за мир; 2) стійкий мир.
СТОЙСЛАВ — стійка слава.
СТОЛПОСВІТ — від стовп (столп) і світ-, дослівно «стовп світла», що підтримує світ. Ім'я сина князя Славена, згадується у ВК.
СТОЯН — стійкий.
СТРАЖ — сторож, охоронець; ім'я предка польсько¬го княжого роду Стражев.
СТРАХ — страх; ім'я московського купця ХV ст. -могло означати страшний зовнішній вигляд.
СТРАШИЛО — страшний, той, що лякає; некрасивий.
СТРАШИМИР — той, що лякає світ (мир) своїм ви¬глядом, войовничістю, злістю, жорстокістю тощо.
СТРАШКО — зменшене від імен з основою Страх-. Відомо, що в ХІІ ст. у Новгороді проживав Страшко-серебряник. .
СТРИБОГ — син Сварога (Сварожич). Бог Вітру (вихору, бурі). Вітри - Стрибожі онуки. Корінь стр- мають слова, що позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий.
СТРИГУН — той, що стриже шерсть.
СТРИЖАК — те саме, що Стригун.
СТУК — той, хто стукає. Ім'я з берести. При обряді наречення дитини слухали звуки довкілля, можливо ім'я Стук пов'язане саме зі стуком.
СТУПА — ступа (про незграбну людину). СУВОР — сувора, похмура людина; порівняй латин¬ське північ— сувора.
СУДАШ — суджений.
СУДИБОР — від судити і боротьба; боротьба в давні часи була способом доказу своєї правоти на суді - хто пе¬ремагав у двобою, той вважався правим.
СУДИВОЙ — суддя воїнів; див. також Судибор.
СУДИЛО — скорочення від імен на Суд-.
СУДИМИР — від «мир присудив» - як вирішила гро¬мада (люди).
СУДИСЛАВ — 1) дослівно «судити славно», досвідче¬ний, розсудливий; 2) той, хто роздумує (складає судження) про славу. Судислав був сином князя Володимира-христителя. Відомі з літопису й інші історичні особи з цим ім'ям, навіть християнський чернець Судислав.
СУДИША — зменшення від імен з основою Суд-.
СУДКО — зменшення від імен на Суд-.
СУДОР — сударь, добродій (з берестяної грамоти).
СУЛИБОР — від судиця - вид зброї і боротися: до¬слівно «борець на сулицях».
СУМОРОК — народжений на смерканні.
СУРОВЕЙ — суворий.
СУРОНЖ — мабуть «сонячне світло»; у ВК згадуєть¬ся: «Бога Світла славимо Суронжа, аби минула зима і пове¬рнуло на літо» (дощ. 31). Вірогідно, синонім Світовида.
СУТОРМА — неспокій, безладдя; від тормошити — турбувати; пор. московське сутолока.
СУХАН — худий, виснажений.
СУХИЙ — те саме, що Сухан.
СЯБР — сусід (білоруське).


ТАГИМАСАД — ім'я скіфсько¬го Бога моря, джерел, водної стихії за¬галом, покровителя родючості; зобра¬жався з тризубом у руці; тотожний слов'янському Водянику, грецькому Посейдону та римському Нептуну.
ТАЇСЛАВ — дослівно «той, хто утаїв (приховав) славу»; потаємна слава.
ТАКСАК — значення неясне; ім'я скіфського воєначаль¬ника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
ТАЛАЛАЙ — балакун, пустомеля.
ТАЛЕЦЬ — народжений навесні в березні, що раніше називався протальник (від танути, талий сніг). Ім'я бояри¬на вижгородського Талець Єлович.
ТАРГІТАЙ — значення неясне. Давнє ім'я прабатька Слов'ян. Батьками Таргітая, за скіфськими легендами у пе¬реказі Геродота, були Зевс і дочка ріки Борисфена (за сло¬в'янською релігією, вірогідно - Батько Сварог і Матінка Зе¬мля). У Таргітая було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і най¬молодший — Колоксай. За їхнього царювання на Скіфсь¬ку землю впали з неба золоті речі: плуг з ярмом, сокира і чаша. Першим побачив ці речі старший брат; тільки він підійшов, щоб підняти їх, як золото спалахнуло. Як набли¬зився другий брат, сталося те саме. Але коли підійшов тре¬тій, молодший брат, полум'я погасло, і він узяв золоті дарунки Богів. Тому старші брати віддали владу над всім Царством наймолодшому Колоксаю. (Геродот. Історія, ІV - 5). Від старшого Ліпоксая пішло скіфське плем'я, що нази¬вається авхатами. Від середульшого Арпоксая — катіари з трастями, а від найменшого царевича - паралати. Всі вони загалом носять ім'я сколоти - за ім'ям їхнього царя. Скі¬фами ж їх називають греки (Геродот. Історія, ІV - 6). Досі Таргітай згадується в Слов'янських казках під ім'ям Тарха Тарховича. Першочоловік Таргітай - культурний герой скіфської доби. Його символ - водоплаваючий птах, бо він є посередником між світом Предків (Навою), світом людей (Явою) і світом Богів (Правою). Вода, Земля, Повітря - три стихії, які підвладні водоплаваючому птаху.
ТАУСЕНЬ — див. Овсень.
ТВЕРДИЛО — похідне від твердий, міцний. Боярин Твердило відкрив німцям-христоносцям ворота Пскова в 1242 p.
ТВЕРДИМИР — твердий (міцний) мир.
ТВЕРДИСЛАВ — тверда (міцна) слава, витривалий.
ТВЕРДОЛИК — суворий з виду (лик - обличчя).
ТВЕРДЯТА — зменшене від імен з основою Тверд-.
ТВОРИЛАД — дослівно «творити лад», упорядкову¬вати.
ТВОРИЛО — скорочення від імен на Твор-.
ТВОРИМИР — дослівно «той, хто творить мир». Істо¬рична особа боярин Творимир згадується в 1216 p.
ТВОРИСЛАВ — дослівно «той, хто творить славу».
ТЕПЛО — теплий, народжений в теплий час року. Ім'я відоме в ХV ст.
ТЕРПИЛО — терплячий.
ТЕТВА — тятива лука.
ТЕШИЛО — дослівно «той, хто тішить» - утішаючий; втіха. Ім'я з берестяної грамоти.
ТИТОМИР — захисник миру; можлива суміш з ла¬тинським ім'ям Тит («той, хто захищає»). Порівняй зі сло¬в'янським щит.
ТИХОЛІТО — народжений тихого (мирного, спокій ного) літа (року).
ТИХОМИР — тихий і мирний.
ТИХОСЛАВ — ім'я-новотвір: спокійна слава (тиха).
ТИШКО — зменшене від імен на Тихо-.
ТОВСТУН — товстий, повний.
ТОЛИГНІВ — «той, хто вгамовує гнів» (від старосло¬в'янського утолять).
ТОЛИСЛАВ — дослівно «той, хто вгамовує славу» (від старослов'янського утолять).
ТОЛМАК — дослівно «той, хто тлумачить» (пояснює).
ТОМИЛО — дослівно «той, хто втомлює».
ТОМИСЛАВ — утомлений славою. Ім'я Хорватсько¬го князя Х ст.
ТОПОР — сокира. Згадується в новгородських кни¬гах 1539 г. «холоп Топор».
ТОРОП — хапливий, поспішний, від московського то¬ропиться. Ім'я слуги Альоші Поповича, що брав участь в битві на р. Липиці в 1216 р.
ТОРЧ — держало списа, ратище.
ТОРЧИН — можливо, «той, хто належить до племені торків». Історична особа Торчин згадується в 1015 р. в ПВЛ як кухар князя Гліба, що зарізав свого господаря кухарсь¬ким ножем. Торчин також ім'я боярина Чернігівського.
ТРАЯН — див. Троян.
ТРЕГУБ, ТРИГУБ — 1) дослівно «тригубий»; ім'я може вказувати як на природню ваду (товсті губи, ніби потрійні), так і на ваду характеру - занадто говіркий, бала¬кун, пустомеля, брехун тощо; 2) той, що «погубив трьох», тобто силач, богатир, який подужає трьох у боротьбі (пор. душогуб, або міфологему перемоги одного над трьома, сімо¬ма та ін.); 3) потрійний (пор. у Г.Дяченка четверогубо -вчетверо).
ТРЕТЯК — третій син в родині.
ТРИГЛАВ — 1) Богознавча система етнічної релігії всіх слов'янських народів; 2) назва статуї Бога Трояна, яка мала три голови - символ єдності трьох світів (вимірів). ВК подає докладно вчення про Триглава: «Се бо, молячись, най¬перше Триглаву поклонятися маємо і йому велику Славу співаємо...» (дощ. 11-А).
ТРИГОСТ — дослівно «третій гість».
ТРИМИР — дослівно «три мири»; єдність трьох ви¬мірів (світів: Прави, Яви і Нави). Хорватське ім'я. ТРИРІГ — дослівно «три роги», див. ще Рог.
ТРИЯН — див. Троян.
ТРОЯН — Бог Триєдності у Слов'ян, покровитель люд¬ських душ у трьох царствах: Яві, Наві й Праві. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються «тропа Трояна», «віки Троя¬на»; також у ВК згадується «вік Троянь» (дощ. 3-Б). Тро¬яном ще називають батька, який має трьох синів. Не слід плутати Трояна із Траяном - у ВК також йдеться про римського імператора Траяна: «Згадаємо як Траян був дідами нашими розтрощений, і легіони полону брали до полів наших, і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас» (дощ. 29).
ТРУВОР — хибно сприйняте за ім'я; Трувор - міфіч¬ний брат Рюрика, що нібито прибув княжити в Ізборську (див. докладніше Синеус).
ТУГАР — 1) від тугий - міцний, дужий, повний; 2) сумний, від туга - печаль. Ім'я побутувало в слов'ян до ХVІ ст. Деякі дослідники вважають, що воно тюркського похо¬дження, однак, можна припускати, що так називали дитину, народжену в час лихоліть, воєн, в час загибелі батька, коли мати була в тузі та ін.
ТУГАРИН — те саме, що Тугар.
ТУГОДУМ — тупий, неосвічений.
ТУЖИР — дослівно «тучний багач» (від туки - жи¬рний, повний, масивний і жир - багатство, достаток, запаси їжі, повнота).
ТУПОЧОЛ — дослівно «тупий чоловік», або людина з низьким чолом - тупа особа. В ХІІ сторіччі був відомий «тивун Тупочол».
ТУР — 1) степовий дикий бик; на території України був поширений до ХVІІ сторіччя; 2) в ПВЛ згадується: «Тур княжив у Турові, від нього і туровці прозвалися»; відомі імена боярина Київського та боярина Туровського (ПВЛ); 3) Тур як Божество вшановується на Коляду (Сино¬псис); Гізель, засуджуючи язичницькі звичаї, записав: «Нєкоєго Тура-Сатану і прочія богомерзкія скарєди промишляюща вспоминають».
ТУРБОГ — сузір'я Тура (Тільця); сузір'я, як сини Сва¬рога, вважаються Божествами, звідси Тур - Бог; народже¬ний під сузір'ям Тура (астрономічно 14 травня - 21 червня).
ТУРДІЙ — діями подібний до тура.
ТУРИЛО — ім'я, похідне від Тур.
ТУРОВИД — виглядом подібний до тура.
ТУРЯК — похідне від Тур; ім'я боярина Володимир-Волинського.
ТУЧА — 1) народжений у хмарну погоду; 2) від тучний - повний, товстий; ім'я новгородського посадника Тучі, який з багатьма іншими боярами потрапив у полон в 1456 p. у бою з московсько-татарським військом князя Шем'яки під Русявою.
ТУША — товстий; ім'я записане в Польщі у 1210 p.
ТЯГА — 1) від «тяга, тягнути» - в значенні замож¬ний; пор. українське «козак-нетяга» - козак, що немає «тя¬гла» для плуга, тобто коня, вола тощо; 2) втікач, пор. «дати тягу» - втекти.


УВІТИЧ — дослівно «віщую¬чий, вітаючий, провіщаючий».
УГОМОН — спокійний, той, хто «угомонився», той, що заспокоює; як антипод до Невгомон - невгамовний.
УГОНЯЙ — дослівно «той, хто уганяє». Історичне ім'я новгородсь¬кого тисяцького, який очолив обо¬рону Новгороду від каральних заго¬нів Добрині й Путяти, які христили новгородців вогнем і мечем. Він казав: «Краще нам всім померти, ніж дати Богів наших на наругу». Ці слова і нині можуть служити прикладом шляхетності і мужнос¬ті людини, яка захищає свободу своєї Батьківщини і честь своїх Богів.
УДАЛ — вдалий, від українського вдалий (пор. та¬кож московське Удалой).
УДРЄ — неясне; інші західнослов'янські форми іме¬ні: Удрикан, Удрище (за Ю. Венеліним).
УЛІБ — викривлене Гліб. Уліб - брат Святослава Хо¬роброго. Він згадується в договорі Ігоря з греками в 945 p. як посол. В Іоакимівському літописі говориться, що князь Святослав, дізнавшись про зраду християн-дружинників, на¬віть і «єдиного брата свого Гліба не пощадив», убивши його як зрадника (припускають, що це був його двоюрідний брат).
УЛИЧ — представник з племені уличів; назва сло¬в'янського племені, яке жило між Дунаєм і Дністром.
УЛИБА — усміхнений.
УМАЙ — той, хто стомлює (від умаять - утомити).
УМИЛ — милий, той, хто викликає замилування (ди¬тяче ім'я).
УМНИК — розумний.
УНЕБОЖ — близьке до українського небіж - пле¬мінник, бідняк, покійник. Можливо, префіксу- означає «той, що уникнув смерті», тобто «ненебіжчик». Мотиви називан¬ня таким ім'ям могли бути в ситуації, коли слаба, безна¬дійна дитина все ж виживала.
УНЕБОР — мабуть те ж саме, що й Унебож: пор. у Бориса Грінченка небор, неборейко - те саме, що й небіж (СУМ, Т. 2, ст. 537). Ім'я знаменитого венедського воєводи.
УНЕМИР — непримиренний; той, хто «унеможлив¬лює» мир.
УПИР — кровопивця; московське вампір; відоме ім'я новгородського попа Упиря Лихого, котрий переписав хри¬стиянський рукопис, в якому склав подяку юдейському бо¬гу Єгові за те, що той «сподобив написати цю книгу». Уявлення про упирів як міфологічних істот прийшли в Україну із Західної Європи (Д. Зеленін). Отже, твердження літописця-християнина про те, що нібито наші Предки по¬клонялися упирям, належить до таких же вигадок, як і по¬дорож апостола Андрія в Україну по дорозі до Риму.
УПРАВКА — 1) той, хто вправляється робити все швидко ( пор. діалектне «управитися» - зробити все по го¬сподарству, встигнути); 2) вправний (той, хто добре володіє якоюсь справою).
УРСУ — неясне; ім'я західнослов'янське (за Юрієм Венелиним).
УСЕНЬ — див. Овсень.
УСИНЯ — 1) казковий велетень, що має вуса на сім верст і живе в неприступних нетрях, має надзвичайну силу; 2) пор. також Овсень.
УСЛАД — 1) той, хто дає насолоду; 2) слов'янський Бог насолоди: бенкетів, веселощів, забав. На святах Услада обирали найкрасивішого юнака, який представляв Бога Ве¬селощів. За даними Г. Дяченка, статуя Услада (Ослада) сто¬яла в Києві.
УТІША — утіха.
УТІШАН — той, хто втішає; втіха.
УТІН — качур; водоплаваючий птах (символіку див. Таргітай).
УТРЕННИК — ранковий, народжений вранці. Ім'я зятя Богумира.


ХАЛЯВА — халява чобота.
ХАТНИК — те саме, що До¬мовик; у Білорусі його ще назива¬ють Піднічником, за те, що він спить під піччю. Він встає на світанку й штовхає півня, тоді той кричить і будить господаря.
ХВАЛИБОГ — дослівно «хва¬ла Богові»; той, що хвалить Бога.
ХВАЛИМИР — дослівно «хвалити мир».
ХВИЛИБУД — що піднімає (будить) хвилю; ім'я ант¬ського воєводи V ст.
ХВІСТ — хвіст. В новгородских книгах згадується в 1495 p. селянин Хвост.
ХВОРОЩА — болісний, хворобливий.
ХВОЩ — жорсткий; від назви рослини «хвощ».
ХЛІБ — хліб; мотиви називання цим іменем стосу¬валися поняття постійного добробуту - хліб, як символ ба¬гатства, святості.
ХЛІБОСЛАВ — дослівно «славить хліб»; славний хлі¬бороб; вірогідно, ім'я-новотвір.
ХЛІВНИК — у білорусів дух хліва, стайні.
ХЛОПОТУН — дослівно «той, хто клопочеться».
ХМІЛЬ — Бог бенкетів, пиття; водночас назва росли¬ни. Язичницьке ім'я носив і гетьман Богдан Хміль (Хмельницький).
ХОВ — схований; від ховати, ім'я-оберіг. Так назива¬ли дітей, щоб приховати їх від злих сил, хвороб, нещасть.
ХОВАН — те саме, що Хов.
ХОДОТА — похідне від ходити, ходак, вірогідно, «хо¬дити в похід, на війну». Ім'я Ходота відоме в історії: князь в'ятичів у ХІІ ст. Воював проти насильницької християні¬зації слов'ян.
ХОДИНА — ходок. На думку деяких дослідників, так звали автора «Слова о полку Ігоревім», який у кінці пісні зазначив «рекли Боян і Ходина - Святославля піснетворці».
ХОЛОПИЩЕ — зневажливе прізвисько: раб, холоп.
ХОРБЕР — хоробрий; згадується (ВК, дощ. 21) як оборонець храмів Предківської Віри.
ХОРВАТ — 1) похідне від хоро - коло; представник племені хорватів; у ВК, дощ. 7-3 згадується як родоначаль¬ник хорватів; варіант імені Горовато.
ХОРИВ — за іншою версією: родоначальник Хорва¬тів, брат Кия, син отця Ора (за ВК, дощ. 38-А).
ХОРИГА — можливо, в основі хоро - коло; отець Хорига згадується у ВК, дощ. 29.
ХОРОШКО — похідне від хороший.
ХОРОШУН — похідне від хороший, той, хто причепу¬рюється, прихорошується.
ХОРС — Бог зимового Сонця, Син Сварога. Ім'я утво¬рене від хоро — коло. За деякими версіями, Хорс - Бог Мі¬сяця (холодний; світить, тане гріє), нічне світило. Англій¬ське Hors означає кінь (пор. білий кінь Світовида - символ світанку, світла). В деяких перекладених пам'ятках ім'я Хорс пояснене як Аполон. О. Фамінцин пропонував розг¬лядати це ім'я як твірну основу для назви племені Рос -Рус, вірячи в Божественність походження народу: велети -від Велеса, марси - від Марса (в Італії), гермунди - від Гер¬меса (в Німеччині), роси - від Хорса., Хороса. Пор. перехід Hors / Hros; в німецькій мові також Hors перейшло в Ross.
ХОРТ — давня назва вовка. Поняття пов'язане з во¬йовничістю («воїни-пси» - каста воїнів-характерників). ХОТЬ — бажаний; той, якого хотіли.
ХОТЕН — те саме, що й Хот.
ХОТЕНКО — похідне від хотіти.
ХОТИБОР — дослівно «прагнучий до боротьби»; той, хто хоче боротися (люблячий боротьбу).
ХОТКО — скорочення від імен на Хот-.
ХОТОБУД — збуджуючий бажання.
ХОТОВИД — той, хто має збуджуючий вигляд.
ХОТОНІГ — бажаний і ніжний.
ХОЦ — те саме, що й Хот.
ХОТУЛЬ — зменшення від імен на Хот-.
ХОТЯК — зменшене від Хот.
ХРАБР — хоробрий, сміливець. Болгарський чорно¬ризець Храбр писав у Х ст., що Слов'яни задовго до Кирила мали власну писемність, яку називали «чертами і різами»; сам християнин носив язичницьке ім'я.
ХРЕСНИЙ — нечистий дух, який перебуває на пере¬хресті доріг; на Уралі збереглася навіть лайка «пішов к хресному!», яка, вірогідно, була первісною стосовно христи¬янського «пішов к Чорту!»; поява ж придорожніх хрестів замість язичницького бдина (стовпа з невеличким даш¬ком) - належить вже до християнського часу.
ХУДАН — худий, кволий, виснажений, слабкий.
ХУДАШ — те саме, що й Худан.
ХУРС — те саме, що й Хорс.
ХУРСТЕН — можливо, похідне від Хорс; ім'я купця У посольстві Ігоря Рюриковича до греків.


ЦВІТАН — похідне від цвіт, на¬роджений у цвітні (квітні).
ЦВІТОСЛАВ — ім'я-новотвір:
те саме, що й Цвітан.
ЦУР — дух-охоронець роду; сло¬во відцуратись означає «відмовитись від володіння, звичаїв і знань своїх Предків»; слова «Цур, тобі, Пек!» ма¬ють захисне значення (оберіг) від не¬добрих ворожих зазіхань; див. ще Чур.

ЧАДОГОСТЬ — дитя-гість, дов¬гоочікуване дитя.
ЧАЄГОСТЬ — очікуваний гість (від старослов'янського чаять - чека¬ти, сподіватися).
ЧАЄСЛАВ — той, хто сподіває¬ться на славу.
ЧАПОНОС — довгоносий.
ЧАСЛАВ — те саме, що Чеслав.
ЧЕРЕДА — чергова дитина (наступна); від черед — порядок, черга.
ЧЕРНИШ — чорнявий; або син слуги, людина низь¬кого походження.
ЧЕРНЬ — чорний. Ім'я князя, що заснував Чернігів.
ЧЕРНЯК — чорнявий, чорноволосий.
ЧЕСН — чесний.
ЧЕСЛАВ — дослівно «чесна слава»; ім'я сербського князя Х ст.
ЧЕСТА — чесний.
ЧЕСТИМИЛ — милий для Честі; той, кого любить Честь (тут Честь - духовна сутність).
ЧЕСТИМИР — чесний в мирі.
ЧЕТВЕРОК — четвертий син в родині.
ЧИСЛОБОГ — Бог Часу. У ВК закарбовано: «І Чис¬лобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі» (дощ. 11-Б). Зображався у вигляді статуї з двома обличчями: Сонця і Місяця. Сонце відраховує денний час, а Місяць . нічний. За народними переказами, перед храмом Числобо¬га росли різнобарвні квіти, які розтуляли свої пелюстки в різний час доби: від раннього ранку до пізньої ночі. За ни¬ми жерці визначали, котра година. Числобог тотожний гре¬цькому Кроносу, римському Сатурну. Його свята відбували¬ся в час зимового сонцестояння (римські Сатурналії почина¬лися 17 грудня і продовжувалися цілий тиждень; в Україні - 21-22 грудня Числобог вшановується поруч із Сварогом). ЧОТИРЬ — четвертий син в родині.
ЧОРНОБОГ — Бог Ночі. У ВК закарбовано: «Білобог і Чорнобог б'ються - і ті Сваргу тримають, аби світу не бути повер¬женому» (дощ. 11-А). Чорнобог не несе негативного смислового навантаження, якого йому надали християнські попи, а пізніше дослідники з християнською свідомістю. Він врівноважує Все¬світ; Ніч - володіння Чорнобога - для язичника священна, адже Сварог відкриває людського зору всі сузір'я для молитов і спіл¬кування з Богами. У Бамберзі в балтійських слов'ян знайдена статуя Чорнобога у вигляді лева (чи вовка) з рунічним напи¬сом «Царні Бгу» - Чорнобог; за Шафариком, це Бог венедів.
ЧОРНОВІЛ — чорний віл - символ Чорнобога.
ЧОРНОТА — чорний.
ЧОРНОТУР — чорний тур - символ Бога Ночі, або сузір'я Тура (Тільця).
ЧОРНОУС — чорновусий.
ЧОРТ — первісно жрець Чорнобога; людина, наділена ве¬ликою магічною силою, яку дають їй знання, почерпнуті зі ста¬родавніх священних книг, написаних тайнописом (чергами і різами). Чортом називають також Домовика, Діда, Чура, Пра¬щура, Цура - тобто родові Божества. Є свято «Чортовий тиж¬день» - в середині лютого, пов'язане з магією родючості, маскара¬дами, рядженням у вивернуті кожухи, маски (скурати, личини), через що християнські попи й створили образ Чорта для заля¬кування ним людей, перетворивши його в суперника Бога.
ЧТИРАД — укр. дослівно «шануючий радість», від старослов'янського чтити - шанувати.
ЧУДАК — від чудо; чудний, дивакуватий.
ЧУДИМИР — від чудо і мир; дослівно «чудесний для миру (людей)».
ЧУДОРОД — чудово народжений.
ЧУР, ЧУРА — від санскритського сиг - курити, пали¬ти (приносити жертви Вогню - дерево, чурка); пор. також старосл, черта - риска (оберіг, межа). Див. Цур.
ЧУРИК.— зменшене від Чур, Цур.
ЧУРИЛО — 1) ім'я, пов'язане з образом духа Чура -Прапредка, що символізує потужну силу Рода, оберігає від чу¬жинських впливів; в обрядовому фольклорі ім'я Чур, Чурило видозмінилося в Джурила, Ярила, що також є символами чолові¬чої плідної сили; 2) згадується як ім'я богатиря в галицькому билинному циклі: стеля його замку, як склепіння неба, на яко¬му світять Сонце, Місяць і Звізди; його волосся - золота дуга; шия, як білий сніг; очі, як у ясного сокола; брови, мов у чорного соболя. Перед ним несуть соняшника, а він їде на коні, тіша¬чись: виробляє різні чуда лицарської доблесті (з коня на коня перескакує, з сідла у сідло перелітає). В нього закохуються не тільки : красні дівиці, але й заміжні молодиці, і навіть сама княгиня. Чурило - мабуть чи не перший в українській народній поезії образ облесливого коханця, спокусника жіноцтва, недаре¬мно по-батькові він зветься Пленкович (від слов'янгського пле¬нять - полонити красою, спокушати; пор. ще Перелесник).
ЧУРИЛА — те саме, що й Чурило; ім'я боярина Біл¬городського (відоме з ПВЛ).
ЧУХОМА — від чухатись; ім'я воїна князя Данила.


ШАРКО — 1) круглий, пов¬ний, як куля (рос. шар); 2) від ді¬алектного українського шара - фа¬рба, краска, яскравий, червоний.
ШАЯН — західнослов'янсь¬ке; варіанти Шиян, Шеян; існує на¬зва двох гір Шиян і Шияниха.
ШЕСТАК — шостий син.
ШИЛО — шило.
ШИРЯЙ — 1) широкоплечий; 2) похідне від ширяти - швидко літати, бігати тощо;
могло означати того, хто нишпорив по всіх усюдах, все ба¬чив, знав; або ім'я вправного воїна, швидкого, рухливого.
ШИШКА — шишка; символіка: первісно - родючості, а пізніше - високої посади.
ШОСТАК — те саме, що Шестак - шостий син.
ШУБА — 1) шуба - символ багатства, або народження в пелені (сорочці); 2) на думку В. Казакова, в Московщині так називали недоношених дітей: після народження таких дітей клали в рукав шуби для нагрівання; 3) ім'я згадується в писемних джерелах у 1368 p. Нині побутує як прізвище.
ШУКЛЯ — від шукати - той, хто постійно шукає. Ім'я записане в ХV ст. у Переяславі.
ШУЛЬГА — лівша.
ШУМ — див. Шумило. Згадується у веснянках, гаїв¬ках: «Ой, нумо! Нумо! Заплетімо Шума!»
ШУМИЛО — 1) шумний, крикливий; 2) народжений навесні, коли розвиваються листочки на деревах (шум -весняне буяння зелені).
ШУМИХА — те саме, що й Шумило. Це ім'я (чолові¬че) згадується в писемних пам'ятках початку ХVІ ст.; у веснянках Шумиха - жіноча пара Шума.


ЩАДИЛО — дослівно «той, хто щадить» - береже.
ЩАСНИЧ — щасливий.
ЩАСТИСЛАВ — ім'я-новотвір: прославлений щастям.
ЩАСТИТВОР — ім'я новотвір: творець щастя.
ЩЕДР — старослов, щедрий.
ЩЕДРОСЛАВ - ім'я-новотвір: уславлений щедрістю.
ЩЕК — 1) змій; за легенда¬ми, родоначальник чехів. (ВК: дощ. 7-Г, З, 31, 38-А); 2) від давньоруського щекотати - смішити (ущекотав - розсмі¬шив).
ЩЕРБ — щербатий; можливо, народжений на спада¬ючому (старіючому) Місяці, який ще називають ущерб.
ЩЕРБАК — те саме, що й Щерб.
ЩУКА — щука. Ім'я з берестяної грамоти.

ЯВІР — назва дерева, білий клен.
ЯВОЛОД — володар світу Яви, дослівно «життєвий, проявлений в світі Яви, в житті».
ЯГНИЛО — від ягня.
ЯДРЕЙ — ядрений, здоровий, сильний. Ім'я духа плодючості (від ядро - яйце).
ЯДРИНЕЦЬ — те саме, що Ядрей.
ЯНИСЛАВ — від янь - сам і слав - славити, хвалити, тобто - самохвал.
ЯР — плодючий.
ЯРБОГ — Бог родючості; за ВК (дощ. 38-А), Ярбог «пра¬вить весняним цвітінням і русаліями, і водяниками, і лісо¬виками, і домовиками».
ЯРЕК — зменшене від імен з основою Яр-.
ЯРЕЦЬ — народжений навесні на свято Ярила (23 квітня).
ЯРИЛО — сила весняного Сонця. Ім'я сонячного Бо¬га весни і любові. Ярило — весняне сонце. Його день 23 квітня. Обряди водіння Ярила - красивого парубка у вінку з перших весняних квітів і зел - символ весняного розкві¬ту, магія родючості.
ЯРОБОР — дослівно «яросний борець» (мужній, во¬йовничий).
ЯРОВИТ — у балтійських слов'ян Бог весняного бу¬яння природи; зберігся запис промови жерця храму Яро¬вита, яку він виголосив від імені Бога, зустрівшись у лісі з селянином: «Я - Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою і листям ліси; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині: все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною». Яровита уявляли у вигляді витязя у військових обладунках. Гер¬борд писав, що Яровит «по латині називаємий Марсом». У Волегасті було святилище Яровита, де на стіні висів свя¬щенний щит мистецької роботи, покритий золотом; нікому зі смертних не дозволялося торкатися його, бо це було по¬в'язане з релігійним пророцтвом. Цей щит виносили тіль¬ки під час війни і несли попереду війська як священну реліквію, що приносить перемогу.
ЯРОГНІВ — гнів Ярила, тобто пристрасть, вогонь.
ЯРОЛИК — подібний ликом (лицем) до Ярила.
ЯРОМИЛ — милий Ярилу.
ЯРОМИР — родючий світ.
ЯРОМИСЛ — ім'я-новотвір: запальний, емоційно мислячий.
ЯРОПОЛК — дослівно «військо Ярила». Відомі іме¬на багатьох князів, наприклад, Ярополк Святославович (961-980 pp.) - князь київський (972-980 pp.), син Предслави й Святослава Хороброго.
ЯРОСВІТ — дослівно «світло Ярила».
ЯРОСЛАВ — той, хто славить Ярила. Мотиви нази¬вання цим іменем - народження на свято Ярила, взагалі навесні, магія плодючості, життєвої сили.
ЯРУН — 1) син Ярила: символіка родючості, життє¬ствердження; 2) писемна згадка імені боярина Київського в Літописі Руському.
ЯРЧИК — зменшене від Ярослав; похідне від Яр, Ярило.
ЯСУН — 1) можливо, від давньоукраїнського ясний, сонячний, пор. також у ВК Сонце Ясуне ; 2) ім'я воєводи у ВК, дощ. 7-Д, 7-Г.
ЯХОНТ — дорогоцінний камінь, самоцвіт.
ЯЩЕР — ящер, володар підводно-підземного світу, якого вшановували новгородські слов'яни.

Povratak na Imenoslov